100 днів нового уряду: реанімація традицій

Вівторок, 14 листопада 2006, 10:09

Стоднівка уряду – це традиційне, якщо не збирання каміння, то, принаймні, камінців на полі Кабмінівської діяльності.

Отже, новий уряд прожив 100 днів без власної програми, а головним його здобутком виявилася відсутність чітко окреслених криз і потрясінь. Та й взагалі яскравих подій.

Після історичного "круглого столу" з підписання Універсалу, який фактично відчинив Януковичу двері до кабінету на Грушевського, він розпочав процес подолання "тих протиріч, які накопичилися в суспільстві за останні півтора року, що минули з часу президентських виборів..."

Загалом ця стоднівка характеризувалася різноманітними політичними та економічними процесами.

Йдеться і про проект бюджету з урізаними соціальними гарантіями, і про підвищення житлово-комунальних тарифів, за фактично цілковитої відсутності стратегії реформування цієї сфери, і про "регіональні" особливості повернення ПДВ – специфічна тактика "єднання країни" з відчутним донецьким присмаком.

Варто не забувати і про заборону на вивезення зерна, про здешевлення бензину та визначення ціни на газ на 2007 рік у розмірі 130 доларів (щоправда, така ціна могла би бути й за будь-якого іншого урядового керівництва), "тупцювання" навколо законів, які мають забезпечити вступ України до СОТ.

Це основні віхи урядової діяльності щодо політики внутрішньої, яка неминуче отримує відображення в зовнішньополітичних кроках.

Одним із "здобутків" уряду у внутрішньополітичній сфері, а, власне, у взаєминах між гілками влади та провідними політичними акторами, можна також назвати й постійне з’ясовування стосунків між кабмінівським і президентським секретаріатами.

Отож, завдяки цьому країна дізналася про новий юридичний термін – контрасигнація, тобто процедура узгодження указів президента з Кабінетом Міністрів.

Не можна не згадати про народження нового варіанта законопроекту про Кабмін, що його було продуковано урядом із "крапкою" у визначенні того, хто ж є найголовнішим у цій країні – прем’єр чи президент.

Варто згадати й провал переговорів з "НУ" про створення нової коаліції чи про приєднання до "старої". А згодом – фактичне вичавлювання з уряду "нашоукраїнських" представників – хоча не можна заперечувати, що й "НУ" доклала до цього значних зусиль.

Урядова риторика не унаочнювалися в діях, але, навпаки, слугувала, як у відомі часи, прикриттям дійсного стану справ. Це теж один із підсумків 100 днів роботи уряду.

У промові "Кілька думок з приводу п'ятнадцятирічного ювілею Української держави" "регіональні" спіч-райтери вустами Януковича урочисто проголошували: "…ми спромоглися здолати внутрішнього ворога, який є набагато сильнішим і підступнішим за ворога зовнішнього".

Кого саме мали вони на увазі, говорячи про ворога зовнішнього, сказати складно, про внутрішнього – можна хіба що здогадуватися. "Ми створили передумови для широкого порозуміння в ситуації, коли в межах однієї держави існували, по суті, дві України".

Проте, 100 днів урядової діяльності не демонструють підтвердження цієї тези. Адже тактичне порозуміння еліт не вилилося навіть в імітацію порозуміння міжрегіонального. Україна й досі не має жодних стратегій єднання, хіба що крім збільшення обсягів повернення ПДВ представникам донецької бізнес-еліти.

Симптоматичною видається й відсутність урядової програми. Це свідчить зовсім не про нездатність уряду Януковича до написання такого документу, наприклад, за ніч. Скоріше, це демонструє цілковиту впевненість у тому, що уряду не загрожує відставка, і що ситуація всередині антикризової коаліції контрольована.

Адже навіть за видозміненої Конституції програма діяльності уряду залишається своєрідним урядовим страховим полісом.

Водночас, одним із головних урядових здобутків сьогодні називають процес налагодження й пожвавлення стосунків із російським політичним керівництвом. В свою чергу, поки що складно сказати, наскільки це відповідає дійсності, оскільки поки що зримих преференцій, окрім визначення ціни на газ, у цьому напрямку не вимальовується, та й тут усе надто неоднозначно.

Щоправда, дипломатичні контакти дійсно пожвавилися, як і "безкраваткові" зустрічі, кількість яких зросла.

"Багатовекторність" і "політика прагматизму": знайди 10 відмінностей

Янукович намагається позиціонувати себе як один із провідників зовнішньополітичного курсу держави – і це попри те, що статтею 85 Конституції обумовлюється, що визначення засад внутрішньої й зовнішньої політики належить до повноважень ВР, а контроль за цим напрямом політики державної залишається за президентом.

Водночас, уряд Януковича фактично вживає реанімаційних заходів для відродження політики "багатовекторності" в зовнішній політиці. За технологічними складовими своєї реалізації такі політичні кроки не зазнали сутнісних змін порівняно з часами президента Кучми.

І консультують Януковича ті ж особи, які відповідали за цей напрям за часів роботи кучмівської адміністрації.

Українська "багатовекторність" у попередній період зазвичай зводилася до того, що на сході українські політики говорили те, що від них хотіли почути, натомість на заході проголошували євроінтеграційну спрямованість. Янукович використовує майже тотожні підходи.

Щоправда, поверхових косметичних змін зазнали деякі визначення.

Приміром, в інтерпретації глави уряду зовнішня політика характеризується сьогодні як "збалансована". Принаймні, так Янукович нарік свої дії у відповідній царині в черговому програмному виступі на честь стоднівки, виголошеному на зборах уряду та "антикризової" коаліції:

"…вважаю найважливішим завданням уряду послідовно проводити збалансовану зовнішню політику, яка випливає з потреб соціально-економічного розвитку країни. Із задоволенням зазначаю: це зустрічає повне розуміння й підтримку у наших закордонних колег".

Інтерпретація зовнішньополітичного курсу в європейському напрямку звучить красиво: "Формула зрозуміла: "Європрагматизм – замість євроромантизму".

І це, на думку прем’єра, знаходить розуміння в європейських партнерів – менше головного болю для європейської бюрократії... Проте МЗС на чолі з Тарасюком увесь цей час намагався проводити політику "євроромантизму" в інтерпретації Януковича.

Відтак, сьогодні прем'єр уже заявляє, що має намір звернутися до Ющенка та парламенту з пропозицією звільнити з посади "неслухняного" міністра закордонних справ: "Як я можу ставитися до міністра, який заявляє, що він в опозиції до уряду? Значить, він не згодний з програмою уряду.

Якщо ти чоловік, якщо у тебе є принципи, напиши сам заяву, піди. А якщо ні, і ти цього не хочеш робити – звичайно, ми тобі допоможемо".

Уже днями ВР збирається заслухати звіт Тарасюка, проте, яким буде рішення щодо його долі, незрозуміло, адже МЗС намагався проводити саме лінію президента, яка не збігається з пріоритетами уряду, увиразненими як у діях, так і в риториці.

Янукович доклав зусиль до виникнення суттєвих непорозумінь у взаєминах України і Північноатлантичного Альянсу. Він висловив переконання, що Україна повинна "зосередитись на поглибленні відносин партнерства з Альянсом на основі інтенсифікованого діалогу щодо членства та щорічних цільових планів дій".

Таким чином, про перспективи членства в його викладі взагалі не йшлось, оскільки це питання має вирішуватися на всенародному референдумі, результати якого, з огляду на нагнітання в країні антинатовської істерії, сьогодні нескладно передбачити. Тупцювання України на місці замість просування в напрямі євроатлантичної інтеграції сьогодні в інтересах РФ.

Проте, самі антикризовики заспокоюють стурбовану громадськість. У парламенті вустами спікера також зазначається, що уряд підходить до цієї теми "на прагматичній основі, а не за рахунок гасел, не за рахунок високих і різноманітних заяв".

Вектор нинішнього "прагматизму" самоочевидний. У виступі Януковича з приводу 15-ї річниці незалежності України взагалі не пролунало таких звичних словосполучень, як європейська та євроатлантична інтеграція, їх не було сказано хоча б заради традиції.

Натомість було зазначено, що "імплементація антикризової програми уряду, в основі якої лежить стимулювання залучення в українську економіку інвестицій, приборкання зростання цін на основні товари народного споживання, нормалізація відносин із Російською Федерацією у нафтогазовій сфері та інші першочергові заходи, повинна принести очікуваний ефект уже в короткостроковій перспективі".

"Нормалізація" відносин з РФ уже принесла значне підвищення ціни за газ (до 130 дол. за тисячу кубометрів) за недоторканності ставки за його транзит. 130 доларів – це в 1,4 раз більше за попередню ціну (95 дол.), встановлену за часів діяльності уряду Єханурова.

Залишається незрозумілим, які домовленості та обіцянки є істинними підвалинами для визначення вартості газу в стратегічному вимірі, на який проміжок часу встановлено таку ціну? Що станеться з українською ГТС, яку прем’єр ніби не збирається приватизувати, і в які технологічні кроки це виллється, тощо.

Янукович розцінює пожвавлення спілкування з представниками РФ як значне досягнення свого уряду, якому "після тривалого періоду "прохолоди", своєрідної паузи у розвитку відносин…, вдалося знову сісти за стіл переговорів", і стверджує, що подальший розвиток відносин уже невдовзі принесе українцям іще більш вагомі плоди.

"Сьогодні ми ведемо інтенсивні консультації про спрощення доступу українських товарів на російський ринок.

Нам уже вдалося домовитися про скасування з боку Росії обмежень на поставки продовольчих товарів. Досягнуто домовленості про відновлення експорту української електроенергії до Російської Федерації, що дасть змогу завантажити додаткові потужності наших енергогенеруючих підприємств.

Нині український та російський уряди ведуть переговори про поглиблення промислової кооперації, зокрема, у літакобудуванні та інших галузях". Щоправда, подібні заяви робили й попередні уряди, а якихось видимих кроків до завершення "промислових воєн" з боку російської сторони й досі не помітно.

Свій перший закордонний візит на посту прем’єра Янукович, як і очікувалося, здійснив до Москви. Це було в середині серпня. Він узяв участь у неформальному саміті Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС). Зустрічі з Путіним тоді не відбулося, натомість глава українського Кабміну мав розмову з прем’єром РФ Фрадковим.

Зустрічі з російським президентом мали місце пізніше, однак пишатися тут, власне, нічим, адже, окрім протокольних фраз, жодних чітких домовленостей прем’єрові добитися не вдалося.

В свою чергу, в РФ не розглядають уряд Януковича як за визначенням проросійський. Натомість, росіяни логічно зазначають, що РФ не надаватиме жодних традиційних преференцій українській стороні, доки не побачить реальних доказів проросійськості нового уряду, виражених у його політичних діях та рішеннях.

Почалася поступова реанімація україно-російської комісії "Ющенко–Путін", яка протягом півтора року перебувала в коматозному стані (і до цього, до речі, призвели й суттєві прорахунки з боку Тарасюка).

8 листопада в МЗС України почалося перше засідання підкомітету щодо міжнародного співробітництва україно-російської міждержавної комісії "Ющенко–Путін" під керівництвом Тарасюка і його російського колеги Сергія Лаврова. Глава МЗС України повідомив, що на засідання підкомітету підготовлено понад 10 питань.

Серед них, зокрема, делімітація морських кордонів, демаркація кордону по суходолу, умови розміщення Чорноморського флоту РФ в Україні, підготовка і створення умов для проведення інвентаризації майна ЧФ.

Судячи з висловлювань Лаврова, для росіян ці проблеми мають дещо інший зміст. На його переконання, вони стосуються в основному гуманітарних складових, на яких поки що не надто зосереджується увага голови ПРУ, котрий сповідує політику "зовнішньополітичного прагматизму".

Так, за словами глави російського зовнішньополітичного відомства, в україно-російських відносинах насправді існує лише дві гострі теми – тема голодомору і тема вжитку мов. Отже, в контексті пожвавлення та подальшої "стратегії прагматизму" у двосторонніх відносинах, Україні слід очікувати, як мінімум, чергового витка в обговоренні питання про статус російської мови в Україні.

І Партія регіонів уже готується до висування мовних ініціатив. А "просунута" кримська ВР, яка контролюється ПРУ, виступила зі зверненням до президента з приводу проведення всеукраїнського референдуму про статус російської мови.

Не все однозначно і з питаннями розміщення ЧФ на території України в Севастополі після 2017 року. Сьогодні Янукович безапеляційно натякає, що з цього питання буде прийнято позитивне рішення.

30 жовтня він заявив, що допускає можливість подовження термінів перебування ЧФ на українській землі.

Президент у відповідь мусив робити заяву про неможливість такого сценарію. А це важливі геополітичні сюжети, які багато в чому визначатимуть не так зовнішньополітичні, як внутрішньополітичні контексти українського життя.

***

100 днів Януковича стали доволі показовою ілюстрацією, засвідчивши не тільки відновлення політики "багатовекторності" під назвою "прагматизму", але й фактичне повернення до схем та традицій урядування Кабінету Міністрів зразка 2003–2004 років.

У цих традиціях – інтенсивне використання адміністративних важелів впливу на економіку, фактична відсутність стратегії диверсифікації джерел постачання в енергетичній сфері, пошуки внутрішніх ворогів (тоді це була ВР) та ескалації внутрішнього напруження.

В свою чергу, недосконала політична реформа та відсутність чітких збалансованих механізмів функціонування урядово-парламентсько-президентської вертикалі перетворює президента на "гаранта" без інструментів впливу на ситуацію (зовнішньополітична сфера доволі непогано увиразнює цю реальність) і може потенційно сприяти відновленню в Україні традицій авторитарного правління, на цей раз у виконанні уряду.

Що можна цьому протиставити – питання не риторичне.

Автор

Юлія Кисельова, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді