Льодовиковий період
З 1-го січня Болгарія та Румунія входять у Європейський Союз. У Брюсселі повісили великий прапор із написом welcome Bulgaria and Romania to European family.
Автор нічого не має проти Румунії та Болгарії. Напевно, це гідні країни, адже у Євросоюз бозна-кого не візьмуть?! Просто прикро за Україну. Чому Румунію "welcome", а Україну ні?
Можливо, Україна гірша за Румунію та Болгарію. Того, хто не був у цих бідних маленьких державах, така відповідь цілком влаштує. Автор був у цих країнах і стверджує, що Україна більш багата за природними ресурсами, інфраструктурою, економікою та потенціалом.
Ні, Україна не гірша за Румунію та Болгарію. Вона краща. Щоб це зрозуміти, вистачить простого погляду на карту. Або поїздки в Бухарест або Софію.
Україна краща. Тоді чому вона досі не ...в родині європейських народів?
Чому минуло 15 років з дня розвалу Радянського Союзу, а країна досі стоїть на узбіччі цивілізацій?
Чому життя не стало кращим?
Чому політики всі 15 років незалежності розповідають казки про те, що Україна – бідна країна, що перехідний період, що скрізь на нас чатують труднощі та перешкоди, котрі не дозволяють їм зробити життя кращим і більш багатим?
Вибачте, але ж у Ахметова життя покращилося, і не на один мільярд. І ніхто не проводить референдумів, їхати Ахметову або Януковичу в США чи не їхати.
А для народу, будь ласка: російська мова, дружба з братерськими слов'янськими народами, "НАТО не пройде по святій (чому святій?) слов'янській землі!".
Ну ще на пенсію зайвих 20 гривень накинути під вибори можуть (у "народних" із ВР запальнички за ціною доплат всім українським пенсіонерам).
І на все добре. До зустрічі на виборах! Відкрийте вушка – казка продовжується!
У 2004 році автор голосував за Ющенка, тому що розумів, що то – крок назустріч Європі та НАТО.
Пам'ятаю, як тремтів голос від страху в перший день помаранчевої революції, коли стояв перед камерою російського Першого каналу на площі в Донецьку, заповненою блакитними прапорами натовпу, що святкує перемогу Януковича.
Говорив про те, що вибори сфальсифіковані, що підтримую Ющенка та Помаранчеву революцію, людей у Києві.
Це було в Донецьку, і можна було постраждати за свої слова, але, як любить казати президент, переступив через раба в собі.
Коли, вже після перемоги, Віктор Ющенко приїжджав із візитом у Донецьк, авторові вдалося пробратися крізь юрбу і потиснути йому руку, привітати з перемогою. Пишався цим до серпня цього року.
А в серпні Янукович знову став прем'єр-міністром України, причому руками тих, хто проти нього боровся. І ніякого референдуму ніхто не проводив.
Стало ясно, що в Україні нікому вірити не можна, особливо політикам. Це не та країна. Або ми не ті. До такої міри "не ті", що нас можна вже стільки років настільки низько обманювати й зраджувати.
Мільйони людей після Помаранчевої революції зуміли встати з колін. І що? Їх "ставлять" знову.
Хоча автор вважає, що ніхто й не піднімався, це був просто сон, мрія. Україна стоїть у позі з Кама-Сутри вже давно, з тих часів, коли безславно будували комунізм під кривавими прапорами.
Змінюються партнери, а пози розмаїтістю не відрізняються. Та й партнери всі якісь однакові: п'ють, грабують, побити можуть. Зате "наші", "свої", дарма, що з дещо кримінальним або червоним минулим. Зате зраджувати не будуть!
Ех, Україно, Україно! От би іноземного кавалера підчепити! Але ні, за 15 років жодної мови іноземної не вивчила! Всі подружки, ті, що більш гарні та розумні, вже заміж за ЄС повиходили, а Україна все свого Ваню з армії чекає... Так можна і без наречених залишитися! З одними партнерами...
Авторові абсолютно все одно, хто за кого голосував на виборах. Але 15 років простояти на місці, не створивши послідовної зовнішньої політики, не вступивши в Європейський Союз, не зробивши країну більш багатою, а громадян – більш інформованими щодо НАТО і ЄС – це діагноз. Якщо це не відкат у минуле, то, як мінімум – стояння на місці або відставання в розвитку.
Місцеві політики прекрасно розуміють, що Європейський Союз і НАТО – це однозначно позитивні організації для вступу, членство в яких може зробити громадян України багатшими й у матеріальному, й у моральному плані. І вже сьогодні, а не в позахмарному завтра.
Адже якщо відкриються кордони для молоді, для інтелігенції – навряд чи хтось буде голосувати за них, навряд чи хтось буде терпіти їхню брехню та підтримувати їх тільки за "російську мову". Люди побачать, що життя може бути іншим, життя може бути кращим.
Воля – це не тоді, коли можна говорити. Воля – це коли ти можеш вільно пересуватися по Європі, говорити якими завгодно мовами, жити в будь-якій країні світу, мати вибір.
Адже життя кожного унікальне. І наш світ прекрасний. У світі багато світлих, добрих людей. Так навіщо ж закривати двері в цей світ? Навіщо годувати народ маячнею про "натовські чоботи"?
Автор у ці казки не вірить. У них вірять ті, хто ніде, крім СРСР, не був, і хто не знає інших мов, крім російської. Вибачите, крім Румунії та Болгарії автор був ще у Польщі та Німеччині.
Але ніхто там не говорив мені того, що я чув від своїх співвітчизників: "Yankee go home!" або "Помаранчеві, валізи-вокзал-америка!". Ось такі "традиційні українські гостинність, мудрість і доброта"...
Автор не вірить у казки українських політиків про "підступний ворожий Захід", про мрії Заходу "поневолити слов'янську цивілізацію". Цієї цивілізації просто немає. Є закритість від усього світу, фобії та тупість.
Хочу жити у Швеції, тому що мені подобаються шведські біляві дівчата! Чому, у такому випадку, повинен до старості чекати, коли, нарешті, наші "народні" прийдуть до "політичного консенсусу" з "приводу спірних питань членства України в євроатлантичних структурах"? Або підпишуть ще якийсь Універсал, Бог його зна, якої єдності?
Або коли затяті противники НАТО зі східних областей України раптом посумнішають? Їм же ніхто в Росію не забороняє на ПМЖ виїхати. Або ми повинні входити в Європу нелегалами в товарних вагонах?
Я люблю Україну, але я, насамперед, людина і не хочу жити в країні, де обманюють, грабують і зовсім не поважають людей. А політики навіть вибору людям не залишають. Нічого не роблять для країни самі, іншим не дають і нікуди виїхати легально не дозволяють. І це вони називають патріотизмом.
Хіба не можна бути патріотом України і бути європейцем? Хіба не можна знати кілька іноземних мов, а не тільки російську? Вчитися в США, працювати в Швеції або Німеччині, відпустку проводити в Іспанії, Різдво – у Данії, і бути громадянином України, любити Україну? А в нас садизм із нотами мазохізму виходить.
Хочеш, не хочеш, а люби. І нікуди ти від нас не втечеш, противний. І голосувати будеш за нас. Більше нема за кого.
І найбільш обурює те, що і люблять, і не тікають, і голосують, і на кохання взаємне сподіваються. Яке кохання, добродії! Це секс! Та який там секс, жорстоке порно! Україну та народ мають у всіх позах, найгрубішим способом і всі, кому не ліньки. А ми сподіваємося на любов "народних", на їхню чесність, наївні. Ось така еротика виходить, пані та панове.
Звичайно, колись Україна вступить у Євросоюз, українські громадяни будуть вільно роз'їжджати світом, і ніхто не буде називати їх зрадниками або "помаранчевими". Але це буде нескоро. І нас уже не буде в цій Україні. Це буде інша країна. Шкода, що життя не вистачить, щоб її побачити.
Спасибі вам, Вікторе Федоровичу та Вікторе Андрійовичу, за національну єдність бідності, за ваш "патріотизм", за відстоювання "цивілізації, тієї, що слов'янська", за те що "чобіт натовських" нема, за те, "що Україна не додаток Заходу", а, даруйте, "додаток усіх знайомих нам осіб" і за "російську мову" теж спасибі!
Україна може бути гіршою за Німеччину, Японію, Сполучені Штати Америки, Естонію, врешті-решт, але бути гіршою за маленьку бідну Румунію – це ганьба.
Бути гіршими за маленьку бідну Болгарію – це нонсенс. Ні панове, це – не перехідний період. Це льодовиковий період.
 |
Автор
Артур Манукян, Донецьк, для УП
