Таємниця "схеми Тимошенко"

Понеділок, 6 листопада 2006, 12:36

"Українська правда" продовжує спроби розгадати суть того, що відбулося між Юлією Тимошенко та Юрієм Бойко в прямому телеефірі 26 жовтня. Наразі підтверджується припущення, що схема, яку передала Тимошенко Бойку, є завуальованим посланням останньому.

Найпевніше, там зображені компанії, які відносяться до Івана Фурсіна – громадянина України й опосередкованого співвласника "РосУкрЕнерго". Схоже, Тимошенко знає більше, ніж говорить.

Що зображено на схемі

У теледебатах із ідеологом приходу "РосУкрЕнерго" на український ринок, міністром палива та енергетики Юрієм Бойком Юлія Тимошенко продемонструвала схему руху коштів, перерахованих 12 грудня 2004 року до статутного фонду австрійської компанії Сentragas Holding Beteilguns Gmb (CHB Charter Fund) – власника 50% акцій "РосУкрЕнерго".

Слід зазначити, що окремі сегменти, які стосуються фінансування й володіння частками в компаніях, задіяних у схемі, були заретушовані. І, швидше за все, це було зроблено спеціально. Але ким? Тимошенко? (див. схему).

У якості ключових вузлів, через які, згідно зі схемою, рухалися фінансові кошти, позначені компанії, які в українській фінансовій статистиці асоціюються з одеським банкіром Іваном Фурсіним. Цікаво, що він є одним із співзасновників австрійської Сentragas, а через неї – "РосУкрЕнерго".

Крім того, з Фурсіним асоціюються присутні в схемі компанії Monier ("Монье") і київське ТОВ "Промислова група "Моньє" (ПГ "Монье").

Як Сentragas "стояв" на Майдані

Чому Тимошенко вирішила оприлюднити схему перерахування коштів до компанії Сentragas саме від 11.12.2004 року (ця дата значиться на схемі)? На це питання лідерка БЮТ не відповіла й до сьогодні.

Тому залишається лише здогадуватися, чому зі своїх багатих запасів компромату Юлія Володимирівна витягла саме цей манускрипт.

Найбільш правдоподібними є припущення, що ця схема пов'язана з операцією, яка сталася в Україні через півтора місяця після дати, зазначеної на схемі.

Справа в тому, що в архівах Мін'юсту, Антимонопольного комітету й української системи позабіржової торгівлі цінними паперами ПФТС є дані щодо надзвичайної активності групи "Моньє" у період з 11 грудня 2004 року по 21 січня 2005 року.

Нагадаємо, у цей же час, найбільш яскраві події розгорталися на політичному фронті – йшла "помаранчева революція".

Майже відразу після різдвяних свят 2005 року АМКУ відзвітувався, що якимось надзвичайним чином зумів у лічені й, до того ж, вихідні дні підготувати для ТОВ "Промислова група "Моньє" дозвіл на купівлю великого пакету акцій банку "Кліринговий Дім". Власником пакету виявився той же Іван Фурсін.

Трохи пізніше, а саме 21 січня, була опублікована інформація щодо реєстрації на ПФТС угоди з купівлі ПГ "Моньє" 48% акцій цього банку.

Таку велику паузу між датою на схемі та датою реєстрації угоди можна пояснити тим, що в цей час в Україні панувало повне безладдя, змінювалася влада, державний апарат був майже паралізований, на додаток були новорічні свята – спочатку Різдво в Європі, потім Новий рік та Різдво в Україні.

Бенефіціарів (реальних власників), що брали участь у цій угоді, поки виявити не вдалося, але простежити зміну засновників банку за його річними звітами виявилося досить просто.

Так, відповідно до звіту за 2004 р., капітал банку формувався в такий спосіб: фізособі Івану Геннадійовичу Фурсіну належало 48,01% акцій, інші пакети по 9,6% належали ВАТ "Запорізький залізорудний комбінат" (ЗЗРК), дніпропетровському ТОВ "Об'єднана Зернова компанія" (ОЗК), а також страховим компаніям ТОВ СК "Укрнафтотранс" і ТОВ СК "Дніпро".

Судячи з річного звіту 2005 року, згодом список засновників істотно змінився. Серед них замість ОЗК, "Укрнафтотрансу" й "Дніпра" вже значилися інші особи.

Зокрема, доля Івана Фурсіна в банку зменшилася з 48,01% до 24,9% акцій, а ЗЗРК зменшив свій пакет до 5,2%. Натомість, новим власником 49,9% акцій у звіті було зазначено ТОВ ПГ "Моньє" (відображено на схемі в прямій транскрипції як "Монієр"), що зареєстроване в Києві за адресою вул. Мала Житомирська, 9Б.

Ще одним із нових власників 9,8% акцій банку стало ТОВ "Укрінпро", зареєстроване в Донецьку за адресою вул. Лівобережна, 66.

(До речі, у звіті банку за 2006 р. доля "Моньє" склала вже 51%, а інші акції були "знеособлені" – перереєстровані на номінального власника, "Міжбанківський Фондовий Союз").

Цікаво, що приблизно в той же час, коли була зареєстрована угода про купівлю банку "Кліринговий Дім" ПГ "Моньє" вів бурхливу діяльність і теперішній міністр палива та енергетики, а на той час – голова НАК "Нафтогаз" Юрій Бойко.

На початку січня 2005 року група ініціативних товаришів на чолі з Юрієм Анатолійовичем подала до Мін'юсту документи на реєстрацію очолюваної ним "Республіканської партії України".

Нагадаємо, що Юрій Бойко не є чужим для головних діючих осіб нашої розповіді. Як відомо, у 2004 р. він був представником головного фігуранта "схеми Тимошенко" компанії Сentragas у координаційній раді "РосУкрЕнерго".

Отже, в історичну зиму 2004-2005 років хтось мерзнув на Майдані, а хтось переводив українські активи на закордонні фірми.

І не просто активи – "Кліринговий Дім" є структурою, якій у свій час могли "хором" позаздрити Ахметов, Коломойський, Ярославський та інші могутні олігархи.

"Кліринговий Дім" – давня історія

Про значимість банку "Кліринговий Дім" у газовому бізнесі українських засновників Сentragas свідчить два яскравих епізоди історії його розвитку.

Перший, дуже давній, відноситься до кінця 90-х років, часу створення банку "Кліринговий Дім" і близької до нього однойменної фінансової компанії ФК "Кліринговий дім".

Тоді їхнім засновником українська преса називала ТОВ "Біржові Технології", створене при Українській Міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Ця компанія вважалася близькою до родини екс-голови Національного Банку України Вадима Гетьмана, вбитого в 1998 році.

Про свою особисту роль у створенні банку неодноразово заявляв української пресі тодішній партнер Гетьмана, екс-голова УМВБ і нинішній Президент України Віктор Ющенко.

Обставини того, як Гетьман зі своїми партнерами пішли з банку й ФК "Кліринговий Дім" невідомі. Припустити, хто успадкував або купив у нього цей банк, можна тільки за даними, які з'явилися після перетворення в 2002-2003 р. "Клірингового Дому " на ВАТ.

Як показують дані наведених вище річних звітів, у 2004 р. більше 40% акцій компанії належали особисто Івану Фурсіну.

"Кліринговий Дім" – історія нова

Відтоді, після зміни власників і до приходу в банк групи "Моньє", банк і ФК "Кліринговий Дім" фігурували у цілій низці дуже успішних фінансових операцій.

Найвідомішою з них була операція, проведена ФК у 2003 році під час купівлі державного пакету 84,4% акцій ВАТ "Кримський Содовий Завод". Операція проводилася за дорученням близької до Сentragas німецької компанії RSI Erste Gmb. З її допомогою завод, при стартовій ціні пакету в 162 млн. грн., був куплений ФК "Кліринговий Дім" за в 346,69 млн грн.

Дуже вражаючим був список компаній, яких "Кліринговому Дому" тоді вдалося "покласти на лопатки": "Енерготранс" (входить до донецької групи СКМ Рината Ахметова), "Індустрія цінних паперів" (входить до ІСД Сергія Тарути), "Нафтохімімпекс" (група "Фінанси та Кредит" Костянтина Живаго), "Енергоінвест" (група "Приват" Ігоря Коломойського) і концерн "Стірол".

Рівноцінна за значенням подія, що показує могутність "Клірингового Дому" у нелегку епоху екс-президента Леоніда Кучми, відбулася у 2004 році.

Саме у 2004-му тодішній голова "Нафтогазу України" Юрій Бойко особисто наполіг на тому, щоби більшість поставок російської нафти на Кременчуцький НПЗ (у середньому, він споживає 4-5 млн тонн нафти на рік) здійснювалося за посередництвом ФК "Кліринговий Дім".

Провокація – мати революції

Теоретично існує ймовірність, що історія розвитку банку та ФК "Кліринговий Дім" ніяк не пов'язана із транзакцією, яку Сentragas зробила в історично непростий для України час – наприкінці 2004 року.

Так само теоретично існує ймовірність того, що деталі оприлюдненої Тимошенко схеми руху засновницьких внесків, здійснених CHB Charter Fund, і деталі наступної покупки банку "Кліринговий Дім" абсолютно не пов'язані між собою речі.

Але занадто багато в цій справі збігів.

Перший полягає в тому, що у грудні 2004 р. Сentragas, до засновників якої входить Іван Фурсін, прийняла у свій капітал кошти від 4-х зазначених у "схемі Тимошенко" невідомих офшорів. А всього за три-чотири тижні дала грошей групі "Моньє", на купівлю банку у того ж Фурсіна.

Другий – це збіг у часі реєстрації партії Юрія Бойка й проведення зазначених вище операцій. Незрозуміло, чому така впливова і аж ніяк не бідна людина створила політичну партію саме в цей час, а не раніше?

Повторимося, що всі ці збіги можуть бути чистою випадковістю й не мати ніякого значення.

Але мало ймовірно, що Бойко взагалі не знав, хто володіє групою "Моньє" та "Кліринговим Домом", що поставляв майже всю нафту на контрольований "Нафтогазом" Кременчуцький НПЗ.

Малоймовірним є й те, що він не знав про відношення до цих компаній одного з нинішніх засновників "РосУкрЕнерго" Дмитра Фірташа, коли у вересні 2004 року пропонував йому зайняти посаду заступника голови правління "Нафтогазу".

(До речі, про це, швидше за все, знає сама Тимошенко, однак воліє мовчати – "УП").

Малоймовірно, що Юрій Анатолійович не міг знати й те, що тодішнє керівництво СБУ нізащо в світі не дало б Фірташу необхідний допуск до керівної посади в найбільшій державній компанії...

Знайомлячись із одним-єдиним документом, яким Юлія Тимошенко бажала вразити Юрія Бойка, питань із імовірністю позитивної відповіді, можна назбирати предостатньо.

Але при цьому без відповіді залишиться найголовніше питання – чому лідер опозиції вибрала саме транзакції Івана Фурсіна й компанії "Моньє"? Чому зі всієї валізи компромату, що становить вагому частину політичного капіталу Тимошенко, вона вибрала саме схему, зрозумілу, можливо, лише їй і Бойко?

Метушня навколо 10% Фурсіна?

Можливо, Юлія Володимирівна знає, що зараз відбувається навколо 10% акцій Сentragas.

Адже зараз українські олігархи дуже зацікавлені в одній критично важливій для них купівлі – максимально дешевому придбанні до 10% акцій швейцарської газоторгової компанії "РосУкрЕнерго".

Російські приватні акціонери цієї компанії, які здебільшого відносяться до найближчого оточення Володимира Путіна, останнім часом не давали ніяких приводів, щоб говорити про можливий продаж їхніх часток у цьому підприємстві.

Інша справа, номінальні українські співзасновники Дмитро Фірташ та Іван Фурсін, які, володіють 50% акцій "РосУкрЕнерго" через підконтрольну їм австрійську Сentragas Holding Beteilguns Gmb (CHB).

До останнього часу ні в кого не виникало ні найменших припущень про те, що Фірташ або Фурсін будуть змушені передати частину своїх майнових прав у Сentragas – наприклад, Ринату Ахметову. Однак нові обставини дозволяють зробити таке припущення.

Оскільки, як уже говорилося, російські акціонери "РосУкрЕнерго" не збираються продавати свої акції в цій компанії, теоретично вітчизняні олігархи можуть зайти в неї тільки через Сentragas.

Адже з недавнього часу бізнес власників Сentragas у компанії "РосУкрЕнерго" перебуває в цілковитій залежності від рішень Ющенка та Януковича щодо встановлення тарифу за транзит російського газу українськими трубопроводами.

Якщо Україна раптом підвищить його, то й Росія автоматично підвищить тариф на транспорт середньоазіатського газу своєю територією. У результаті чого, запланована "РосУкрЕнерго" поставка в Україну у 2007 році 55 млрд. куб г газу за ціною $130 тис. куб. може стати нерентабельною.

Крім того, Кабмін може впливати на тарифи, на використання державних газопроводів і газових сховищ, від яких сильно залежать всі контракти "РосУкрЕнерго".

Виходячи з цього, найбільш імовірним претендентом на купівлю пакета акцій Сentragas є компанії Рината Ахметова, до слова якого уважно прислухається нинішній прем'єр-міністр. Можливо, стабільність тарифу на прокачування газу до Європи обміняли на частку в "РосУкрЕнерго"?

Не виключено, таку ідилію партнерства порушила лідер парламентської опозиції Юлія Тимошенко, потайки від телеглядачів, котрі нічого не підозрюють.

powered by lun.ua
Головне на Українській правді