Оригінальні темники на "Українській Правді"

88 переглядів
www.ПРАВДА.com.ua,
Середа, 7 березня 2007, 15:56

Вступна стаття. Частина 1

Про темники багато написано, але їх не так уже багато опубліковано. Ці тексти дещо демонізують, і образ темників у суспільній свідомості давно уже живе окремим життям від реального їх змісту.

Цим матеріалом "Українська Правда" розпочинає публікацію темників, що протягом 2004 року надходили до одного з українських засобів масової інформації.

Загалом для публікації буде підготовлено близько 1930 окремих документів. Вони будуть з’являтися так швидко, як їх будуть технічно встигати готувати для публікації.

Це не всі темники, що були видані протягом 2004 року. Частина з них просто загинула і існує хіба що у колекціях їхніх авторів: оскільки не всі тексти архівувались, особливо на початку року. Крім того, різні редакції, очевидно, отримували різні темники – але про це нижче.

Спочатку, однак, дамо визначення.

Під словом темник тут розуміється як пряма вказівка засобові масової інформації, що має на меті змінити собою редакційну політику цього ЗМІ і таким чином вплинути на точку зору аудиторії ЗМІ щодо тих чи інших суспільних подій.

Обов’язково треба пояснити, що темники не є рекомендаціями; у них більше спільного з наказами. Сенс темника не в подачі ідеї, а в поєднанні страху, примусу і економічної привабливості, що уможливлює донесення темників до аудиторій.

Страх в редакційних колективах забезпечувався спогадами про долю Георгія Гонгадзе. Примус – просто тиск редакторів і менеджерів на журналістів. Економічна привабливість – це великі гроші, втратити які журналісти провідних ніяк не бажали, навіть якщо їхні політичні погляди розходилися з тим, що вони повідомляли своїм читачам, слухачам і глядачам.

Іще одна складова, без якої жоден темник не буде діяти: усі головні ЗМІ повинні бути поставлені у єдині умови, коли присутність на ринку мас-медіа визначається покорністю владі. Ті широко популярні мас-медіа, котрі не дотримуються цієї своєрідної omerta, чи кодексу мовчання, піддаються репресіям, і змушені або зникнути, або піти з ринку у підпілля.

Бо якщо не забезпечити підпорядкованість одних ЗМІ, але тиснути на інші, то більш лояльні опинились би у менш вигідних ринкових умовах. Саме тому влада намагалася забезпечити тотальність своєї вимоги виконувати темники.

Некоректно порівнювати темники з "Українською правдою" чи "5 каналом", як це намагалися робити деякі політики 2004 року і навіть після – підбір інформації та думок цих ЗМІ не був обов’язковим до виконання редакційними колективами найпотужніших мас-медіа України.

"УП" або "5 канал" - це класичний приклад ленінської формули: "не только пропагандисты и агитаторы, но и организаторы" мас, або якщо хочете того, що називають opinion leaders, провідники громадської думки.

Але довіра і звертання до цих ЗМІ забезпечені бажанням аудиторії скласти власну думку про події та осіб, а не штучно вибудованим механізмом насадження потрібних і усунення конкуруючих ідей.

Знов таки, автори темників їх ніколи не афішували і не надто вихвалялися своїм авторством: а значить непрямим чином визнавали їхню нелегальність. Адже, коли темники були б законною процедурою, то навряд чи їх треба було ховати.

Мета публікації

Частина темників публікувалась і раніше, наприклад, в "Українській правді", а також обмеженим накладом у тисячу примірників у окремій брошюрі "Влада Тьми і Темників", укладеній Вахтангом Кіпіані (Видавнича спілка "Просвіта", 2005 рік).

Мета вміщення цих документів проста: надати широкій українській публіці, а також науковцям і фахівцям з історії, політології, міжнародних відносин, public relations, теорії мас-медіа, тощо можливість самостійно судити про масштаб втручання у роботу преси наприкінці другого терміна правління Леоніда Кучми.

Наступним завданням уже інших дослідників могло би бути простежити, як темники впроваджувалися в життя. Наскільки вони були чи не були дієвими, більш прискіпливим читачам буде зрозуміло, як тільки вони накладуть вміст колекції, що публікується, на дані моніторингів мас-медіа згаданого періоду.

Після цієї публікації, кожен, хто цікавиться питанням, матиме змогу зробити самостійний висновок про мас-медіа, різноманітних політиків і політичні сили, а також загалом про час, який ми разом пережили.

Помста і переслідування авторів, впроваджувачів і виконавців темників не є метою цієї роботи. Їхня доля і їхні почуття з цього приводу нехай залишаться особистим питанням, яке вони мають вирішити, або уже і вирішили, для себе.

Авторство темників

Технологію впровадження темників приписують команді російських політтехнологів, які діяли на замовлення Адміністрації Президента і СДПУ(о).

Однак наразі немає свідчень, які прямо пов’язують Леоніда Кучму або Віктора Медведчука з виробництвом темників. Сам пан Кучма спростовував свою причетність до темників, і цілком можливо, він дійсно не був посвячений у тонкощі цієї роботи.

Так чи інакше, зміст темників і деяких реальних подій за участі пана президента розбігаються. От, скажімо, епізод із виступом Леоніда Кучми 2 квітня 2004 року на Громадянському форумі на підтримку конституційної реформи:

Або такий випадок, цього разу за участі президентів Кучми і Путіна:

Самі темники, як виглядає, вироблялися в тому числі й на останньому поверсі висотної будівлі на площі Слави у Києві, за адресою Суворова, 2. Саме там, схоже, і працювали раніше названі в мас-медіа Ігор Шувалов, Олександр Качура, Олена Мостицька та інші люди, яким приписують авторство темників.

Там же були періодично помічені шеф-редактори кількох українських мас-медіа, які періодично отримували там указівки загального характеру. З ними також час від часу обговорювали виконання уже надісланих темників.

Очевидно, одним з місточків між неофіційною групою політтехнологів та офіційною владою, був Сергій Васильєв, який не тільки обіймав посаду керівника інформаційно-аналітичного відділу у секретаріаті президента, але також показувався й на площі Слави.

Слід сказати, що на відміну від самих текстів та інструкцій щодо роботи з технічною стороною проекту, відомості про авторство не завжди є об’єктивними, і частина цих даних отримана не безпосередньо, а непрямим способом – з других рук, або шляхом співставлення фактів.

Про можливих авторів темників у самих текстах сказано дуже мало. Адже темники – це не мемуари, а робочі вказівки.

Звичайно, такий коментар ні до чого не зобов’язує і не є прямим доказом причетності пана Павловського до підготування темників.

Є ще кілька текстів, що не тільки натякають на автора темників, але схожі фіксують їхню спробу використати службове становище у особистих корисних цілях. Це швидше скидається на анекдот, але це також і документи:

Чому автори темників беруться анонсувати неполітичну подію що пов"язана з галереєю, яка належала ніби-то автору темників Марату Гельману, наразі невідомо. Можливо відповідь знає сам пан Гельман.

А ось іще документи, це уже червень:
Наскільки акція "Хочу тебя закопать" входила в загальну пропагандну лінію, сказати зараз важко, але уже за кілька годин виконавці темників отримали виправлення такого змісту:
Як виглядає, темник тут виправила чиясь більш сумлінна і прискіплива рука. Можливо його авторів просто запідозрили у комерційній нечесності.

Крім авторів над темниками, як виглядає, працювала ціла команда техніків і допоміжних працівників, у тому числі приємні особи жіночої статі, у чий обов’язок також входило нагадувати приємним голосом редакторам по мобільному телефону про надходження нових матеріалів.

Мова, СТИЛЬ і контроль

Темники поширювалися двома мовами – російською і українською. З публікованих темників виглядає, що автори не надавали якоїсь спеціальної уваги питанню мови вказівок.

Усім, хто стежив за попередніми публікаціями темників, відомо про особливий стиль подачі інформації у них.

Ми лише нагадаємо головні поняття з жаргону темників.

Автори темників стежили за дотриманням своїх указівок. Порушникам вказували на відхилення від вимог під час особистих зустрічей.

Щодо кінцевих наслідків порушень, то більшість виконавців темників, здається, навіть і не ставили перед собою це питання, ретельно виконуючи настанови.

Далі буде



powered by lun.ua
Таємниці мормонів. Що відбувається в одному з найбільш закритих храмів України
Як українські медичні технології продовжують життя іноземцям
Святослав Шевчук: Ніколи не голосуйте проти
Луценко проти Америки: чому "атака" на посла США зашкодить самій Україні
Усі публікації