Синдром Сан Сановича
"Чотириста мільйонів гривень за винос Олександра Мороза зі спікерського крісла!" - під таким девізом можна проводити дострокові вибори в парламент, анонсовані "Президентським вісником", котрі, як і раніше, залишаються гіпотетичними.
Вердикт соціологів категоричний: головним, якщо не єдиним підсумком витратної виборчої кампанії стане фіаско СПУ і жирний хрест на кар'єрі її вождя.
Зрозуміла справа, досвідчений шахіст Сан Санович намагається всіма правдами і неправдами відтягнути наближення свого політичного ендшпілю.
Недарма багато коментаторів представляють Мороза отаким злим демоном, що збиває з істинного шляху довірливого Вітю Януковича, якому взагалі ж не пристало боятися дострокових виборів.
Помаранчевий електорат спостерігає за діями стривоженого спікера з азартною зловтіхою.
Більше того, реалісти, котрі усвідомлюють, що "видавити" із влади Партію регіонів і особисто Віктора Федоровича навряд чи вийде, готові задовольнитися кров'ю Мороза, а також Анатолія Кінаха і всяких інших ковтуненко, що пішли його стопами. Тому що, як відомо, зрадники-ренегати ще гірше відкритих недругів. Загалом, зРаду геть!
Однак персональний симпатик Олександра Мороза (а такі, безумовно, є – хоч і в кількостях, досить далеких від заповітних трьох відсотків) може резонно поцікавитися у розгніваних мас: "Добродії, а чому ви ополчилися проти бідного Сан Сановича? Подивіться на ваших нинішніх вождів, що посилають прокльони на адресу спікера і ратують за дострокові вибори. Хіба вони порядніші і моральніші за Мороза? Хіба вони не обманювали своїх виборців, не зраджували політичних партнерів? Хіба хтось з них ще не заробив клеймо Іуди?"
Дійсно, а чим лідер соціалістів гірший за своїх колег-політиків з покійної помаранчевої коаліції і нині живої-здорової КНЕ?
Згадаємо, як Віктор Ющенко, що виступив юридичним ініціатором дострокових виборів, улаштовував братання з "бандитом" Януковичем.
Як видні нашоукраїнці двома руками підтримували сумно відомий Універсал.
У чиїм таборі народився горезвісний бренд "Національна єдність", нині успішно експропрійований спритними регіоналами? То-то!
Непримиренна опозиціонерка Юлія Володимирівна в грудні 2006-го повідала журналістам: "Ми більш детально вивчили законопроект про Кабмін і зрозуміли, що його неможливо приймати ні з законом про опозицію, ні з будь-яким іншим документом. Навіть якщо нам за це пообіцяють зірку з неба!"
У січні 2007-го з'ясувалося, що імперативний мандат плюс обіцянка комфортного опозиційного статусу крутіше будь-якої зірки, і ЮВТ пішла на угоду з Регіонами.
А інший видний опозиціонер, головний фахівець з народного самбо Юрій Луценко? "Я не буду в цьому уряді!" - громогласно заявляв цей колоритний персонаж у липні минулого року, коли Кабінет міністрів Януковича існував лише в проекті.
Однак уже на початку серпня пан Луценко виявився підлеглим одіозного Віктора Федоровича.
Сам лідер регіоналів також не безгрішний перед рідним електоратом.
Добре вже, Бог з ним, з анекдотичним "поліпшенням вашого життя вже сьогодні". А де російська мова як друга державна, де ЄЕП, де остаточний "отворот-поворот" мерзосвітному НАТО, що за підозрілі вояжі брюсселями та вашингтонами?
Вождь комуністів товариш Симоненко – той і зовсім подався на службу до проклятих олігархів...
Проте, якщо дострокові вибори таки відбудуться, і Партія регіонів, і БЮТ, і "Наша Україна", і КПУ, напевно, пройдуть до парламенту.
Соціалісти ж на чолі з Морозом пролетять, як деревний матеріал над багатомільйонною європейською столицею. Чому така дискримінація?
Українського виборця можна уподібнити клієнтові, що облюбував магазин з асортиментом привабливих товарів.
Надалі власник крамнички може перейти на торгівлю відвертим фальсифікатом, однак покупець продовжує по інерції там отоварюватися. Асортимент Ющенко, Тимошенко, Януковича і Симоненко змінювався не раз – переважно в гіршу сторону.
Але пан Мороз увів нову моду, згодом підхоплену діячами більш дрібного масштабу, – змінювати вивіску...
Найчастіше політологи і публіцисти схильні недооцінювати запас віри вітчизняного громадянина у вітчизняних політиків.
У дійсності рядовому українцеві дуже хочеться довіряти партійним босам. Він готовий закрити очі на явну неправду, хитання туди-сюди, цинічні угоди, розколи й взаємні підніжки.
Єдине, що потрібно від політичного лідера – час від часу посилати в народ заспокійливі мессиджи: "Повір, друже, ми ніскільки не змінилися, ми такі ж, як раніше, ми як і раніше на помаранчевій (біло-блакитний) стороні!"
Більшість наших політиків худо-бідно справлялися з цією задачею. Однак Сан Санович і його послідовники вирішили особливо не утруднювати себе запудрюванням народних мізків.
Вони безцеремонно спалили за собою мости, помахавши смолоскипами перед носом у здивованого електорату. Свідомо і власне кажучи відкрито розміняли електоральну підтримку на високі посади і великі гроші.
Тому "помаранчевий" виборець досить швидко пробачив Юлії Тимошенко корисливу угоду з регіоналами, але ніколи не пробачить подібної угоди Олександру Морозу, Анатолієві Кінаху і їм подібним. І, загалом, буде правий!
Безумовно, обман виборців – це недобре, навіть аморально, але все-таки це невід'ємний елемент цивілізованої політики.
Коли ж амбіційний небожитель не вважає потрібним зійти до обдурювання простих смертних, до пристойного маскування своїх непристойних учинків – отут політика як така закінчується.
Більше не працює основний демократичний принцип: "Намагаєшся обдурити свій електорат – виходить, побоюєшся його".
Спроби представити дострокові парламентські вибори як якийсь катарсис, очищення головного законодавчого органа від усілякої скверни, викликають нездоровий сміх.
Немає ніякого сумніву, що гіпотетична Верховна Рада України шостого скликання буде переповнена авантюристами і корупціонерами, збройними прапорами різноманітних кольорів.
Однак у ній навряд чи знайдеться місце для тих, хто виявився не в змозі носити презентабельну маску і тим самим фактично втратив право іменуватися політиком.
Якщо ж розв'язок нинішньої кризи виявиться іншим, і Олександр Мороз як і раніше буде сидіти в спікерському кріслі, пагубний синдром Сан Сановича неминуче захлисне вітчизняну еліту.
У результаті під загрозою виявиться існування реального політичного життя на планеті Україна; усього того, що вже давно загинуло в сусідніх Росії і Бєларусі.
Державні мужі будуть максимально незалежні від народної підтримки, а будь-які вибори благополучно замінить вертикаль влади.
В даний час не стоїть питання про те, чи будуть рулити нашою державою "гарні" або "погані" політичні лідери.
Мова йде про інше: чи залишаться в країні політики як клас. І яку ціну - зрозуміло, не тільки в гривнях з резервного фонду - готова заплатити Україна за збереження існуючої моделі розвитку – досить недосконалої, але, схоже, усе-таки кращої з гірших.
