Не зрадь Майдан

Історія людства сьогодні обчислюється роками до різдва Христового та після. Так само й історія України може обчислюватися до Майдану та після нього.

Однак два роки в новітній історії України – не той термін, який може дати зріле розуміння значення Майдану для новітньої історії країни.

Сьогодні як для учасників, так і для супротивників Майдану, існує спокуса – перекреслити цю подію у своїй пам'яті. Перші розчаровані тими, кого вони "привели" до влади, другі – отримали підтвердження своєї правоти: мовляв, не за тих ви, хлопці, стояли та мерзли. Звичайно, частина справедливості в цих оцінках є.

Ні Ющенко, ні Янукович, за великим рахунком, як політичні лідери країни не варті й дня стояння на Майдані, а може навіть і години. І це теж урок для всіх учасників тодішніх подій.

Ті, кому належить влада, не поважали, не поважають і не будуть поважати думку рядових українців.

Не здатні вони на це. Єдине, на що вони тепер  спроможні, завдяки Майдану, це відчувати тваринний страх перед мільйонним натовпом. Який, якщо він знову буде змушений зібратися, навряд чи обмежиться стоянням на площі. І цей страх сам по собі – чимала перемога.

Влада, яка б вона надалі в Україні не була – "помаранчева", "біло-блакитна" або ще якась – буде пам'ятати, що може бути покарана.

Звичайно, у "помаранчевої" команди та її лідера Ющенка не вистачило політичної волі, щоб реалізувати на практиці гасло: "Бандитам – тюрми".

І через це багато хто, хто повинен був потрапити під суд і карне переслідування, обмежилися легким переляком або великим хабаром. Але заява екс-губернатора Сумщини Щербаня про те, що він усерйоз побоювався, що розлючений натовп може повісити його без суду й слідства прямо на вулиці – знакове.

Автор упевнений, що подібний страх два роки тому відчув багато хто зі "соратників" цього одіозного політика. І два роки потому вони про це пам'ятають. А значить – Майдан був недарма.

У психологів є таке поняття – "провалюватися у фантазії". Цей феномен спостерігається в більшості людей: коли в силу різних причин вони воліють уникати контакту з реальністю та відходять у власні фантазії про неї.

А потім розплачуються за це дуже жорстоким розчаруванням.

До речі, сучасні політтехнологи щосили використовують цей феномен людської психіки, формуючи позитивні образи замовників і негативні – політичних конкурентів.

На жаль, цей феномен спрацював і на виборах-2004, і на виборах-2006.

У психології причина такого феномена спрощено пояснюється "слабкістю" людської свідомості в налагодженні продуктивного, творчого контакту з реальністю.

У політиці – свідчить про політичну незрілість нації.

Утім, звідки взятися зрілості за такий короткий термін?

Разом із тим, Майдан – перший і найважливіший крок у напрямку становлення цієї самої зрілості. Усвідомлення реального, а не фантазійного значення Майдану, прийде через роки і, можливо, вже до нового покоління виборців і політичної еліти України.

Майдан сформулював головну потребу українського суспільства – бути реальним, а не віртуальним джерелом влади в країні. Нинішня "політеліта", на жаль, цього послання не почула.

Тому донині зберігається одна з ознак революційної ситуації, коли "низи не хочуть, а верхи не можуть" жити по-старому.

Однак останні з усіх сил досі намагаються переконати народ, що потрібно і можна жити по-старому. Не розуміючи, що в такий спосіб прирікають себе на політичне й електоральне "вимирання".

До речі, феномен різкого падіння рейтингу Ющенко і "Нашої України" може бути також інтерпретований, як швидке дозрівання частини українців у політичному плані.

Саме тієї частини, котру прийнято називати "помаранчевим" електоратом.

Фантазії Віктора Андрійовича на тему горезвісних "десяти кроків" назустріч людям не здатні підтримати довіру.

Бо його виборці вже навчилися відрізняти красиві обіцянки від реальних справ. І це – головна цінність болісного процесу розчарування. Автор упевнений, що дуже скоро така ж доля чекатиме на  Віктора Януковича та його політичну силу.

Саме ця частина "політеліти" країни намагається агресивно законсервувати старі методи керування українським суспільством. Методи, проти яких своїм стоянням на морозі проголосував "помаранчевий" Майдан.

І мільйони українців, що прийшли до виборчих урн під час третього туру президентських виборів.

Можливо, спільне розчарування "помаранчевого" і "біло-блакитного" електорату у своїх політичних "кумирах" стане найважливішою передумовою формування єдиної політичної нації в Україні – без поділу за географічною, мовною, етнічною та іншими ознаками.

Автор упевнений, що з моменту формування українського суспільства як зрілої політичної нації на зміну нинішній "совковій" "політеліті" та її "спадкоємцям" прийде еліта нова, по-європейськи мисляча.

P.S. У 2004 році автор був серед противників "помаранчевих". Він і зараз не їхній прихильник. Але сьогодні готовий щиро подякувати всім тим, хто вийшов тоді на Майдан і протримався до кінця.

Бо стояли вони тоді не за "помаранчевих", проти "біло-блакитних", не за Ющенка, проти Януковича.

Стояли тоді за вільну Україну. Від Заходу до Сходу.  

Валерій Песецький, політолог