За кого вони нас вважають?

Про мертвих – або добре, або нічого. Принаймні, поки не мине встановлений традицією термін у 40 днів для того, щоб душа небіжчика остаточно розпрощалася з земними клопотами.

Одні приймають таку настанову, інші ні, і тому, очевидно, на деяких сайтах уже з'явилися статті про Євгена Кушнарьова, в яких про покійного згадують далеко не у найкращих виразах.

Але не будемо порушувати церковні та просто людські норми; а відтак поговоримо не про самого Кушнарьова, а про те, кого намагаються зробити з усіх нас у ці дні так звані правоохоронні органи та соратники небіжчика по Партії регіонів.

Пам'ятаєте перші повідомлення про поранення Кушнарьова, які з'явилися в Інтернеті 16 січня близько 18-ї години? У них ішлося про сам факт вогнепального поранення, про те, що зачеплені нирка і печінка.

А ще Ганна Герман, одна з головних речниць Партії регіонів, заявила, що інцидент трапився вже після того, як депутат повертався з полювання, і хтось випадково вистрілив.

Зауважимо, що сама Герман не була присутня на полюванні, а депутат Дмитро Шенцев, один із учасників фатальної акції, розповів виданню "Оглядач" дещо інше: що Кушнарьов був поранений не одним, а декількома пострілами, скільки саме їх було, "важко сказати, але не один... Що це було? Рикошет, напевно, або подумали, що звір побіг...".

А після пострілів усі п'ятеро учасників полювання (запам'ятаймо цю цифру: 5) знайшли Кушнарьова вже пораненим. "Візуально втрата крові неначебто невелика, але як там насправді, не можу сказати – я ж не лікар, але те, що ушкоджено внутрішні органи, це правда", - розповів Шенцев.

Практично одночасно в Інтернеті з'явилося повідомлення, зроблене керівником управління з питань взаємодії з правоохоронними органами Харківської облдержадміністрації Олександром Нечипоренком, що інцидент відбувся біля села Червоний Шахтар Ізюмського району в мисливському господарстві "Гай" близько 14.00.

Це відбулося, коли "вони їхали на машині, на дорогу вискочив вовк, і вони почали стріляти". В результаті поранення Євген Кушнарьов втратив багато крові (зверніть увагу – "небагато і багато", відповідно за Шенцевим і Нечипоренком).

І тоді ж Нечипоренко назвав марку зброї, з якої був зроблений фатальний постріл: російська гвинтівка "Сайга".

А паралельно УНІАН, посилаючись на джерела у правоохоронних органів, повідомив, що на полюванні були не 5, а 10 осіб.

І понеслось, і поїхало.

За наступні дні ми почули від офіційних речників дуже багато цікавого. Зброя, з якої був зроблений постріл, перетворилася на італійську самозарядну гвинтівку Benetti Argo, замість 14-ї години почала фігурувати 16-та, звідкілясь з'явилися вечірні сутінки та кущі, в яких начебто була жертва на момент пострілу, але водночас стверджувалося, що полювання велося начебто на вовка, котрий сам вискочив на дорогу перед машинами.

Перед цим фігурував кабан, але після заяв екологів, що полювання на кабанів у цей час суворо заборонене, цей звір одразу зник з повідомлень офіційних речників.

Потім з'ясувалося, що взагалі начебто йшлося про санітарний відстріл вовків, хоча, як встановили кореспонденти 5-го каналу, ніхто з жителів тієї місцевості вовків останній час в очі не бачив і про них не чув. Крім того, існують певні правила відстрілу вовків, які в даному разі були порушені.

Скільки було учасників полювання чи то пак відстрілу, так і залишається невідомим, так само, як і їхні прізвища – крім трьох депутатів Кушнарьова, Шенцева, Гусарова та автора фатального пострілу Завального.

Ну, і нарешті, перший заступник міністра внутрішніх справ генерал Михайло Корнієнко начебто остаточно поставив крапки над "і": "Всі учасники полювання були тверезими (це після того, як добу провели "на лоні природи" – С.Г.). Це був випадок, мисливський азарт". Утім, 18 січня харківська міліція поправила генерала Корнієнка – мовляв, ніякого полювання взагалі не було, відбувався простий огляд лісових угідь (чи завжди такий огляд робиться зі зброєю, призначеною на крупного звіра і зарядженою не картеччю, а кулями?), а вже на зворотному шляху компанія невизначеної чисельності помітила звіра, і не втрималася...

Ні, звичайно, скажений вовк міг би вискочити навіть перед машинами "оглядачів угідь", але чи став би він у такому разі тікати кудись у кущі?

І якби такий вовк раптом забіг у ту місцевість, чи став би він сидіти тишком-нишком, чекаючи саме на появу тих, хто не забуде взяти на мирну прогулянку потужну мисливську зброю?

Причому, вискочив на абсолютно тверезих відпочивальників, котрі, очевидно, навіть у дружній компанії нічого, крім мінеральної води, не вживають?

На загал, усе це виливається у два варіанти.

Або наші правоохоронні органи, точніше, їхня верхівка – це некомпетентні люди, а речники Партії регіонів та виконавчої влади – це порожні базіки, або вони цілком свідомо вішають українським громадянам локшину на вуха.

Здається, більш вірогідний другий варіант із "вкрапленнями" першого. Але тоді виникає закономірне запитання: ким же нас вважають, що розповідають отаке?

І останнє, про що не можна не сказати – це стилістика похорону Євгена Кушнарьова.

Звісно, йдеться про не останнього державного діяча – депутата, одного з лідерів правлячої партії, екс-керівника президентської адміністрації, екс-мера Харкова і екс-губернатора Харківщини.

Проте, під час перегляду кадрів багатогодинної церемонії прощання з Кушнарьовим згадалися сумнозвісні "гонки на катафалках" Брежнєва, Андропова та Черненка.

Зрозуміло, що та "елітарна" публіка, яка зібралася на цей похорон, хоча свого часу і вдало обміняла червоні партквитки на рахунки з багатьма нулями у західних банках, але не змінила своїх уявлень про те, якою має бути "справжня" церемонія прощання зі "справжніми" державними мужами.

Дводенний траур, інструкції для установ і фірм Харкова, як себе поводити у ці дні, почесна військова варта...

До речі, Надія Світлична, яку провели торік в останню путь кілька сотень недобитих чинною владою "українських буржуазних націоналістів", і яка зробила для того, щоб Україна була чимось більшим за географічне поняття незмірно більше за всіх діячів нинішнього режиму, ніколи б не дочекалася ані таких пишних похорон, ані такого непідробного горя від плебсу. Втім, це все їй ніколи не було потрібне, вона мислила іншими категоріями, навіть – зовсім-зовсім іншими.

Проте, ким вони, всі ті, хто перетворив реальну людську трагедію на брутальний фарс, на трагікомедію, – ким вони вважають усіх нас – і своїх співгромадян, і тих, хто поза політичними мотивами по-людському любив небіжчика, і, зрештою, самого Євгена Петровича Кушнарьова?

Автор Сергій Грабовський