Жага влади в умовах кадрового голоду
Як відомо, ще за часів помаранчевої революції Олександр Мороз прославився вмінням працевлаштовувати своїх однопартійців у вищих гілках владі. З тих пір у соціалістів, які тривалий час були заслані в опозицію, прокинулася любов до портфелів та інших місць при владі.
Варто тільки згадати, як образилися соціалісти, коли президент вирішив "висадити" їхнього Бульбу з крісла губернатора Полтавщини і посадив туди УНП-ешника Асадчева.
Війна за цю область продовжується й досі. І соціалісти відіграють у ній не останню роль.
На останньому з’їзді СПУ Олександр Мороз заявив, що суспільству варто звикнути до думки, що соціалісти у владі – "не аномалія, а факт, стала даність". Але, як виявилося, тоді з соціалістами рахувалися не в усіх областях.
Факт чи аномалія?
Ще на початку листопада минулого року кримські соціалісти погрожували піти в опозицію до влади автономної республіки.
Причиною тодішній керівник кримського рескому партії Петро Устенко називав "відсутність діалогу кримських соціалістів із керівництвом вищих органів влади автономії й ігнорування кадрових пропозицій КРО СПУ щодо участі в органах виконавчої влади АРК".
Справа в тому, що острівні соціалісти не перепливли буйки місцевого парламенту, а, відтак, не потрапили в місцеву коаліцію. Станом на кінець 2006 року спроби вести діалог з існуючою коаліцією в Криму не мали успіху – вона затято ігнорувала "достатньо конкурентні" соціалістичні кадри.
Тим часом у кримській Соцпартії відбулася рокіровка місцевого масштабу – змінився керівник. Замість Устенка, що перебрався в Київ працювати радником Олександра Мороза, республіканський комітет очолив Євген Супрунюк.
Можливо, у рескомі сподівалися, що новому керівникові вдасться засвітити малиновий маяк на кримському узбережжі, з огляду на його давнє знайомство з місцевим спікером Анатолієм Гриценком і першим віце-спікером Михайлом Бахаревим.
Зараз, судячи з документа, який опинився у розпорядженні "Української правди", кримські соціалісти щосили взялися за формування кадрового резерву для місцевих органів влади, міліції та податкової.
 |
Євген Супрунюк у коментарі "Українській правді" назвав даний текст "нормальним робочим документом". Він пояснив, що приїхавши до Криму після довгої відсутності, йому довелося заново знайомитися із соціалістичними кадрами.
"Мета будь-якої партії – прихід до влади. Треба ж знати, хто в нас у резерві, а я не знаю кадрів", - пояснив УП появу рознарядки Супрунюк.
За його словами, до останнього часу в кримській СПУ нараховували близько 24 тисяч осіб. Однак Супрунюк знає, що останнім часом ряди партії зріділи й остаточне погодження соціалісти проведуть на запланованій на кінець лютого обласній конференції.
Лідер кримських соціалістів не приховував, що йому легше домовитися з владою Криму, аніж його попередникові.
"Я з Анатолієм Гриценком (прем'єр-міністр Криму – УП) домовився, направив йому людину – після нашої детальної перевірки – на посаду заступника голови адміністрації Нижньогірського району.... Люди мене не забули. Телефонують, приходять і вірять мені. Я поганого нікому не робив", - каже Супрунюк.
Проте, як вважають кримські журналісти, саме "обрання Супрунюка лідером соціалістів, очевидно, викликане страшним кадровим голодом, що робить людей нерозбірливими в їжі".
Чому? Євген Супрунюк у Криму особистість не те що відома, а прямо скажемо – алегорична.
Людина в яскраво блакитному костюмі і з малиновим прапором
На свою першу публічну посаду голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим він прийшов у яскраво-блакитному костюмі, чим залишив яскравий слід у пам'яті преси.
У парламенті його називали не інакше як "Вогнегасник", тому що прийшов він у депутати начальником пожежної охорони Криму.
Утім, на життя в Криму це прізвисько ніяк не вплинуло. Саме на період його спікерства припадав розгул діяльності ОЗУ "Сейлем" та їхнього протистояння з "Башмаками", що не могли змиритися з закріпленням конкурентів у владі.
Але більше за все Супрунюк запам'ятався своїм викраденням.
У ніч з 24 на 25 серпня 1996 року кримський спікер, який знаходився тоді в кроці від звільнення, раптово зник.
Ось як повідомив про це загалу заступник голови ВР Криму Анушаван Данелян:
"…Близько 12 години ночі Супрунюк під'їхав до будинку та відпустив охорону біля під'їзду, знаючи, що на другому поверсі, де він живе, знаходиться цілодобовий пост. Увійшовши до під'їзду, він побачив чоловіка та жінку, і людину в міліцейській формі, що наказали йому жестом мовчати. Жінка, підійшовши до спікера з проханням дати їй автограф, приставила йому пістолет у бік, чоловік наказав вийти з під'їзду. Тут знаходилися ще люди, які наказали пройти до двох машин, БМВ і "Запорожця", що стояв на паралельній вулиці. Дорогою Супрунюк, намагаючись залишити сліди, викинув свої візитні картки і, сідаючи в машину, туфлю. Потім його повезли в бік Бахчисарая, потім у гори і, нарешті, у район дач м. Армянська, де його тримали в підвалі всю ніч і весь день".
Шекспір, звичайно, позаздрив би, але через деякий час слідство дало зовсім іншу версію:
"…24-25 серпня 1996 р. Супрунюк Є. В., який ще був головою Верховної Ради АРК, зі своїх політичних міркувань і низьких спонукань, разом зі своїм братом Кущенком С. Н., що є співробітником відділення його особистої охорони, виїхав у Червоноперекопський район із Сімферополя, ініціюючи своє викрадення. 25 серпня 1996 р. біля м. Красноперекопську Кущенко С. Н. передав Супрунюку Є. В. револьвер системи "наган" з глушителем і кількома патронами в ньому. Супрунюк Є.В. 26 серпня 1996 р., після того, як приїхав у Сімферополь після свого "звільнення", видав зазначену вогнепальну зброю та боєприпаси слідчим органам, заявивши, що їх йому вдалося відібрати у викрадачів…"
Потім міліцейське досьє на Супрунюка тільки збільшилося:
"На сьогоднішній день (на 16 березня 1999 р. — авт.) доведена його вина в організації вбивства громадянина Козлова і побитті колишнього голови ВР Криму Сергія Цекова, фарсі самовикрадення, а також численних шахрайствах, одержанні хабарів за вступ на сімферопольський факультет Харківського інституту внутрішніх справ і здійснення цілого ряду інших злочинів".
Але на момент виходу цієї хроніки Супрунюка вже не було в країні. Він перебрався в північні широти.
Сім років Супрунюк переховувався в Росії, займаючись при цьому "юридичною та викладацькою діяльністю" у Сиктивкарському університеті. А в травні 2005 року несподівано повернувся в Україну.
На той час з'ясувалося, що всі справи проти нього були закриті через відсутність складу злочину. Але ж, за словами, одного з ворогів "дрейфуючого спікера" Геннадія Москаля, у справі було близько 20 епізодів.
Крім того, у справі були свідчення брата Супрунюка Сергія Кущенка, котрий розповів слідчому, як він разом із Супрунюком організував його "викрадення" 25 серпня 1996 року, і як, повідомивши брата, убив громадянина Козлова — людину, яка Супрунюка шантажувала.
Проте, всі обвинувачення проти себе Супрунюк пояснив переслідуваннями з боку режиму Кучми. Після повернення до України він став активним правозахисником і влився в ряди Соцпартії. Спочатку в Харкові, потім у Криму.
При цьому з'ясувалося, що "дрейфуючий спікер" перебуває в цій партії вже 10 років – з 1997 року. У всякому разі, так запевняє сайт Соцпартії, який яскравими фарбами описує управлінський досвід Супрунюка.
І це ще не все. Тут слід зазначити ще один цікавий факт. У 1995 році, коли Супрунюка обрали на посаду спікера парламенту автономії, тодішній спікер українського парламенту Олександр Мороз в одному з інтерв'ю сказав:
"...Саме з приходом Євгена Супрунюка парламент Криму почав жити в реальних умовах, налагодив нормальний і діловий діалог з офіційним Києвом, і це починання дало великі плоди в суспільно-політичному житті автономії".
Як познайомився Мороз із Супрунюком, і чому лідер СПУ поклався на настільки одіозний кадр – невідомо.
До пана Супрунюка і під час його перебування на посаді спікера мало хто ставився серйозно, а вже після 7-літнього "заслання" він зовсім втратив вагу.
Якщо попередник Супрунюка – Устенко - завдяки своїм грошам підтримував пам'ять про СПУ на ТБ і білбордах, то тепер про партію взагалі забули.
Дійсно, при результаті на виборах 1,18% розраховувати на владу смішно, хоч пиши орієнтування, хоч не пиши.
Інша справа, якщо кримське орієнтування – лише 127 частина документів, пущених в усі регіони України. Можливо, так деякі міністри, що ще недавно стояли біля керма партії, намагаються забезпечити хоч якусь присутність "рідних" кадрів при повному засиллі в їхніх відомствах правильних донецьких хлопців?
Щоправда, при цьому автори документа явно забули ст.3 закону "Про міліцію":
"У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов'язків працівники міліції не залежать від впливу будь-яких політичних, громадських об'єднань".
Хоча, можливо, ці посади запропонують людям, які "підтримують політику Соцпартії"?
Щоправда, спочатку потрібно знайти ці посади, а поки що соціалістам це не дуже вдавалося.
Але, здається, дуже хотілося би…
