Лівобережні проти правобережних
Отже, поступово, навіть не очікуючи остаточних висновків Конституційного суду, політики схиляються до можливості проведення дострокових парламентських виборів. Може не в день Києва 27 травня, як пропонує президент, а трохи пізніше.
Тоді, коли ЦВК зможе краще підготувати списки виборців та узгодити склади тервиборчкомів, а партії встигнуть перепідготувати власні списки.
Політолог Віктор Небоженко вважає, що такі вибори можуть відбутися в період між серпнем та жовтнем, і до цієї думки схиляються також інші експерти та політики. Що ж тоді нас чекає?
Зазначимо, що в межах цієї статті ми не аналізуємо перспективи дострокових президентських виборів. Ідея провести їх разом з достроковими парламентськими виглядає красиво, але не дуже аргументовано.
Або, як ще можна зрозуміти, логіка така: давайте порушимо все, що є, а там подивимося, як воно буде...
Стінка на стінку
На жаль, дострокові вибори можуть серйозно загрожувати єдності України.
Усі принципові виборчі кампанії проходили в незалежній Україні під загрозою розколу країни. Розкол ставав відчутним, коли політики штучно чи не зовсім штучно, поглиблювали гостроту конфлікту.
Тоді на другий план відходили соціально-економічні та інші популярні теми. Залишалася лише одна головна тема історії та сучасності.
Хто переможе: Кравчук чи Чорновіл, Кучма чи Кравчук, Янукович чи Ющенко?
ЄЕП чи ЄС? Ташкентська угода чи НАТО? Червона Армія чи ОУН-УПА? Большой театр чи Львівська опера? Російська мова як прихована "офіційна" чи українська як єдина "державна"?
Навіть питання про те, хто виграє футбольний чемпіонат України приймало політичні кольори. Бо як виграє "Шахтар", що тоді робити справжнім патріотам?
Автору можуть зауважити, що наведені приклади стосуються президентських перегонів. Однак, наразі саме посада прем’єра є головною. І початок дострокових перегонів може стати точкою відліку для нової дестабілізації.
Так, сьогодні значно складніше вивести людей на вулиці, ніж це було два-три роки тому. Однак, нові вибори відкривають багато прихованих можливостей, і це буде спонукати партії до пошуку ресурсів для штучної дестабілізації.
Бо, лише така імітована криза зможе суттєво скоригувати становище.
ПР та БЮТ, БЮТ та ПР
Коли глядач приходить до знайомого йому театру на прем’єру нової вистави, він бачить тих самих акторів, але це його не дивує. Так, актори ті ж самі, але вистава інша.
Аналіз сьогоднішньої ситуації підказує, що в новій Верховній Раді ми можемо побачити тих самих акторів, що й у Раді попереднього скликання.
Можна багато казати про шанси аутсайдерів на кшталт "Віче" чи "Блоку Литвина" але зрозуміло, що головними героями будуть зовсім не вони.
Соцпартія своїх виборців починає втрачати, комуністам теж буде складно після тривалої участі в уряді великого капіталу. НСНУ може, звісно, покликати під свої прапори популярного Юрія Луценка…
Однак головними героями перегонів стануть Партія регіонів та БЮТ.
Виразники інтересів російськомовного сходу та прозахідний блок Юлії Тимошенко.
БЮТ викликає надію у виборців західної України, але…згадується вислів "Contra spem spero". Історія взаємин львівських чи тернопільських виборців з політиками, що виступають виразниками їхніх інтересів, викликає якраз цю аналогію безнадійних сподівань.
То що, рухаємося до двоблоковості?
В умовах розвиненої демократії двопартійна система є стрижнем стабільності. Республіканці у США змінюють демократів, демократи змінюють республіканців, але нічого в житті країни не змінюється.
Може коригуватися зовнішня політика, може проходити завжди цікава для американських виборців дискусія про долю податків, але суттєві зміни неможливі.
Так само у Великій Британії, де середній клас настільки могутній та невразливий, що може дозволити собі бавитися у зміну влади, нічого при цьому не втрачаючи.
В умовах української демократії про двопартійність казати не просто зарано. Казати про неї небезпечно.
Втім, двопартійність нам не загрожує. Загрожує двоблоковість, чи те, що оглядач Володимир Золотарьов визначив як "двопартійний ступор".
Політолог, що раніше був політиком, Олесь Доній зауважує, що еліти можуть домовитися (тобто, буде вирішена політична криза), а от чи буде після перевиборів вирішена суспільна криза?
Так, дійсно, БЮТ, НСНУ та Партія регіонів можуть узгодити термін дострокових виборів, однак чи змінить це ідентичність мешканців Львова та Донецька?
Чи стануть вони голосувати за нових лідерів та нові гасла?
ПР та БЮТ, опинившись у якості лідерів перегонів, будуть змушені задля покращення власних позицій експлуатувати застарілу тематику "двох Україн".
Мова знов, як і у 2004 році, піде не про боротьбу за голоси "чужих" виборців, а за консолідацію та мобілізацію власного електорату. Конфлікт є стрижнем будь-яких виборів.
Але в країні, розділеній історичними обставинами на дві великі частини, поглиблення такого конфлікту можуть ще більше провокувати політики. Навіть не тому, що вони так бажають, а тому що такою є логіка політичної боротьби.
Вперед у сімнадцяте століття?
Примара Андрусівської угоди (Лівобережжя – російський вплив, Правобережжя – польський, тобто західний) може знову з’явитися після проголошення результатів виборів.
І що далі? Двоблоковість як віддзеркалення історичної спадщини? Лівий берег Дніпра з регіоналами на чолі проти бютівського Правобережжя?
Уникнути такої концентрації голосів в руках у двох-трьох партій може зниження електорального бар’єру з трьох до півтора відсотків.
Це дозволить потрапити в парламент багатьом партіям, що мають незначну, але постійну підтримку.
Так, парламентські місця будуть розпорошені серед восьми-десяти партій, однак Україна – це не Велика Британія. Двоблоковість може нам дорого коштувати.
Втім, великі партії не зацікавлені послабляти свої позиції. Їхня монополія на керівництво виборчим процесом навряд чи дозволить суспільству навіть артикулювати власні вимоги про унеможливлення розколу країни.
Навіть, якщо цей розкол пролягатиме не в територіальній площині, а в сфері свідомості.
Юрій Корогодський, для УП
