2007 – рік українського політика
Всі українці рівні. Але деякі – рівніші". Ця трохи перефразована цитата з Джорджа Оруелла має всі шанси стати своєрідним девізом наступаючого 2007 року.
Святковий настрій не в змозі повністю придушити тривожні очікування, з якими Україна входить у рік Свині.
На жаль, цілком імовірно, що 2007-й буде знаменуватися ще більш цинічними політичними маніпуляціями та форсованим наступом на громадянські свободи, з такими зусиллями завойовані у 2004-му. Мимоволі пригадується сюжет блискучої оруеллівської сатири "Скотарня".
На чолі ферми, котра звільнилася від жорстокого хазяйського ярма, стали спритні свині.
Це вони щодня радували іншу худобу новими закликами та гаслами.
Це вони поглинали більшу частину смачних продуктів, котрі тварини-трудяги виробляли у поті чола (зрозуміло, поїдали з чистого альтруїзму – адже для роботи на благо народу необхідно підтримувати свій організм у належній формі!).
Це вони урочисто оголосили про рівність усіх мешканців ферми, але незабаром доповнили цю нерушиму заповідь приміткою про тих, хто "рівніший"...
Напевно, Оруелл не випадково зобразив у якості "керівної та направляючої сили" саме свиней. Спостерігаючи за сучасними українськими політиками, все більше переконуєшся в тому, що ці діячі дуже схожі на власників п'ятачків і закручених хвостиків.
Звичайно, зараз, напередодні Нового року, ми схильні до ідеалізації свинячого племені та захоплюємося милими, зворушливими поросятами. Що ж, політик, не надто зіпсований владою, котрий виступає перед народом на Майдані, також виглядає таким собі рожевим симпатягою.
Хочеться зробити його загальнонаціональним талісманом, що приносить країні удачу та багатство. Але варто цьому милому створінню пробитися до годівниці та трохи набрати ваги, як видові особливості відразу дають про себе знати. Народний улюбленець перетворюється на малопривабливу істоту, від котрої сильно тхне корупцією.
Свинячі звички політиків, які дісталися бажаного корита, добре відомі українцям. Що б не робили наші лідери, вони обов'язково вляпаються в бруд.
З разючою нерозсудливістю вони підривають коріння в дереві української державності, плодами котрого харчуються. На додачу, велика частина української еліти розбирається в соціально-економічних питаннях так само тонко, як і свиня в апельсинах; а наївні апеляції до совісті та патріотизму наших вождів рівносильні метанню бісеру перед мешканцями свиноферми.
Достатньо симптоматичними є й нескінченні чвари у вітчизняному політикумі. Звичка домашніх свиней гризти одне одного давно не дає спокою аграріям. Дійшло до того, що в Британії у 2003 році фермерів зобов'язали давати свинкам "безпечний матеріал для маніпуляцій" – футбольні або баскетбольні м'ячі.
Стверджували, начебто "з іграшками свині не будуть нудьгувати й покинуть шкідливу звичку". Не знаю, чи дієвим виявився цей оригінальний захід. Але досвід української еліти переконливо свідчить: бажаних іграшок ніколи не вистачає на всіх…
Якби в студію "Свободи слова" запросили народи земної кулі та поставили їм запитання про ставлення до свиней, аудиторія б, як завжди, розділилася надвоє: тут і різка антипатія, і глибока повага.
Наприклад, на Сході свиня з давніх-давен символізує благополуччя та статок; фігурки цих життєрадісних створінь користуються величезною популярністю. Думаю, ніхто не стане заперечувати, що український політик також є живим символом благополуччя та статку – природно, не народного, а свого власного.
У Полінезії свині взагалі вважалися священними тваринами; були оточені пошаною та комфортом. Поросят місцеві жінки годували грудьми, а кабанчиків, що підросли, пригощали смачним тістом з плодів хлібного дерева, а вільний доступ до свинячих хлівів дозволявся тільки жерцям. Звичайно, тут відчувається вплив тубільної екзотики, але, по великому рахунку, привілейованість нашого політичного бомонду цілком можна порівняти з райським життям полінезійських свинок.
На відміну від язичників Океанії, іудеї та мусульмани з давніх-давен ставилися до свині з глибокою відразою. Не надто любили її й християни. В Євангелії від Матфея розповідається про те, як Ісус Христос зціляв біснуватих. Син Божий не тільки вигнав з нещасних бісів, але й переселив їх у череду свиней.
Спостерігаючи за запеклими кулачними бійками у Київраді, ВР і Кабміні, мимоволі ставиш собі запитання – можливо, у панів депутатів також переселили компанію бісів, що раніше дислокувалася в стінах Павлівської психіатричної лікарні? І, зважаючи на все це, над обранцями народу попрацював аж ніяк не Рятівник, а інший, більш одіозний персонаж християнської традиції...
Вчені мужі, далекі від релігійного містицизму, по-своєму пояснюють упередженне ставлення багатьох народів до свині. Мовляв, ще в старовину помітили, що любителі свинини часто хворіють і навіть помирають. Тепер ми знаємо: в усьому винні паразити-трихінелли, що можуть знаходитися в свинячому тілі.
Існує версія, начебто саме трихінельоз (а зовсім не Сальєрі!) звів у могилу композитора Моцарта. Зате наш сучасник вживає свинину без остраху – як-ніяк продукцію, котра надходить на прилавки, перевіряють пильні ветеринари.
Набагато гіршим є стан речей із українськими депутатами та чиновниками, котра заражені корупцією та криміналом. Ці небезпечні хвороби продовжують руйнувати національний організм, тому що за 15 років незалежності українцям так і не вдалося створити ефективну систему ветеринарного контролю над владою.
Але, зрозуміло, не можна беззастережно прирівнювати вітчизняних політиків до свиней. Візьмемо, наприклад, таку важливу річ, як судовий імунітет. Знавцям історії відомі десятки випадків, коли свиней, винних у нападі на людину, судили по всій строгості закону.
Суворі вироки були винесені злісним свинкам у Парижі в 1266 р., у Фалезі в 1386-у, у Нанті в 1408-у, у Савіньї у 1457-у ... А от український політик, що відповів за вчинене неподобство – такого прецеденту історія ще не знала. Кнур із депутатським значком може безкарно бити журналістів і віднімати в них знятий матеріал.
Інша істотна відмінність свинячого племені від українського політикуму полягає в тому, що свиня все ж таки здатна приносити простій людині користь. Причому, не тільки у вигляді м'яса, сала або щетини. Цікава історія сталася багато століть тому в німецькому містечку Люнебурзі.
Місцевих жителів заінтригувала поведінка свині, котра щодня копирсалася в одному й тому ж самому місці на міській окраїні. Люди вирішили перевірити, що вона шукає в землі, і з подивом знайшли багаті поклади солі, до якої свині великі любителі.
Незабаром закутковий Люнебург став одним із головних центрів видобування солі в Німеччині, а його жителі розбагатіли. На знак подяки за доленосне відкриття городяни встановили в центральній частині Люнебурга пам’ятник свині.
В сучасній Україні навряд чи знайдеться політичний діяч, якому населення країни захотіло б спорудити пам'ятник. Ні, в плані чуття наші лідери анітрохи не поступаються люнебурзькій хрюшці.
Вони досить уміло розвідують запаси дорогоцінних продуктів – чорних і кольорових металів, хімікалій, газу та нафти, що залягають у магістральних трубопроводах. Однак розраховувати на те, що моторна еліта підпустить до виявленого джерела добробуту рядових громадян, на жаль, не варто...
Наш свинський огляд логічно буде завершити так само, як почали – зверненням до літературної класики ХХ століття. Оруеллівський образ свині-політика, безумовно, чудовий.
Але, мабуть, Оруелла перевершив нобелівський лауреат Вільям Голдінг, автор філософського роману-притчі "Володар мух". Голдінг розповідає про поступове здичавіння групи школярів, котрі опинилися на незаселеному острові. Зле начало в романі уособлює свиняча голова – мисливський трофей юних дикунів, насаджений на ціпок. У цьому положенні лиховісний символ почуває себе досить комфортно і навіть веде уявний діалог з одним із героїв:
"І ви вирішили, начебто мене можна вистежити, вбити? – сказала свиняча голова. Кілька митей ліс та всі інші місця, що ледве вгадувлаися, у відповідь затрусилися від огидного реготу, – Але ти ж знав, правда? Що я – частина тебе самого? Невіддільна частина! Що це через мене нічого у вас не вийшло? Що все сталося через мене?"
Українець має всі підстави сердитися на блискучих кнурів, які живуть у коридорах влади: вони вже зірвали чимало наших планів, і в наступаючому році напевно спробують підкласти нам чергову свиню.
Але, можливо, корінь зла криється не тільки в порочній натурі партійних ватажків? Можливо, безпринципні політики сильні лише до тих пір, поки можуть позиціонувати себе як невід'ємну та найважливішу частину українського суспільства?
Напевно, насамперед нам варто усвідомити, що ключ до успіху мають не вони: ключ у наших власних руках. Український громадянин, що бажає своїй Батьківщині процвітання, повинен не сподіватися на добру волю політиканів, а діяти. Працювати на Україну, працювати на себе, і, звичайно ж, працювати над собою.
Адже головне, щоб власне суспільство звільнилося від проявів шкідливої свинячої філософії, ставши насправді громадянським. І тоді в нас обов'язково все вийде!
