Самооборона по-луценківськи: рух, розкол чи об'єднання?
Загальний політичний ландшафт на тлі розборок із приводу вітчизняної ГТС, візуального примирення опозиції після підписання меморандуму між БЮТ і "НУ", обрання віце-спікером представника БЮТ Миколи Томенка (не без участі ПР), безперечно, пожвавлює поява й перші кроки нових політичних проектів.
Політичне дійство на чолі з екс-міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком чимдалі набирає впевненіших обертів. Щоправда, поки що у вигляді таких собі післяріздвяних вертепів, масових зібрань і слоганів.
У кожного політика – своя доля і своє покликання. Можливо, "Самооборона" Луценка на даному етапі його політичної кар’єри є для нього не тільки шансом вчергове піти в маси, а відтак утриматися на блакитних екранах, але й новим майданчиком для розгортання власного політичного бренду взамін підмочених старих – і чужих, але за їхньої підтримки.
Уся публічна кар’єра сина одного з провідних комуністів Рівненщини Луценка спочатку в лавах СПУ, а згодом як одного з лідерів акції "Україна без Кучми" вибудовувалася на протистоянні беззаконню та на проголошенні прагнення до його остаточного знищення.
Йому з легкістю можуть закидати деякі його заяви, зокрема щодо бандитів, які так і не сіли до в’язниць, але у свідомості людей він залишається символом захисту від несправедливості.
"Він відігравав суспільну функцію захисника, в цьому його суспільний феномен. А тепер він один із найбільших затребуваних політиків. Але тепер він в іншому статусі. В статусі чистого політика. І тепер питання, як він скористається цією довірою людей. Якщо він себе правильно позиціонує, то, безсумнівно, матиме велике політичне майбутнє", - сказав про Луценка в інтерв’ю "Дню" радник президента Тарас Стецьків.
Схоже, саме на це й розраховують ті, хто не знає, що робити з паралізованим тілом "НУ" як партії, і які ліки можуть вилікувати її від політичного інсульту та постійних ускладнень у зв’язку із цією "хворобою".
Самбо на польський лад?
Публічне оголошення про започаткування нового політичного проекту було розповсюджене наприкінці 2006 року.
Симптоматично, що сталося це в День міліції, коли екс-керівник МВС Юрій Луценко провів прес-конференцію, де заявив, що ініціює створення громадського руху народної самооборони.
За цього було підкреслено, що "НС" не є штучним проектом як таким: "Я не вступаю до жодного партійного проекту. Це об’єднання, створене для членів і не членів партій, для парафіян будь-яких конфесій... Я не маю на меті очолити яку-небудь певну партію..., а провести громадянський мирний рух народної самооборони, який протистоятиме свавіллю" ("День", 21 грудня 2006 р.).
Заснування руху почалося із символів – вертепу в Івано-Франківську. Символізм у народженні руху, сказати б, у новому циклі, на новій площадці.
Проте, немає нічого радикально нового і під мінливим політичним сонцем.
Власне, навіть саму назву руху "Самооборона" було свого часу вигадано й використано в нашій сусідці Польщі.
А розпочинався цей рух у лоні незалежної профспілки, заснованої 1992 року на хвилі протестів збанкрутілих фермерів, котрі в листопаді 1991 року на чолі з Анджеєм Леппером проводили голодування під Сеймом.
Пізніше (через рік) виникла й політична партія "Союз "Самооборона", назву якої через вісім років було змінено на більш урочисту – "Самооборона Республіки Польща".
Ця політична сила йшла у владу під лівими та християнськими слоганами, особливо наголошуючи на правах пенсіонерів та безробітних. Та згодом рух, сформований заради захисту фермерів, перетворився на загальнонаціональну партію.
Польські колеги із "Самооборони" прагнули досягати своїх цілей за допомогою мирного тиску протестуючих мас – наприклад, організації походів на Варшаву, перекриття шляхів, словом, загальнонаціональної мобілізації своїх прихильників, невдоволених поточною політичною ситуацією.
Чи не щось подібне проголошує новостворений український рух із аналогічною назвою?
За всієї поваги до талановитих його лідерів не можна не відзначити, що всі ці збіги принаймні сіють сумніви в здатності вітчизняних політиків до креативу...
Сьогодні Луценко організовує регіональні поїздки та масові мітинги, гуртуючи своїх прихильників.
Проголошено, що новий громадський рух будується на п’яти принципах: "...не красти і не давати красти, не брехати і не давати брехати і не боятися правди" (яка, як відомо, в кожного своя).
До участі в новому русі запрошують нових, хоч і відомих в політикумі, людей, таких як Катеринчук, Кличко. Проводир і засновник "Самооборони" обіцяє, що "навесні майбутнього року можуть відбутися масові акції", головна мета яких – розпустити Верховну Раду й відправити у відставку Кабінет Міністрів України на чолі з Віктором Януковичем.
Найближча перспектива руху достоту ясна його лідерам – провести навесні "Марш справедливості" на підтримку ідей розпуску парламенту й нинішнього уряду.
Побоювання і надії колег
На електоральному фланзі опозиціонерів із приходом "Народної самооборони" явно "потіснішало".
Відтак Тимошенко потрактувала луценківський рух як чергову спробу реанімації чи то заміни "НУ" як такої сили, яка себе вичерпала, а нинішній соратник ЮВТ Вінський публічно заявив, що він "абсолютно переконаний, що політичні проекти, які намагаються сьогодні реалізувати під назвою громадських організацій, матимуть дуже сумнівну перспективу.
Водночас доконечно розчароване і майже розчавлене українське суспільство відчуває величезну потребу в увазі до себе. Ця теза підкріплюється кількістю тих українських громадян, які не довіряють сьогодні ні жодній політичній силі, ні жодній гілці влади.
Відтак у Луценка є реальний шанс не тільки дати народові чергову надію, а й поживитися на електоральній ниві сталих політичних партій.
Поки що підкреслюється, що нова структура – це саме громадський рух, своєрідна данина початку 90-х, коли чорноволівський Рух іще не став політичною партією.
Він намагається позиціонувати себе саме як центр мобілізації громадськості, рушій активності громад, своєрідний адвокат усіх нужденних та зневірених у можливості перемін на краще.
Щоправда, за цього Луценко закликає до згуртування демократичні сили і бере на себе право коментувати ті чи інші події, надавати їм саме політичні оцінки, чим дуже схожий на інші опозиційні політичні сили.
Ющенко, який, мабуть, розглядав можливість залучення Луценка до керівництва "НУ", підтримує дії свого радника.
У цьому зв’язку показово, що 2 лютого 2007 року на світ з’явився президентський указ № 75/2007 про присвоєння Луценку Юрієві Віталійовичу, колишньому міністрові внутрішніх справ України, який залишився на державній службі, статусу державного службовця першого рангу...
В інтерв’ю "Україні молодій" від 19 січня новообраний лідер фракції "НУ" в парламенті Кириленко окреслив перспективи співпраці з Луценком та його командою: "...взаємодія і співпраця між "Нашою Україною" та "Народною самообороною" буде максимально тісною…".
Інша перспектива нового утворення – не злиття в "максимально тісній співпраці" з "НУ", але приєднання до неї як самостійного політичного суб'єкта.
Тут якраз і постає незручне питання про те, хто ж буде фінансово підтримувати оце політичне "свято життя".
Ресурси можуть бути диверсифіковані: щось "обломиться" від колишніх спонсорів "НУ", які втомилися спостерігати за шараханням з одного кута в інший своїх нинішніх підопічних і на випадок реалізації "страшилки" про позачергові парламентські вибори прагнуть створити потужний майданчик політичного впливу, щось надійде від ІСД...
Ось так і досягається регіонально-політична єдність, чим не засіб?.. Але ж у разі чого (наприклад виборів) почнеться такий бурхливий броунівський списковий рух, що це може остаточно підірвати реноме будь-якого, і навіть найпопулярнішого, "народного захисника", як це не раз уже бувало у практиці діяльності вітчизняних політичних партій.
А Луценко вважає завданням усіх демократичних сил участь у наступних виборах до ВР у єдиному списку...
Отже, свято політичного життя триває. Що ж, це добре, адже мікс ідей, людей та можливостей пом’якшує вітчизняну політичну зиму, однак по цій мікс-дорозі багато хто може й загубитися та занапастити себе...
