Табачник хоче стати Костусєвим?
Днями у віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника стався черговий "напад" турботи про український народ. А точніше про ту його частину, що живе в столиці України.
Дмитро Володимирович пообіцяв киянам, що уряд не допустить монополізації ринку послуг кабельного телебачення в місті компанією "Воля-Кабель". Тим самим він прямо втрутився у царину, де відповідальним є виключно Олексій Костусєв, голова Антимонопольного комітету України (АМКУ).
Підштовхнуло на такий крок віце-прем'єра повідомлення про те, що "Воля" монополізувала кабельні послуги в Голосіївському районі Києва. Віце-прем'єр настільки зацікавився цим, що попросив надати йому інформацію і по інших районах міста.
Коли віце-прем'єр-міністр привселюдно заявляє, що уряд збирається якось "регулювати" окремо узяту компанію, виникає маса питань.
Наприклад, про те, а чи дійсно чиновники хочуть чесної конкуренції, і чи не є ця показна турбота (яка часом виявляється з великим запізненням) лише ширмою для інших задумів?
На такі думки наштовхують наступні обставини.
Почнемо з того, що Табачник трохи запізнився зі своїми оцінками. "Воля-Кабель" – вже монополіст, і досить давно. І хоча оцінки її частки на київському ринку послуг кабельного ТВ сильно відрізняються, але все-таки залишаються переконливими.
Притому, що в Києві працюють біля десятка операторів, "Воля", за різними версіями, займає від 50% до 90% столичного ринку.
Природно, у такому становищі у цього оператора є всі можливості, аби диктувати свої умови клієнтам. Адже в Києві дійсно в багатьох районах немає ніякої альтернативи "Волі".
Держава, відповідно до закону, зобов'язана регулювати діяльність таких монополістів. Однак у нашій країні це регулювання чомусь завжди нагадує "розборки".
Автор цієї статті ні в якому разі не бажає "вибілювати" якусь із компаній, яким довелося на своїй шкірі випробувати всі принади "держрегулювання" по-українському, тим більше "Волю", про яку йдеться. Справді, сервіс "Волі" інколи викликає нарікання.
Але в той же час хочеться звернути увагу на деякі нюанси вибудовування відносин бізнес-влада, що властиві другому прем'єрському терміну Віктора Януковича і людей, що повернулися з ним в уряд на той же на другий термін.
Часом здається, що нинішня влада анітрошки не поступається іншим "акулам бізнесу", і бажає підім'яти під себе весь ринок. Віце-прем'єр Табачник обіцяє журналістам, що уряд чогось там не допустить стосовно конкретної компанії. І тут не важливо, якої: дрібної, великої, кримінальної, чи монополіста.
Що б там не збирався робити уряд стосовно будь якої компанії, єдине, на що в нього є право, це звернутися до АМКУ з проханням перевірити наявну інформацію.
У будь-якому випадку "не допущать" - це справа не уряду, а АМКУ. Такої ж точки зору стосовно антимонопольного законодавства дотримуються і юристи.
"Українське законодавство передбачає, що в Україні є лише один спеціальний орган, що може визначати порушників антимонопольного законодавства і починати якісь дії стосовно них, - говорить генеральний директор юридичної компанії "Лекснавігатор" Ігор Скичко. – Цим органом є Антимонопольний комітет".
Що ж до Кабміну, то чинне законодавство не передбачає, що він може втручатися в господарську діяльність будь-якого підприємства, в тому числі і з метою виявлення в його діях порушень антимонопольного законодавства, оскільки це компетенція Антимонопольного комітету України, вважає юрист.
Складається враження, що влада прагне регулювати діяльність монополістів аж ніяк не ринковими методами, а в ручному режимі.
Дійсно, значно зручніше і, головне, звичніше "натиснути" на одного оператора, ніж ламати голову над тим, як би залучити в цей сегмент нових. Тобто забезпечити умови для конкуренції, як це прийнято в усьому цивілізованому світі.
Нинішня ж заява Дмитра Табачника з приводу обмеження монополії "Воля-Кабель" може бути звичайним "піаром". У такому випадку, швидше за все, не буде ні відчутних кроків для здорової демонополізації ринку послуг кабельного телебачення, ні тиску на саму "Волю".
Але якщо Табачник дійсно має намір зайнятися "регулюванням" окремо узято компанії, нехай навіть монополіста, то це вже є демонстрація того, як саме уряд збирається працювати з приватним сектором.
Тому виникають законні питання про те, чого ж насправді хоче уряд: здорової конкуренції або домовленості з парою-трійкою "кишенькових" компаній, аби ті вирішували всі питання безпосередньо з урядом?
У такому випадку, нам ще довго не бачити ні нормального антимонопольного законодавства, що могли б автоматично "розрулювати" такі ситуації, ні прозорих відносин бізнесу і влади.
