Антипішохідний Київ

Одне з останніх рішень київського мера, здається, має шанс торкнутися кожного киянина трішки більше, аніж підвищення комунальних тарифів. Йдеться про скасування Леонідом Черновецьким пішохідних зон на Подолі і на Хрещатику (з поодинокими винятками – на державні свята).

За рекомендацією ДАІ – затори, буцімто, взагалі жити не дають.

Один москвич у приватній бесіді якось сказав: "Ми заздримо вам, киянам: у нас немає такої розкішної пішохідної зони, як Хрещатик". Мабуть, побачивши Хрещатик, забув про Арбат…

Пішохідна зона в центрі – це елемент європейського міста. Центр Амстердама, вулички Латинського кварталу в Парижі, старе місто в Бонні чи Трірі, Братиславі або Люксембурзі – все це пішохідні зони.

Найбільша пішохідна зона Європи – у Копенгагені, від міської ради до опери.

Скасувати київські пішохідні зони – означає спровінціалізувати столицю. Саме пішохідні зони упросторюють унікальний "модус вівенді" - дають змогу кинути кав’ярням свої парасольки і крісла, музикантам – свої барабани і капелюхи, художникам і різним штукарям – свої вироби.

Вони дають можливість людям розглянути місто без запахів газу і без вуличного шуму.

Галас і сміх, барвистість і багатолюдність – те, що вирізняє ці місця.

Як виглядають європейські "pedestrian zone", "Fußgängerzone" чи "zone piétonnière"?

Мексиканські і африканські музиканти, місцеві фольк-музики, рокери, просто гітаристи і брейк-дансери, поруч лунає класика у виконанні струнного квартету, інколи можна почути навіть українські цимбали.

Сюди приходять і відпочити, і поспілкуватися туристи і корінні мешканці міста. Тут зазвичай знаходяться знамениті "блошині ринки" (fleа markets). Тут – центр активного життя цілого міста, його "серце".

Брюссельська міська рада і пісяючий символ міста Маннекен Піс, паризький Нотр-Дам, віденський Штефансдом – всі ці пам’ятки знаходяться в пішохідній зоні.

Справжня краса Риму чи Венеції – у пішій вечірній або нічній прогулянці там, де не побачиш автомобілів. І наш Хрещатик з його недавньою історичною тяглістю – нічим не гірший, а досталінський Поділ і взагалі має всі шанси стати перлиною для пішоходів.

Хто первинний у Києві – пішохід чи водій? Хто важливіший? І, відповідно, для кого облаштовувати місто?

Альтернатива автомобілю є: Європа обирає велосипед. Найвелосипедніше місто Старого континенту – Амстердам: на кожного жителя – по велосипеду.

З повагою ставляться до велотранспорту німці – велодоріжки і велостоянки тут – на кожному кроці. Дуже велосипедолюбні скандинави (хоча, можливо, це – наслідок шаленої дорожнечі їхнього транспорту: квиток на 10 поїздок Копенгагеном коштує добру українську сотню гривень) – тут щоранку можна побачити натовпи чоловіків у ділових костюмах і жінок на підборах, які поспішають на роботу.

Чи стане Київ також велосипедним містом?

Якщо керуватися виключно "автомобільною" логікою, то варто і дерева попри дорогу повирубувати, і рештки тротуару під паркування повіддавати, а пішоходів – загнати в підземні переходи, метро або ті ж машини.

Завдяки нерозумній транспортній політиці попереднього мера транспортні потоки і далі біжать через центр міста.

Затори стали щоденною реальністю – багатоповерхова забудова і концентрація офісів та державних установ в центрі міста спрямовує більшість людей сюди на роботу – разом з їхніми машинами.

Правду кажучи, затори є і в Парижі, і в Римі, і в Лондоні, і це – хвороба усього модерного світу. Кожна країна бореться з цим по-своєму.

У тому ж Парижі під кожною площею – 5-поверхові підземні стоянки. Рим масово перейшов на "моторіно" - невеликі мопеди.

Щоб припинити затори у напрямку до міста щоранку і з міста щовечора, в Копенгагені розвивають мережу приміських поїздів, які під землею прошивають місто, виконуючи одночасно функцію метро.

У Стокгольмі ввели плату за в’їзд у місто – зараз вона становить від 1 до 2-х євро і автоматично знімається з усіх машин, які перетинають межі міста - електронні пристрої сканують номери машин.

Аналогічна політика контролю машинопотоку ведеться в Лондоні, Торонто і Сінгапурі.

А от у Москві рішення для цього питання ще не знайшли, і як наслідок – нічні затори в деяких районах міста, які переростають навіть у цілодобові.

Але от цікаво, як відреагували б римляни на стоянку біля фонтану ді Треві чи Пантеону? А парижани – на "оптимізацію" руху машин мостами через Сіте?

Обмежена пішохідність Хрещатика, вічний затор на Сагайдачного, незрозумілі перебудовні плани змін Андріївського узвозу – наше місто стане геть незручним для пішоходів.

Якщо рухатимемося так і надалі, то кам’яний мішок стін з вихлопними газами замість повітря – наше майбутнє.

Чи, можливо, стратегічною концепцією розвитку Києва керує ДАІ?

Остап Кривдик, політолог, активіст