Україні загрожує політичний інсульт
Партії – це артерії демократії. Вони мають нести свіжу і багату на кисень кров – нових політиків зі свіжими ідеями – до серця і мозку держави, тобто парламенту та уряду. Вони є гарантією функціонування всіх важливих органів завдяки тому, що наповнюються корисними ідеями та кваліфікованими кадрами, збираючи їх у суспільстві.
Роль політичних партій для розвитку держави і суспільства – неоціненна. Однак, схоже, не в Україні. Кількість зареєстрованих в Україні партій зовсім не свідчить про їхню якість і здатність виконувати зазначені функції.
Формула крові, або ідеологія
Політологи говорять про відсутність в Україні ідеологічних партій, тобто таких, що створені і діють протягом тривалого часу на основі чіткої ідеологічної платформи, яку можна класифікувати відповідно до існуючої політологічної науки.
Це не відповідає дійсності. Чіткі ідеології, окреслені не лише у партійних програмах, але і підтримувані рядовими членами партій, мають Комуністична партія, Соціалістична партія, обидві партії, що були частинами РУХу, – Народний Рух України та Українська Народна Партія, деякі інші партії.
Та самої лише ідеології недостатньо. Мають бути свіжі ідеї щодо змін у країні. Щоб партія стала носієм свіжих ідей, їй потрібні люди – носії цих ідей.
Капіляри – члени партій
Чим чисельніші партії – тим краще для країни, бо це означає, що партії представлятимуть більше різних інтересів, збиратимуть більше різних думок, залучатимуть більше фахівців. В ідеалі.
Під час останніх парламентських виборів відбулась підміна понять "велика партія" та "розрекламована партія". Більшість політологів і журналістів постійно (і, схоже, умисно) називають великими партіями тільки ті, що пройшли до парламенту.
Це абсолютно не відповідає дійсності. Так, для прикладу, згідно даних Мінюсту, Українська Народна Партія, очолювана Костенком, є однією з найбільш чисельних і структурованих партій в Україні.
При оцінці потенціалу партій також часто не враховується фактор адміністративного ресурсу, що застосовувався для нарощування їхньої кількості, або ні. Принципи створення партії та залучення нових членів впливають на так званий "партійний патріотизм" членів партії: їх ідеологічну переконаність, стійкість до агітації інших політичних сил, тощо.
Так, наприклад, Народно-демократична партія стала багаточисельною за часів прем’єрства Пустовойтенка. Після його відставки реальна чисельність партії почала зменшуватись. Та сама доля спіткала СДПУ(о), партію Омельченка "Єдність" та інших.
Деякі інші партії, як-от СПУ, НРУ, ПРП, УНП, "Батьківщина" нарощували свою кількість в умовах перебування в опозиції за правління Леоніда Кучми. Щоб стати членом опозиційної партії за тих умов, потрібно було спершу стати її справжнім ідейним прихильником.
Але для того, щоб партія виконувала свою "артеріальну" функцію, великої кількості членів партії недостатньо. Має функціонувати всередині партії механізм, який забезпечуватиме просування нових ідей та талановитих фахових молодих людей.
Про необхідність появи нових облич, омолодження політикуму говорить зараз вся країна. Деякі експерти кажуть: "Вже скоро, років через 10 відбудеться зміна еліт". Утім таке оновлення може бути забезпечене тільки за допомогою чітких механізмів всередині самих партій. Інакше політична еліта поповниться мажорами та молодими олігархами – і нічого не зміниться кардинально.
Як позбутися холестерину, або внутрішня демократія
В більшості українських партій не діють або навіть і не існують принципи внутрішньопартійної демократії та прозорості обігу фінансових ресурсів. На практиці це означає, що в Україні немає і самої демократії загалом, оскільки остання вимірюється не лише свободою слова чи можливістю обирати владу.
Демократія за визначенням – це влада народу, тобто можливість людей з народу (не бізнесменів!) прийти до влади.
Про наявність істинної, а не задекларованої в Статуті, демократії всередині партії свідчать наступні ознаки:
- партія дотримується чітких та відомих усім членам процедур прийняття рішень,
- лідери є не лише виборними, але і підзвітними рядовим членам партії,
- виборними є кандидати в депутати від партії у той чи інший спосіб (саме це і забезпечує підзвітність лідерів партії у європейських країнах),
- усі виборчі процедури в партії відбуваються шляхом таємного голосування,
- наявність двостороннього інформаційного обміну між лідерами та членами,
- партія залучає до активної участі усіх партійців у той чи інший спосіб,
- партія дозволяє своїм членам вільно висловлювати погляди,
- члени партії сплачують партійні внески.
На жаль, аналіз статутів українських партій свідчить про те, що піклування про внутрішньопартійну демократію – скоріше виключення, ніж правило. Найбільш прогресивною з цієї точки зору і практично єдиною в Україні, є... Українська Народна Партія.
В її Статуті закріплена процедура таємного голосування щодо обрання партійних керівників будь-якого рівня. Хоча Костенко і є лідером партії вже багато років, але його завжди обирали бюлетенями і йому завжди доводилося конкурувати з іншими претендентами.
На жаль, вибори керівництва інших партій, в тому числі представлених у парламенті, нагадують радянські часи: ліс піднятих "за" рук.
Стосовно ж впливу рядових членів партії на склад виборчих списків, то ця проблема стосується усіх українських партій та блоків.
Приміром, у Німеччині підзвітність депутатів забезпечується наступним чином: кандидати від партії у мажоритарних округах обираються таємним голосуванням членами партії. Відповідно, якщо депутат працював погано або скомпрометував себе, його просто не оберуть наступного разу кандидатом.
Так само керівництву партії не вдасться провести ще раз цього політика через виборчий список, оскільки під час затвердження списку на з’їзді спірні позиції чи особи, які викликають серйозні суперечки, виносяться на таємне голосування бюлетенями.
У такий спосіб будь-який кандидат може бути переміщений у верхню частину виборчого списку рішенням рядових членів партії, або виключений. Щоправда, трапляється це дуже рідко, оскільки, враховуючи такі правила, німецьким політикам і на думку не спадає пропонувати кандидатами скомпрометованих колег.
Автору пощастило бути в одному невеликому містечку Німеччини на звітно-виборчих зборах партійної організації Християнсько-демократичного Союзу (однієї з найбільших партій Німеччини).
Організація загалом налічувала біля 100 осіб, присутніми були близько 20 делегатів. Серед присутніх були депутати місцевого органу самоврядування, депутат Бундестагу, обраний у цьому окрузі та журналіст місцевої газети, спеціально запрошений. На розгляд товариства було винесено кілька питань: звіт депутатів та вибори нового голови парторганізації.
Було доволі незвично спостерігати, з точки зору української дійсності, як депутат місцевої ради, чоловік середнього віку, хвилювався і червонів, відповідаючи на запитання своїх колег по партії на зразок: "А що ви зробили для того, щоб завадити будівництву, проти якого ми виступали?"
А потім відбулися перевибори голови організації. І хоча кандидатів було лише двоє, а присутніх – 20 осіб, голосували таємно, малюючи на клаптиках білого паперу номер кандидата.
Без усяких скриньок здали ці папірці колезі, якого було обрано лічити голоси. І він без зволікань, на очах у всіх порахував. А через кілька днів у місцевій газеті з’явилась стаття того журналіста, у якій він навіть згадав про присутність на зборах авторки, практикантки з України. Ось така європейська демократія і свобода слова.
На жаль, у більшості українських партій ознаки справжньої демократичності відсутні. А це створило таку ситуацію, коли керівництво партій є незмінне. У партіях домінують невеликі групки людей, а рядові члени партій почуваються використаними, не бажають сплачувати партійні внески та розчаровуються у політичній діяльності загалом.
Люди сприймають членство в партіях все частіше лише як можливість заробити під час виборчої кампанії та мати можливість звернутися за захистом до політиків у майбутньому. Таким чином відбувається фактична приватизація партій України окремими фінансовими групами осіб.
Діагноз: передінсультний стан
Багатопартійна система, двопартійна чи навіть однопартійна – це має не таке вже і велике значення, якщо всередині партій не діють принципи внутрішньої демократії.
Недемократичні за своєю суттю партії чи блоки однаково не забезпечать демократії в Україні. Вони не виражатимуть інтереси більшості населення, незважаючи на те, скільки відсотків виборців їх підтримають.
Наслідки можуть бути страшними. І деградація суспільної свідомості (відкат назад, у часи до 2004 року). І відновлення фальсифікацій результатів виборів, оскільки основна організаційна функція належить саме партіям, які формують виборчі комісії.
Варто згадати і ризик посилення корупції у державі, оскільки саме партії через виборчі списки приводять конкретних людей до влади. І, кінець-кінцем, класична олігархічна республіка (яка вже панує в Україні).
Як урятувати пацієнта?
Є кілька шляхів. Перший: внесення відповідних змін до закону про політичні партії. Однак керівництво політичних партій, в тому числі представлених у парламенті, абсолютно не зацікавлене у запровадженні дієвої внутрішньопартійної демократії.
Другий: внесення відповідних змін до закону про вибори народних депутатів, тобто зміна виборчої системи, запровадження відкритих виборчих списків, коли самі виборці будуть обирати конкретних кандидатів зі списку.
Однак практика свідчить про те, що виборцям не під силу розібратися у великій кількості кандидатів. Тому без змін до закону про політичні партії, просто не можна обійтися.
Шлях третій: добровільний розвиток існуючих партій в напрямку внутрішньої демократизації, і, в першу чергу, внесення відповідних змін до партійних статутів.
Невнесення відповідних зміни до зазначених законів, призведе до того, що українське суспільство буде надовго поділено на панів і рабів. А мозок держави взагалі не буде піклуватися про тіло, а це – інсульт.
Анна Олещенко, для УП
