Для чого нам НАТО?

Якщо ми не вирішимо питання безпеки, ми не зможемо вирішити решти питань, зокрема, інтеграції в ЄС. Іншого шляху стати європейцями у нас немає.

Безпека держави – це не лише цілісність держави, не просто сильна армія, кордони, чи якісна оборонна система достатня для того, щоб вважати себе захищеними.

Усі країни, що вважають себе меншою чи більшою мірою у безпеці мають спільну рису – їхня політична еліта має єдину позицію щодо основоположних питань історії та стратегії розвитку власної країни і власного народу.

Перші особи цих держав поділяють загальнонаціональні цінності, незалежно від політичного спрямування.

Проблема України сьогодні полягає в тому, що дискусія на високому рівні ведеться, перш за все, довкола базових цінностей, які мали б бути непорушними. Чому так відбувається?

Очевидно, що нашій незалежності не сто, не двісті років, як багатьом європейським демократіям, а лише п'ятнадцять. Ми перебуваємо на стадії пошуку, тому маємо право й можливість дозволити собі дискутувати.

Сьогодні наша держава перебуває між двома світами: західним і східним. Так історично сталося.

Ми є європейцями – про це свідчить наше географічне розташування, це доводить, в певному сенсі, наша ментальність.

З іншого боку про нашу східну приналежність в цивілізаційному контексті говорить історія, можливо, якимось чином, навіть релігія.

І зрозуміло, що поки ми не оберемо одного шляху розвитку, і не лише розумом, а й серцем не сприймемо певну цивілізаційну модель, доти у нас триватимуть такі дискусії. І навряд чи ми їх вирішимо.

Коли ми говоримо, що наша мета – стати частиною Європи, то я хотів би зрозуміти, що означає "стати частиною Європи". Якщо ми ставимо за мету швидше інтегруватися в Європейський Союз, то невже це тільки економіка та якісний рівень життя?

Думаю, суть значно глибша, і ось тут, можливо, потрібно об'єднувати поняття, і починати говорити одночасно про Європейський Союз і НАТО.

На мою думку, Північноатлантичний Альянс був створений не просто через протистояння із Радянським Союзом, мова йшла про захист західної системи цінностей взагалі.

Можливо, навіть загальноєвропейського (в ментальному та безпековому розумінні) способу життя. Невипадково у НАТО присутні США чи Канада. Саме вони пов'язані пуповиною з  європейською цивілізацією. НАТО, на мою думку, стало організацією, покликаною захищати зазначені цінності.

І якщо ми говоримо про наше бажання інтегруватися з Європою, ми повинні розуміти, що Європа чекає від нас конкретних кроків, месиджів.

І, можливо, наша дискусія щодо НАТО, наші бажання приєднуватися або не приєднуватися до Альянсу є одними з лакмусових папірців.

Інакше, як нам довести тій Європі, яка сама себе ідентифікувала вже давно, що ми є її частиною?

Нам потрібно давати якісь конкретні сигнали. Я не думаю, що нам вдасться за декілька років досягти такого рівня економіки, який дозволив би нам розмовляти з Європейським Союзом рівноправно у цій сфері.

Але сигнали, про які я кажу, зокрема, безпекові й культурні, ми можемо давати вже зараз.

І відповідь на запитання чи хочемо, чи не хочемо ми в НАТО, ми повинні давати з усвідомленням того, що така відповідь спроектує нашу позицію щодо європейської цивілізації на багато років вперед.

Тому дискусія довкола питання НАТО є значно глибшою, аніж її намагаються представити деякі політики.

Україна розташована поміж двох величезних центрів впливу. І я переконаний, що балансувати все життя між двома центрами впливу не вийде.

Тому, що стосується дискусії з приводу НАТО - потрібно робити рішучіші кроки, тоді ця дискусія може стати визначальною для країни.

Якщо говорити про мою власну позицію, то я б використав вислів древніх греків, "перед тим, як починати дискусію, потрібно домовитись про визначення".

У більшості українців досі немає чіткого розуміння, що таке НАТО. І коли ми бачимо, що різниця у ставленні до НАТО та Євроатлантичного Союзу вкрай відрізняється, це означає, що люди просто утотожнюють ці назви.

Або ж, коли в одній з політичних передач розказують, яку шкоду НАТО наносить своїми діями в Іраку, то мені теж здається, що дискусія абсолютно некоректна, тому що НАТО до операції в Іраку не має жодного відношення.

Хіба з таким рівнем обізнаності, ми можемо говорити про якийсь серйозний диспут?

Тому я пропоную цю дискусію зробити конкретнішою, конструктивнішою, чесною і, якщо хочете, просвітницькою. Бо сьогодні вже немає часу для дипломатії, а треба діяти.

Безумовно, я виступаю лише за те, щоб розказувати як про позитивні, так і негативні результати євроатлантичної інтеграції для кожної країни.

Якщо ми не вирішимо питання безпеки, ми не зможемо вирішити решти питань, зокрема, інтеграції в ЄС.

Іншого шляху стати європейцями у нас немає. Тому завдання полягає в тому, щоб довести це самим собі й усьому світу.

Святослав Вакарчук, посол доброї волі Програми Розвитку ООН, громадський діяч. Дана стаття була виголошена як виступ на конференції "Нова Україна в новій Європі"