Чи й справді Олександр Мороз приміряє президентську корону?

Відбуяло святкування 15-річчя Соцпартії України. Екраном телевізорів промайнули добре знайомі політично активній громаді обличчя лідерів цієї партії, і передусім – Олександра Мороза.

Сам Олександр Олександрович виглядав, як завжди, імпозантно. Він розповів журналістам, що в партії чимало талановитих представників молодшої політичної генерації, які згодом зможуть очолити соціалістів, назвавши при цьому таких "юнаків", як Станіслав Ніколаєнко, Василь Цушко і Віталій Шибко, але при цьому не забув відзначити, що зараз проблема лідерства в партії не стоїть.

А ще лідер українських соціалістів розповів, що, мовляв, рада Соцінтерну ухвалила рішення щодо надання СПУ повноцінного членства в організації, але рішення ради Соцінтерну має бути закріплене з'їздом – хоча насправді рада тільки рекомендувала надати таке членство.

Ну, а далі пішло інтимне, себто внутрішньопартійне дійство, в якому, очевидно, було значно більше цікавого, ніж у винесених на публіку спічах.

Але все одно ця подія підштовхує до того, щоб спробувати осмислити роль Олександра Мороза, котрий твердо наголосив, що збирається і далі залишатися у великій політиці – не в минулих, а у сучасних і майбутніх політичних розкладах.

Не будемо обговорювати, за допомогою якої стратегії Олександр Олександрович став головою Верховної Ради – про це написано чимало.

Питання в іншому: а що далі? Чи є "дубль" на цій посаді вершиною устремлінь лідера Соцпартії, чи він прагне більшого?

Власне, до виплеканої самим Морозом політреформи можно було тішитися тим, що ти – "не перша, але і не друга" людина в державі. Прем'єр повністю залежав від президентської волі, від розчерка пера під указом про зняття з посади "за створення власного політичного іміджу" чи за подібні непрощенні гріхи.

Тепер конфігурація влади стала значно складнішою.

Попри невиписаність змінених статей Конституції, нечіткість, а часом і абсурдність їхніх формулювань, зрозуміло, що Україною править дуумвірат – президент і прем'єр. І проблема тільки в тому, в кого в результаті перерозподілу повноважень де-факто й де-юре їх опиниться більше.

А що ж спікер?

У час переходу від однієї системи політичних координат до іншої його роль могла би бути дуже серйозною, а часом – і вирішальною. Але тільки за однієї умови: якби він намагався налагодити роботу парламенту у суворій відповідності до Конституції, законів та регламенту. Починаючи із забезпечення елементарної норми Основного Закону, яка систематично порушується всі десять років існування цього Закону – про особисте здійснення голосування.

Про значення втілення цієї норми вже писали багато, тому не будемо повторюватися.

Але, якщо проаналізувати поведінку Олександра Мороза за кермом Верховної Ради, ми побачимо зовсім інші тенденції – від небажання помічати відсутність у залі засідань Рината Ахметова у той час, коли голосує його картка, до перелицювання норм регламенту для того, щоб легше ухвалювати потрібні "антикризовій коаліції" рішення.

А разом із тим Олександр Олександрович так зайнятий різними справами, що йому навіть ніколи вести пленарні засідання, й він передає кермо в руки свого першого заступника Адама Мартинюка.

Таке було, скажімо, 19, 20 вересня, 21 вересня на вечірньому засіданні, 6 жовтня, 19 жовтня на вечірньому засіданні – це не повний список, бо не було часу "прошерстити" весь сайт Верховної Ради.

Але ж вести ці засідання – це головний конституційний обов'язок спікера!

Ось стаття 88 Основного Закону:

"Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів; ( Пункт 2 частини другої статті 88 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15) від 08.12.2004 )

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України (3547-15). ( Частина третя статті 88 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15) від 08.12.2004 )".

Чим же займається таким важливим Мороз, що в нього немає часу навіть на виконання конституційного обов'язку?

Він зустрічається з послами, їздить із офіційними візитами за кордон, надсилає вітальні телеграми, вручає нагороди, дає директиви у регіонах місцевим органам влади, виступає у телепрограмах і т.д.

Одне слово, робить те, що у кращому разі дотично стикується з його конституційними повноваженнями, а часом "зашкалює" за їхні межі.

Ось текст із офіційного веб-сайту Верховної Ради:

"11 жовтня, Голова Верховної ради України Олександр Мороз взяв участь у Всеукраїнському семінарі з питань реформування житлово-комунального господарства, який проходить у м.Котовськ Одеської області.

Розпочинаючи свій виступ, Голова Верховної Ради України зазначив, що у ході ознайомлення з досвідом комунальників Котовська "ви побачили комплексне вирішення питань міста".

О.Мороз наголосив, що у житлово-комунальній сфері сьогодні найгостріше стоїть питання тарифів. При цьому він закликав комунальників, присутніх на семінарі, навчитися жити за сучасних умов.

Голова Верховної Ради України закликав учасників семінару впроваджувати сучасний досвід реформування міського господарства.

"Доти, поки не буде створено належних умов, не буде задоволення населення діями влади", - сказав він, наголосивши, що саме реформування житлового-комунального сектора найбільше відповідає цьому завданню".

Скажіть, будь ласка, до чого тут спікер парламенту? Таким міг би займатися відповідний міністр, віце-прем'єр чи голова уряду. Та й то, чимось дуже радянським віє від цього епізоду, чи не так?

А ось інший текст із того ж сайту, від 17 жовтня.

"Голова Верховної Ради України Олександр Мороз зазначає, що у оцінках подій у тій чи іншій державі Україна "керуватиметься нормами міжнародного права" і "принципами неподільності території і непорушності кордонів".

Про це сказав О.Мороз, відповідаючи на запитання щодо ставлення до результатів референдуму у Придністров'ї..".

Чи має право спікер парламенту виступати від імені Української держави, що фактично зробив Олександр Мороз? Ні. Це повноваження глави держави – ст.102 Конституції.

Але подібні жести з боку Олександра Мороза є швидше правилом, аніж винятком.

Ось іще красномовніша цитата:

"У п'ятницю, 13 жовтня, в рамках дводенного офіційного візиту до Російської Федерації Голова Верховної Ради Олександр Мороз зустрівся з міністром закордонних справ Російської Федерації Сергієм Лавровим.

По завершенні зустрічі Мороз повідомив, що в її ході було обговорено низку проблемних питань, які існують у двосторонніх українсько-російських відносинах і технології їх розв'язання.

Це, за словами Голови Верховної Ради України, зокрема питання демаркації українсько-російських кордонів по суходолу і морській зоні.

"Підтверджено необхідність прискорення правового супроводу і юридичної фіксації всіх моментів, що турбують сьогодні обидві країни", - зазначив Мороз.

За словами Голови Верховної Ради, також було обговорено питання подальшого розвитку двосторонніх відносин у гуманітарній сфері, зокрема обміну творчими колективами театральними та мистецькими.

Йшлося, сказав Мороз, про необхідність створення міждержавного фонду, який би забезпечував підтримку і розвиток культурних зв'язків".

Чи не справа все це виконавчої влади? Або президента України? І в якій європейській країні спікер парламенту займається питаннями "обміну творчими колективами" з міністром іншої держави?

І зовсім недавній приклад:

"У середу, 25 жовтня, Голова Верховної Ради України Олександр Мороз зустрівся з Генеральним секретарем Міжнародної торгової палати Гі Себбаном.

На початку зустрічі Голова Верховної Ради України зазначив, що Україна, економічна ситуація у якій розвивається стабільно, є "дуже цікавим об'єктом для вашої діяльності". "Ми можемо бути надійними партнерами для інвесторів", - зазначив Мороз.

Міжнародна торгова палата сприяє налагодженню довіри між партнерами. Ми зацікавлені у співпраці з Міжнародною торговою палатою і розраховуємо, що ваше представництво в Україні надає вам об'єктивний аналіз економічної ситуації", - сказав він".

Далі, щоправда, наче між іншим, йдеться про закони, потрібні для такої діяльності, але акценти розставлені чітко: так би мав говорити або глава держави, або керівник уряду.

А разом із тим Олександр Олександрович постійно зайнятий тим, що свого часу з таким почуттям глибокого самозадоволення робив генеральний секретар ЦК КПРС Брежнєв Л.І.

Оцініть-но стилістику й відповідність тексту від 9 жовтня реаліям сьогодення:

"Шановні друзі!

З почуттям великої поваги вітаю Вас з нагоди професійного свята – Дня працівників харчової промисловості.

Це свято, без перебільшення, можна назвати всенародним, бо від результатів Вашої діяльності значною мірою залежить здоров'я, добробут і суспільний настрій людей.

Професійність, майстерність, наполегливість працівників галузі забезпечили високі темпи зростання виробництва, дали можливість значно стабілізувати продовольчий ринок, а населенню України – споживати переважно вітчизняні, екологічно чисті продовольчі товари, які за своїми поживними і смаковими властивостями задовольняють найвибагливіші смаки.

Зростає попит на українську харчову продукцію і на світовому ринку, торгові марки наших продовольчих лідерів добре відомі в Європі, Азії, Америці".

Ну, і далі в такому ж стилі. Вперед, до нових перемог на шляху розвиненого соціалізму!

Ще кілька знакових жестів у цьому ж стилі:

17 жовтня Мороз привітав хліборобів Вінниччини з досягненням високих показників у збиранні врожаю зернових;

18 жовтня Мороз послав вітальну телеграму суддям Конституційного Суду;

19 жовтня Мороз надіслав вітальну телеграму організаторам, учасникам та гостям щорічного міжнародного професійного "Метал-Форуму Україна 2006".

І так далі.

А паралельно з тим 18 жовтня, за повідомленням офіційного веб-сайту Верховної Ради, "Голова Верховної Ради України Олександр Мороз… вручив відзнаки Верховної Ради України - Грамоти та Почесні Грамоти – представникам місцевого самоврядування, медичної та освітньої галузей, науковцям, працівникам різних сфер народного господарства "за заслуги перед українським народом, вагомий особистий внесок у становлення незалежної держави, багаторічну сумлінну працю, високу професійну майстерність та ініціативне ставлення до виконання службових обов'язків".

А якою поезією – щоправда, номенклатурно-банального штибу – віє від привітання Іванові Драчу з нагоди його 70-ліття! "Ваша поезія вже тоді не вкладалась у звичні норми традиційного славослів’я, їй було притаманне реалістичне багатоголосся тем і образів, людських турбот, радощів і печалі, намагання збагнути людину, її сутність, пізнати її макро- і мікрокосмос.

Недарма своєрідним девізом Вашої творчості на всі часи стали крилаті слова з поеми "Смерть Шевченка": "Художнику – немає кутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі"!

І в ті ж дні, коли спікер Мороз виконує таку тяжку і зовсім не-спікерську працю, він не знаходить часу для виконання свого прямого обов'язку, посилаючи на Парламентську асамблею ГУАМ свого заступника Мартинюка. А той, у свою чергу, відмовляє в підтримці Ніно Бурджанадзе й відмовляється засудити факти ксенофобії стосовно грузинів у Російській Федерації.

Ясна річ, що комуніст Мартинюк не буде засуджувати ані ксенофобію, ані геноцид, якщо вони проводяться зореносним Кремлем. Але ж, легко передбачаючи таку ситуацію, начебто європейський і майже соцінтернівський соціаліст Мороз міг би, мабуть, поїхати до Кишинева на зібрання парламентаріїв ГУАМ?

Чи така справжня ціна гаслам "солідарності" та "справедливості", під якими крокують соціалісти України, а прихильність підполковника КГБ Путіна для випускника ВПШ Мороза дорожча за всю Європу?

Та, мабуть, досить прикладів.

З них, видається, добре зрозуміло: Олександр Мороз не виступає зараз модератором процесу зміни владної конфігурації, налагоджуючи роботу парламенту, не діє він і як скромна, ледь не технічна, постать, якою у європейській традиції виступає голова парламенту.

Попри ініційовану ним політреформу, він прагне грати не передбачену Конституцією роль.

Кого ж саме? Здається, своєрідного синтезу товариша Брежнєва, міністра житлово-комунального господарства й президента Української держави.

Ясна річ, не повновладного, як за часів Кучми, але з достатніми повноваженнями, щоб зустрічатися із закордонними урядовцями, менеджерами, фінансистами й артистами та вести з ними велемудрі бесіди від імені України (чи то пак, Української Радянської Соціалістичної Республіки).

Поки що ж треба сподобатися тим, у кого в руках великі гроші й реальна влада:

"Мене радує, що власники виробничих комплексів металургійної промисловості України все більше і більше уваги приділяють вирішенню соціальних питань робітників та екологічній складовій процесу виробництва.

Нові підходи до охорони здоров’я, поліпшення умов праці та відпочинку працівників підприємств металургійної галузі, без сумніву, приведуть до зміцнення усієї системи соціально-економічних відносин у рамках гірничо-металургійного комплексу України...".

Далі буде?

Автор

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"