Запитання до самих себе або Корпорація опозиціонерів

Четвер, 8 лютого 2007, 12:14

У країні, даруйте за непарламентський вираз, бардак.

Це очевидно для всіх, хто вміє бачити і чути. Вигляд, ніби все нормально, роблять лише ті, хто не хоче відповідати за наслідки своєї діяльності чи бездіяльності.

У Біблії сказано: кому більше дано, з того й більше спитають. Винні практично усі, кого називають політиками. Але найбільше спитають (і вже питають!) саме з президента й "Нашої України".

Адже свого часу нам було надано найбільшу народну довіру й саме на нас покладалися найбільші народні сподівання…

Відсутність розуміння власної відповідальності так само як і почуття власної провини – обумовлює відсутність якоїсь визначеної і зрозумілої політики.

І "Наша Україна", і речники секретаріату президента звинувачують Партію регіонів у реваншизмі, а БЮТ у зрадництві, але самі того не помічають, що в очах народу виглядають не краще...

Попри гучні заяви й безмежно пролонговані переговори, писані-переписані універсали "Наша Україна" так і не запропонувала свого бачення майбутнього країни.

Якими мають бути інструменти досягнення цього майбутнього позитивного стану країни?

Впритул наблизившись до людей потрібно щось їм дати, бажано саме те, що вони очікували. Аж раптом виявляється, що дати нічого…

І, власне, вже нікому. Якось непомітно підсів під непомірним вантажем і сам президент, який довгий час був поза критикою і соратників і суспільства. А якби провідні нашоукраїнці не захищали помилки президента, а відстоювали свої принципи то і помилок було б менше.

Часом складається враження, ніби все що робилося – було насправді в інтересах наших політичних опонентів. Навіть основні положення програми дій так званої антикризової коаліції перекочували туди з проекту програми так і не здійсненої коаліції помаранчевої!

Можливо вони б і тексту не переписували, якби не верескливі застереження комуністів по окремих позиціях.

Тоді яка політична різниця між донецькими олігархами та їхніми помаранчевими побратимами?

Тільки в умінні домовлятися з соціалістами? Але ж уміння домовлятися у виборчу програму не запишеш…

Чи могло бути інакше?

Очевидно, що у тій моделі, яку будували наші "стратеги", не могло.

Від самого початку "Наша Україна" формувалася за корпоративними принципами. Партійним олігархам та функціонерам потрібна була не демократична партія, а корпорація на підтримку президента в обмін на підтримку з його боку інтересів самої корпорації.

Саме цим пояснюється й зверхність реальних лідерів НСНУ у відносинах з партнерами по блоку, систематичне ігнорування їхніх позиції з принципових питань.

До того ж в "Нашу Україну" не ввійшла ціла низка ідеологічних партій (УНП, ПРП, "Пора") не тому, що не хотіли, а тому, що не змогли протовпитися крізь приватні інтереси "помаранчевих акціонерів влади".

Про ідеологію та необхідність внутрішньопартійної демократії партійна верхівка згадала занадто пізно, коли поїзд виконавчої влади вже пішов, а символічний лідер не виправдав надій і партійців і усього суспільства.

Відсторонена від уряду партія виявилася нежиттєздатною.

Один лідер не зміг впоратися із ситуацією, а інші не захотіли?

Чи були зачаровані монологами президента на партійних з’їздах і ніяк не наважувалися вступити з ним у діалог?

Насправді для участі у діалозі необхідно мати позицію, а її якраз і не було. Критичні голоси взагалі не бралися партійною верхівкою до уваги, що призводило до внутрішніх конфліктів та вимивання з партійних лав людей із власною позицією.

Навіть перехід "Нашої України" в опозицію носив корпоративний характер – демонстрації реальної опозиції до дій, саме до дій (і не у сфері розподілу повноважень, а у сфері соціально економічної політики, і не з лівопопулістьких позицій, а з позиції потужної правоцентриської сили) уряду Януковича, а не до уряду, як до іншої корпорації, так і не було.

Тому єдиний вихід для "Нашої України" сьогодні – це забути, що вона колись була "партією президента" (вороги все одно нагадуватимуть, але що залишатиметься ворогам?). Патронажна служба Ющенка повинна знаходитися у стінах Секретаріату президента, а не у штаб-квартирі політичної партії чи у секретаріаті парламентської фракції.

Віктор Ющенко не став лідером партії, тому що перед тим він уже став лідером нації. Що робити партії, яка залишилася без уявного лідера?

Змінити партійний формат. Перестати бути лідерською партією без лідера, щоб стати програмовою партією з реальною програмою!

Не намагатись створити нового нежиттєздатне безідейне об’єднання, під назвою "Європейська Україна", лицемірно "забувши" запросити туди навіть "Європейську платформу" Катеринчука.

Потрібно бачити ресурси для політичної діяльності не стільки в олігархічному фінансуванні, скільки в опорі на народну підтримку. А вона, у свою чергу, не можлива без чіткої програми та послідовного дотримання стратегії.

Будучи змушеними значний проміжок часу невеликої партійної історії не просто існувати, а насамперед, діяти в форматі опозиції, маємо витратити цей час продуктивно.

А саме розробити і донести до людей конкретну програму реальних дій, програму розвитку держави, яка для нас буде важливішою за прізвища лідерів, ордени, звання й посади.

Програма понад усе! У цьому призначення.

Передусім запропонувати суспільству програму демократичних реформ, що посилять роль громадян в управлінні державою, місцевим самоврядуванням та власними справами.

Низку економічних реформ, зокрема податкову, що розв’яжуть руки ініціативним та підприємливим громадянам в економічній діяльності й призведуть до стрімкого розвитку середнього класу.

Головною ціллю таких реформ має стати конкурентоспроможність економіки країни та як наслідок підвищення добробуту громадян.

Тут є три головні складові: високотехнологічність та наукоємність виробництва, експортна орієнтованість економіки, комфортні умови для малого та середнього бізнесу, насамперед у сфері послуг.

Слід згадати і, врешті-решт, втілювати на практиці виборне гасло 2002 року: "Не словом, а ділом!" як заклично і правильно лунали в день інавгурації слова щодо викорінення корупції в державному механізмі. "Ніхто не даватиме хабарів, бо ми економіку виведемо з тіні". Наслідки сьогодні відомі…

Іржа державної машини доточує її розбалансовані шестерні та гвинти. Мусимо запропонувати суспільству такі реформи, які забезпечать відсутність мотивації до вчинення корупційних дій навіть у злочинця, який попав у владу.

Минулий 2006 рік був оголошений президентом роком села. Однак, сіл в Україні поменшало, а ніщо ж не заважає виробити довгострокову комплексну програму порятунку аграрного сектору і тих, хто поклав своє здоров'я на зміцнення потенціалу вже неіснуючої країни, а нині доживає віку серед неораних полів і зарослих околиць.

Коли ми кажемо про необхідність ринку землі, чому від фракції НУ не подані законопроекти, які забезпечують його цивілізоване функціонування? А були б вони – в "антикризовиків" не було б жодного аргументу на захист продовження кріпацтва на селі.

Випускник української школи повинен відповідати сучасним освітнім стандартам, а також мати уявлення й володіти навичками для звичайних відповідальних громадян розвинутих демократичних країн.

Безкоштовність державної медицини має бути справжньою, а підвищення ефективності системи охорони здоров’я потрібно шляхом конкуренції та підтримки приватної системи охорони здоров’я на платній основі.

Інфраструктура громадянського суспільства робить ту чи іншу країну привабливою та конкурентоспроможною. Конкурентоспроможність країни це не лише економічний зиск від інвестицій, це і конкурентоспроможність національної культури і всієї гуманітарної сфери.

Основні державні інвестиції мають бути спрямовані в фундаментальну науку. А для розвитку прикладних галузей науки необхідно залучати приватний капітал, створивши для цього необхідні стимули та преференції.

Українська зовнішня політика на перших порах має ґрунтуватися на принципах, порівняних з маркетинговими.

Кожен зовнішньополітичний крок має вивірятися й прораховуватися за усіма можливими позитивними й негативними наслідками. Базуватися на національному прагматизмі й використовувати усі наявні протиріччя між державами-конкурентами України.

Конституція добра річ, коли її дотримуються всі. А коли її самовільно й безкарно порушують політики – годі чекати поваги до такої конституції з боку громадян.

Тим більше, коли цю конституцію політики написали навіть не стільки для громадян, скільки самі для себе.

Парадоксальним чином політичні виконавці (політики) диктують замовникові політики (народу) власні правила, постійно їх же порушуючи й змінюючи.

Такий гордіїв вузол проблем громадяни здатні розрубати лише через нову конституанту – Конституційні збори.

Обрані до цього органу авторитетні громадяни напишуть цілком новий текст Основного закону, який не зможуть самовільно змінювати політики, оскільки Конституційні збори – не парламент, і після ухвалення Конституції він розпускається як такий, що виконав своє завдання.

Обрані за вже новою Конституцією органи влади матимуть чітке розмежування повноважень і не крутитимуть законами як циган сонцем.

Цей набір тез пропонуємо ми, інші представники "Нашої України" можуть запропонувати свої, але для країни і для політичної сили, яка претендує на те щоб бути провідною, важливо мати програму, яка її об’єднує, а не роз’єднує.

Причому це мають бути не словесні декларації, а конкретні дії. Яскравим прикладом бездіяльності й безвідповідальності президента й "Нашої України" є ситуація з введенням єдиного соціального податку.

Виборча обіцянка президента запровадити єдиний соціальний внесок та вивести зарплати із тіньової сфери так і не була реалізована. І не тому, що політичні опоненти не давали…

Навіть в Угоді з БЮТ, підписаної до речі без попереднього узгодження, не має жодної конструктивної позиції щодо спільного бачення соціально-економічних питань.

Послідовність відрізняє відповідальних політиків від безвідповідальних. Тому без послідовної національної стратегії та заснованої на її принципах програми ми не витримаємо зовнішньої конкуренції.

Довіра до політиків падатиме й далі, мине нульову позначку й перейде у суцільний негатив.

Таку тенденцію засвідчують не лише опитування громадської думки, а й перехід громадської активності до самоорганізації без політиків та протестних форм (наприклад, "Народна самооборона").

"Наша Україна" має використати останній шанс виконати власну місію – перетворитися з вождистсько-олігархічної на програмову демократичну партію та стати дійсним лідером демократичних сил в країні.

Народні депутати України Володимир Стретович та Сергій Бичков, фракція "Наша Україна", для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді