Янукович з Ахметовим оголосили Америці війну?

Вівторок, 9 січня 2007, 09:09

Референдум про членство України в НАТО ще не оголошений, а агітація проти цього членства вже почалася.

У столиці та у ряді інших міст у ці дні з'явилися листівки, підписані регіональними організаціями КПУ і спрямовані, як сказано у цих листівках, проти "атлантистів та їхнього лідера-Штатів".

Вихідні дані на папірцях, ясна річ, відсутні – знайома технологія часів президентських виборів-2004, чи не так? Але, оскільки ЦК КПУ не засудив на всю країну брутальних фальсифікаторів і не відмежувався категорично від написаного в мільйонах листівок, то дозволимо собі вважати ці листівки автентичними.

Тим більше, що вони повторюють сказане в інших агітаційних матеріалах КПУ останніх років.

У Києві ця листівка називається "Про НАТО чесно і без прикрас".

Насправді про НАТО тут немає ані слова. Але це цілком у більшовицькій стилістиці: скажімо, так звані "підкуркульники" не мали нічого спільного з куркулями, але, одержавши цю назву, змушені були відповідати за всі реальні та уявні куркульські гріхи.

От і зараз: Альянс, на думку КПУ, винен у тому, що діялося 1946 року на Далекому Сході – за три роки до створення блоку НАТО і далеко поза межами сфери його відповідальності. Чи у тому, що члени блоку чесно виконували рішення ООН – наприклад, у Кореї, в Іраку чи Афганістані.

Для прикладу: у листівці Сполученим Штатам приписана "збройна агресія в КНДР" у 1950-53 роках. Насправді американські війська разом із вояками ряду інших держав у Кореї діяли під прапором Об'єднаних Націй, щоб спинити комуністичну агресію з боку КНДР.

І якщо проводити якісь історичні паралелі, то з відомими подіями Другої світової війни, коли Об'єднані Нації вели боротьбу проти нацистської агресії, чи не так?

Комуністи ж встигли під час Другої світової війни побувати і на боці ООН, і – перед тим – майже два роки на боці Гітлера...

Ну, а приписувати американцям "вторгнення в Ірак" 1991 року, коли насправді йшлося про операцію зі звільнення Кувейту від іракських військ, яке проходило під егідою і за мандатом ООН – як це називається?

Чи картати янкі за "участь у воєнній операції в Боснії", яка мала на меті спинити і спинила масові "етнічні чистки", тобто геноцид?

Ясна річ, комуністам значно миліші, ніж американці, їхні однопартійці з Північної Кореї, котрі склепали-таки ядерну зброю і шантажують нею увесь світ, допустивши в останні роки масовий голод, від якого загинули десятки тисяч людей і який спричинив численні випадки людожерства.

Зрештою, Кім Чен Ір діяв по-сталінськи, не зважаючи на голодних дітей в ім'я торжества комуністичних ідей. Тому його дії осуду з боку КПУ не викликають, а от спроби американців насадити у Південному В'єтнамі демократію (не надто вдалі і не надто добре продумані, слід сказати) – це дуже погано.

Попри те, що американські війська на Півдні В'єтнаму опинилися на запрошення тамтешнього законного уряду.

Не могла КПУ не стати і на захист наркодилера міжнародного класу Нор'єги, операцію зі знешкодження якого названо в листівці "вторгненням у Панаму".
Ну і ,нарешті, акції американського спецназу у Тегерані в 1980 році просто не було. Вона зірвалася ще на попередній стадії. А мала на меті благородну річ – звільнення кількох сотень заручників, захоплених ісламськими фашистами при потуранні лідера країни аятоли Хомейні.

До речі: за наказом цього діяча були страчені сотні тисяч іранських комуністів...

Найпікантніше ж інше.

Розказуючи про "варварські бомбардування деяких районів Куби" 1960 року (здійснювані насправді не американцями, а кубинцями, щоправда, з території США), автори комуністичної листівки забувають розповісти про те, як кілька попередніх років з Флориди на Кубу, користуючись благами американської демократії, прихильники Фіделя Кастро відправляли йому морем зброю, інше військове оснащення, медикаменти, гроші і новобранців-"барбудо".

Тоді Кастро, не бажаючи псувати стосунків із США, видавав себе за прихильника парламентської демократії та прав людини, і лише після захоплення влади він почав співати зовсім інші пісні.

Чому ж у списку американських гріхів відсутня підтримка Фіделя Кастро у його боротьбі із законним кубинським урядом в 1957-58 роках?

Але справа не в інтелектуальних чи моральних чеснотах комуністів, теперішніх і минулих, вітчизняних та закордонних. Справа у тому, що КПУ – учасник т. зв. "антикризової коаліції", яка, за Конституцією, сформувала уряд Віктора Януковича й члени якої посідають відповідальні пости у структурах виконавчої влади.

Автор вже писав у статті "Тому, що принциповий?" – у справді демократичній країні уряд і парламентська коаліція, якою він сформований, не можуть проводити одночасно кілька принципово різних політик.

Розбіжності між членами коаліції, звісна річ, можливі, але з питань другорядних, не пов'язаних із внутрішньо- та зовнішньополітичною стратегією.

Зазвичай такі розбіжності, допоки існує коаліція, не педалюються і не виносяться на розсуд громадськості – їх залагоджують за допомогою міжпартійної та міжфракційної взаємодії.

Тим часом питання про членство України в НАТО пов'язане саме зі стратегією розвитку держави – і не лише в плані зовнішньої політики; нагадаємо, що передумовою претензій на участь в Альянсі є певний рівень демократичних прав і свобод громадян.

У статті "Тому, що принциповий?" ішлося про те, що активну боротьбу з НАТО веде партія об'єднаних соціал-демократів, два заступника голови якої (Шуфрич та Папієв) є міністрами уряду Віктора Януковича.

І це вже неприпустимо, коли члени уряду борються з прем'єром та його політичним курсом, котрий повинен мати наслідком євроатлантичну інтеграцію України.

Але СДПУ(о), принаймні, формально, не є членом "антикризової коаліції", бо з волі виборців залишилася за стінами Верховної Ради. А от КПУ, чиї низові організації розгорнули нову хвилю антиНАТОвської кампанії – це учасник коаліції з усіма відповідними зобов'язаннями.

Позиція прем'єра, він же – лідер коаліції, офіційно оприлюднена – він заявив, що референдум проводити доведеться, проте, "в ідеалі, цей захід повинен проходити в більш спокійній атмосфері".

"Наша країна тільки почала загоювати рани від громадського протистояння, налагоджувати складний процес пошуку компромісів. У цих умовах чергове загострення політичної ситуації, коли відволікання уваги і сил суспільства від насущних потреб соціально-економічного розвитку не є оптимальним з погляду вищих державних інтересів".

А ще він наголосив: "Як глава уряду я гарантую – згідно з чинним законодавством будуть створені всі умови для проведення докладної, чесної і відкритої дискусії з питань, винесених на референдум, а його результати повною мірою будуть відбивати суспільну думку".

Тим часом лідер КПУ, навпаки, вважає, що референдум слід проводити негайно, оголосивши про його проведення одразу після Різдва, тобто здійснити чергове загострення політичної ситуації, щоб відволікти увагу від насущних проблем... І далі за текстом виступу Януковича.

Іншими словами, прем'єр вважає, що одна з партій-членів "антикризової коаліції" своїми діями спричинить нову суспільну кризу.

А на додачу ця партія стилістикою своєї пропаганди вже перетворила на пустопорожнє базікання слова Януковича про "докладну, чесну і відкриту дискусію". І що ж Віктор Федорович? Поставив на місце комуністів? Розірвав з ними коаліційну угоду? Доручив речникам Партії регіонів спростувати (точніше, висміяти) комуністичну брехню?

Нічого цього прем'єр не зробив. Думаємо, і не зробить.

Бо ж, видається, насправді між Віктором Януковичем і Петром Симоненком різниця лише в іменах, прізвищах та посадах, а не в поглядах.

А ці погляди висловила наближена до Януковича та Ахметова депутатка від Партії регіонів Людмила Кириченко напередодні візиту прем'єра України до США (цитую мовою оригіналу з Известий в Украине): "Ни для кого не секрет, что организация таких майданов то ли у нас в Украине, то ли в Киргизии или еще где-то – это большие деньги. Деньги, естественно, Америки… Когда я где-то вижу, что проходит подобное событие, то прекрасно понимаю, чье это финансирование... Нам не интересны здесь, в Украине, сегодня войска НАТО..."

Ну, а далі – про "спільну економіку" і "спільні християнські цінності" з Росією.

Іншими словами, американці фінансують підривну діяльність всюди по світу, НАТО – це непотріб, а з російськими олігархами донецькі пацани будуть творити спільну економіку за умов відповідного штибу демократії – "у нас общие интересы, и мы их должны поддерживать".

Відвертіше не скажеш. Нормальна політична партія за такий демарш напередодні візиту свого лідера до тих самих США викинула б депутатку Кириченко із своєї фракції.

Але нічого такого не сталося. І не станеться, бо те ж саме, що на язиці у Кириченко – у голові Януковича й Ахметова, що б там не верзли різні західні "експерти", що, мовляв, прем'єр України змінився, що він інакше оцінює Майдан та Помаранчеву революцію…

Якщо і змінився, то тільки став більш вправним у проведенні своєї політичної лінії, а тому чекайте на нові агітаційні матеріали a la Геббельс від КПУ й нові запевнення в "об'єктивності" від Януковича.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді