Сир, сир, безкоштовний сир
Увечері 12-го політичний Київ гудів. Усі модні та престижні "точки" заповнювалися депутатськими масами та їхніми почтами, що святкували – переважно регіонального розливу.
Переможці порівнювали 12 січня з 9 травня 45-го. Ворог повалений, час виконувати урочистий танок переможця на ворожих кістках.
Проте, похмільний чад розвіється, і за деякий час на всіх причетних та тих, хто спостерігає, зійде осяяння: "Пацани, попали!"
Важко сказати, чи то серед "помаранчевих" з'явився розумний аналітик, чи то перед загрозою всесвітньої ганьби прокинулися й увійшли в режим адекватності зовнішні куратори...
Але за рівнем "попадалова" для Януковича те, що сталося 12 січня, можна порівняти тільки з незабутнім листопадом 2004 року.
Салюти відгримлять, запах феєрверків розвіється – і прийде реальне розуміння того, що сталося.
А сталося…
Антикризова коаліція при посильній участі БЮТ відсторонила з владної та політичної арени президента Ющенка.
Чи стало від цього краще Януковичу та компанії? Навряд чи.
Ющенко ще в листопаді перестав впливати на вирішення серйозних питань. Десь там плутався під ногами... Але перешкодою для конкретного вирішення конкретних питань не був.
У той же час він виконував роль своєрідного політичного дезодоранту для "донецьких", змушуючи західних лідерів, кривлячись, але все ж таки сприймати Януковича як прем'єра.
А тепер?
Видається сумнівним те, що республіканська адміністрація США буде в захваті від такого "опущення" свого протеже. Їм тільки цієї ганьби разом з Іраком не вистачало напередодні президентських виборів. А в Москві і поготів – Ющенка за виразну політичну одиницю не вважають.
Забравши всі, абсолютно всі повноваження у владі виконавчій, антикризова коаліція не помітила, що одночасно з цим примудрилася прихопити й повну, таку ж абсолютну відповідальність за стан країни і за соціально-економічне самопочуття її громадян.
Самопочуття це й так не надто добре. А в перспективі – ще веселіше.…
Наразі шок від нових комунальних тарифів є радше віртуальним, але вже за пару тижнів він почне набувати реальних рис. З газом, у зв'язку з кризою в Туркменії, починаються проблеми. На обрії маячить примара дефолту.…
Але тепер вже не можна розповідати захопленим масам, що Ющенко заважає жити, "помаранчеві" не дають будувати загальне щастя та поліпшувати життя ще вчора.
До речі, про відповідальність. Щоб зрозуміти, наскільки відповідальним є, наприклад, Янукович, достатньо згадати, кого зі своїх соратників він захистив під час "помаранчевих" гонінь?
Зараз ці вожді вийшли на лінію прямої та безвідмовної відповідальності. Без бодай яких-небудь шансів звалити провину на когось. Ну, хіба що, по старій пам'яті – на Тимошенко…
Тріумфатори поки що не зрозуміли, що досягнута перемога, власне кажучи, їм дивідендів не принесе. Хоча робота проведена визначна – всі правові колізії, всі підвідні камені, що могли б з'явитися на шляху донецьких до влади, вони перемогли.
Подолання вето президента й остаточне прийняття закону про Кабінет Міністрів – це подарунок для майбутнього вже не прем'єр-міністра, але канцлера.
Взявши на себе повну відповідальність за майбутню соціально-економічну кризу, вичерпавши політичний ресурс у затяжній боротьбі з Ющенком, ліквідувавши єдину можливість своєї легітимізації в цивілізованому світі – вони просто розчистили дорогу для того, хто піде по їх кістах.
І це ще не все. Проголосувавши за місцевий імперативний мандат, "донецькі" своїми руками забезпечили стійкість і монолітність регіональних організацій БЮТ і СПУ.
Причому, врятували від постійного тиску, котрий здійснювали своїми ж силами. Тепер ці політичні партії на півдні та сході України, як мінімум, доживуть до наступних виборів.
Варто звернути увагу, що відбулося все це вкрай вчасно – коли регіональні структури згаданих політпроектів повністю втратили керованість і почали розповзатися. Хто під впливом погроз, а хто – не витримавши спокуси швидкого та легкого збагачення.
Quo prodest?
Судячи з зовнішніх ознак – 12 січня почався міттельшпіль великої системної гри, автори та маніпулятори якої примудрилися залишитися за кулісами.
Для того, щоб їх знайти, достатньо поставити запитання: Quo prodest?. Хто виграв у результаті цього дивовижного гамбіту?
"Донецькі"? Але всі їхні вигоди – із серії, скоріше, віртуальних. Хіба що, якщо вони всерйоз сприймають тезу Януковича про те, що той прийшов на десять років. Ну-ну...
Може здатися, що в чомусь виграв Ющенко, котрий одержав можливість, нічого не роблячи та ні за що не відповідаючи, довго і, як завжди, нудно розповідати всім бажаючим, як добре б він усе зробив, якби в нього не забрали повноваження.
Але справа в тому, що шаманство Ющенка ні на кого уже враження не справляє.
Народної довіри йому вже не повернути ніколи, ні за яких умов. Єдине, що в нього залишилося – повага і страх певної групи людей перед самою формулою – президент України. Зараз не залишилося навіть цього.
Багато виграв Мороз. Для нього відкрилася можливість реалізувати мету свого життя – перетворити Україну на радянську парламентську республіку.
Республікою, керувати якою буде політбюро з власників і головних акціонерів парламентських фракцій зі спікером на чолі. Неясно, щоправда, чи згодні з таким табелем про ранги самі власники й акціонери і до яких пір вони дозволятимуть Морозу бути головним.
Тимошенко? Не важко вгадати, що вся президентська рать на чолі з непідкупним Луценком, котрий присягався, що в його трудовій книжці не буде "Каїнової печатки", почне волати про чергову "зраду ідеалів Майдану".
Але істерика цієї публіки враження більше не справляє. Та й пісня про відданого Роланда у виконанні Порошенка і Ко звучить якось непереконливо.
Реальний же підсумок для Тимошенко полягає в тому, що вона, по-перше, знайшла механізм системного структурування власного політичного проекту.
По-друге, розчистила собі простір для боротьби за реальну владу в країні – і на правовому полі, і на рівні кадрів.
У третіх, залишилася єдиним політиком в Україні, що має перспективу.
Ліричний відступ
В останні два роки здавалося, що український политикум геть-чисто позбавлений інтелекту. Його замінили два могутні принципи: "бабло перемагає зло" і "кум кумові око не виклює".
Виявляється, ні.
Якщо за ігровий стіл напроти випускників колгоспних бухгалтерських училищ і тих, хто не закінчив повний курс ПТУ при колоніях для неповнолітніх сідають розумні люди, і якщо грають вони не в наперстки або Чапаєва, то результати можуть бути абсолютно непередбачуваними…
Тарас Пастушенко, для УП
