Березень 2007-го. Політичні нариси
Підготовка плану реалізації конституційної реформи 2004 року, її проведення і наслідки викликали бурхливу дискусію у вітчизняному соціумі.
Проект змін, ухвалений в буремний грудень 2004 року, неодноразово був предметом детального юридичного, політичного та соціального аналізу.
Минулого тижня Україна відсвяткувала річницю виборів, а разом з нею і маленький ювілей оновленої Конституції України.
Сьогодні, а надто після підписання указу президента про розпуск парламенту, настав час підбити перші, так би мовити, емпіричні підсумки функціонування парламентсько-президентської республіки під назвою Україна.
Попри безліч наукових, напівнаукових і відверто псевдонаукових досліджень конституційної реформи, дуже мало аналітиків брало у фокус своєї уваги не нормативно-правові деталі реформи, а системно-функціональні аспекти змін до Конституції.
Адже саме їх значення призвело, зрештою, до підписання президентом оскаржуваного указу про дострокове припинення повноважень ВРУ.
За детальним розглядом складових конституційної реформи, суспільство не звернуло уваги на загальну конструкцію конституційного ладу. Саме того терміну, визначення якого не містить ні Конституція, ні закони, хоча згадується він саме в Основному законі.
І саме з приводу тлумачення цього терміну провідні конституціоналісти України ведуть запеклі дискусії, то звужуючи, то розширюючи його зміст.
Дозволимо собі потрактувати конституційний лад як форму і спосіб здійснення державної влади.
Термін конституційний лад майже відповідає терміну форма держави за виключенням одного елементу – форми державного устрою. Тобто конституційний лад є сукупністю складових державного режиму і форми державного правління.
Конституційний лад після реформи 2004 року, яку, з огляду на зміст, варто називати не конституційною, нехай автора вибачать колеги-юристи, а саме політичною, поповнився низкою нових інститутів.
Невизнання юридичних підстав для функціонування таких інститутів, як політична відповідальність коаліції, політична відповідальність уряду та міністрів, пропорційна виборча система з жорсткими списками, відповідальність уряду перед президентом, заборона на індивідуальний перехід депутатів з фракції у фракцію з боку правлячої коаліції ліквідує всі приводи, які б дозволили називати коаліцією демократичною.
Бо не може бути по-суті своїй демократичною та навіть легітимною та коаліція, яка не визнає указів президента.
Аморфне, до березня 2006 року, поняття "політична відповідальність" сьогодні набуло чітко окреслених форм. Нехай автора виправлять, але саме на основі цього принципу був сформований нинішній кабінет Януковича, відповідальність за який взяли на себе 239 депутатів, які увійшли до антикризової коаліції.
З огляду на це видається цілком обґрунтованим аргумент президента про нелегітимну ревізію виборів. Адже партії, які не ввійшли до коаліції, прийняли рішення за жодних обставин не підтримувати "антикризовиків".
І у розвиненій демократичній країні, якою, безумовно, прагне бути Україна, депутати, які не погоджуються з опозиційним статусом своєї партії, складають повноваження і виходять з партії, а не доводять оточуючим, що вони – слуги народу і мають повне право на власну позицію.
Мати таку позицію їм ніхто не забороняв, а от від обов’язку виконувати рішення керівного органу партії їх ніхто не звільняв. У разі проведення дострокових виборів, такий атавізм як міжфракційні переходи депутатів кане в Лету.
Так само у демократичній країні прийнято проводити перевибори, якщо влада і опозиція не можуть знайти порозуміння, володіючи приблизно рівною підтримкою своїх дій серед населення.
І та завзятість, з якою представники коаліції приписують собі безмежну довіру населення, як мінімум, потребує підтвердження на всенародних виборах.
Наголошую: перевибори потрібні, насамперед, для коаліції, аби підтвердити легітимність своїх програмових положень через вибори.
Якщо вже Янукович так переконаний, що АКК має 300 однодумців в нинішньому парламенті, які налаштовані на "конструктивний діалог", це має означити, що Партію регіонів з сателітами мають підтримати не менше 60% електорату.
У протилежному випадку, вони не мають ніякого, в першу чергу, політичного права казати, що українці геть не хочуть в НАТО або ж, що українська мова є мовою фольклору.
У демократичній країні уряд, який згідно з Конституцією є відповідальним перед президентом, ніколи б не порушив його указу, а самостійно пішов би у відставку.
Провідні партії – члени парламентської коаліції – продемонстрували повне нерозуміння й онтологічне неприйняття норм демократії про відповідальність партій перед своїм електоратом.
Партійні лідери в черговий раз довели, що демократія (та конституційна реформа) для них сповнена сенсом лише у тих випадках, коли йдеться про апробацію термінів "дерибанити" і "повноваження" у повсякденному житті.
Потреба відповідати за свої дії не вкладається у їхню логіку.
Тому конституційна реформа, яка дала надзвичайно широкі, але не абсолютні повноваження парламенту і уряду стала прокрустовим ложем для номенклатурно-партійної еліти, оскільки передбачила й чіткі політичні вимоги до діяльності коаліції і сформованого нею уряду.
І нехай в автора кине камінь той, хто не визнає Конституцію політичним документом. А саме вона фіксує, що коаліція формується протягом місяця, складається з фракцій і має містити вичерпний перелік депутатів-членів.
Інакше, втрачається правовий і політичний зв’язок між коаліцією і урядом бо депутати-індивідуалісти не можуть відповідати за дії коаліційного уряду як і мати своє представництво у ньому. Оскільки коаліція формується "на основі узгодження політичних позицій" фракцій, а не індивідуальних позицій депутатів.
Окремої уваги потребують заяви представників коаліції про те, що президент провів державний переворот.
Чи то від страху, чи то від повної неграмотності і політичні маргінали, рівень підтримки яких сьогодні не перевищує рівня соціологічної похибки, і важкоатлети апелюють до таємничого терміну "державний переворот", що його нібито прагне реалізувати президент і опозиція.
Будь-якому думаючому громадянинові зрозуміло, що узурпацією влади чи державним переворотом важко назвати указ про перевибори. Адже інститут перевиборів є механізмом прямої демократії, на відміну від, скажімо, постанов уряду про невизнання указу президента чи щодо заборони Мінфіну фінансувати вибори.
Впевнений, що подібні заяви вимагають різкого втручання правоохоронних органів за невиконання указів президента та публічні заклики до повалення конституційного устрою держави.
Відсутність єдиної позиції коаліції чітко засвідчила, що головним її аргументом у суперечці з президентом були не правові підстави, а сумнівної якості переконання, що президент просто не може за визначенням піти на розпуск.
Відмова друкувати указ про розпуск, постанови про непідкорення, реанімація ЦВК а ля "підрахуй" більш, ніж красномовно показали, що нинішня законодавчо-виконавча влада живе у своїй реальності, в якій Закон не є головним атрибутом.
Хто б, що не казав, а президент досить відверто і однозначно в цій ситуації продемонстрував, що має сміливість приймати доленосні і ризиковані рішення.
В конкретно цій ситуації Ющенко діяв у суворій відповідності з Конституцією, і тому є всі підстави вважати, що Конституційний Суд з низки причин політико-правового характеру оперативно відмовить у відкритті провадження у справі про конституційність указу президента, довівши цим самим легітимність підписання указу.
Цей крок президента не можна переоцінити з прикладної (прецедентної) точки зору. Він, безумовно, лише наближує Україну до еталонів світової демократії. Разом з тим, дії уряду та коаліції засвідчили, що не лише правові норми, але й правова культура громадян потребує серйозного якісного зростання.
Конституція знову ж стала заручницею своєї недосконалості.
Дострокове припинення повноважень парламенту та позачергові вибори до нього стимулюватимуть і партії і громадян до більш виваженої поведінки і риторики.
А ще вони дають серйозний матеріал для майбутньої конституційної комісії, яка розроблятиме зміни до діючої Конституції. Впевнений, що після цих подій розробки Мороза будуть вже не актуальними.
Цією статтею автор і Школа політичної аналітики при НаУКМА закликають широкий загал до дискусії з приводу оптимальної конституційної реформи в Україні та вироблення дієвих поправок та змін до діючої Конституції.
Сергій Балан, координатор правових програм Школи політичної аналітики при НаУКМА в межах проекту "Коаліція НУО за ефективну конституційну реформу в Україні", для УП
