Ситуація вибору

"Духи" Конституції

Суспільство їх вибирає, вони втрачають легітимність, суспільство знову їх обирає, вони знову втрачають легітимність.

І кожен раз країну ковбасить.

І коли країну ковбасить, політики отримують скажений кайф.

Вони потирають руки — це їхній час. Бо ж вони, як політичні вампіри, харчуються соціальною енергією, використовують біомасу на майданах для власних цілей.

Легітимність президента втрачається приблизно через 2 роки після його обрання. Легітимність парламенту — через рік.

Обрання президента через кожні 2 роки та парламенту через 1 рік дешевше, ніж створювана система корупції цими гілками влади за час після втрати ними легітимності. Так може справа не в перевиборах, може причина глибше?

Нинішня Конституція сприяє втраті керованості країною з боку влади та породжує розкол країни. Є дві засадничі умови керованості будь-яким об'єктом:

1) цілісність об'єкту;
2) єдиний центр управління.

Коли немає цілісності об'єкту, ним неможливо управляти. Коли центрів управління два і більше, вони не управляють об'єктом, а постійно конфліктують за перерозподіл повноважень.

В Україні існує пропорційна виборча система, що в ситуації соціально-культурного розколу країни відтворює розмежування партій не стільки за ідейними ознаками, скільки за територіальними: в Україні є партія заходу, партія центру, партія сходу та півдня України.

Насправді жодна помітна парламентська партія України не є загальнонаціональною за своєю електоральною підтримкою. Отже пропорційна виборча система відтворює в структурі влади соціально-культурний розкол країни.

Коли між партіями починаються конфлікти, вони одразу ж перетворюються на конфлікти між електоратом за територіальною ознакою — між заходом, центром та сходом і півднем.

В Конституції формально один, а функціонально два центра виконавчої влади — коаліційний Кабінет Міністрів на чолі з прем'єр-міністром та президент.

Вони конфліктують між собою за перерозподіл повноважень. Структури влади усіх рівнів в ситуації конфлікту між двома центрами виконавчої влади змушені ставати на бік одної чи іншої.

З президентом конфліктує не тільки Кабінет Міністрів, але і парламент, бо інститут коаліційності змушує їх бути разом в будь-якому конфлікті. Суди країни, в ситуації конфлікту двох центрів виконавчої влади, самі підміняють їх, стаючи повсякчас на той чи інший бік в залежності від політичних симпатій суддів та рівня їхньої корумпованості.

Суперечка, хто з гілок чи центрів влади більше порушує недолугу Конституцію, — беззмістовна. Важко придумати більш небезпечну для цілісності та керованості країни Конституцію, ніж та, що діє сьогодні.

Головна проблема держави — неадекватність політичної системи щодо соціо-культурної структури країни. Тобто вся Конституція і є головною причиною конфліктогенності вітчизняної політики. Коли Конституція є неадекватною, вона не працює буквально.

Коли Конституція не працює буквально, різні політичні сили починають посилатися на "дух" Конституції, кожен викликає свого "духа", і різні "духи Конституції" демонізують країну.

По Дніпру

Перевибори не вирішують проблеми. Те, як проблему ставлять сьогодні представники влади, — повернення легітимності парламенту, повернення легітимності президента — не вирішує проблем неадекватності політичної системи соціально-культурній структурі країни, відсутності ефективних інститутів самоврядування та стратегування.

Нинішня політична система породжує консервацію конфліктності та безладу в країні, позбавляє країну та її громадян перспективи в світі цивілізаційної конкуренції, робить з України аутсайдера.

Розуміння ситуації, в якій опинилася нація, дозволяє її подолати. Нерозуміння ситуації, призводить до її затягування, відтермінування, циклічного повторення.

Нам потрібно створити ситуацію доленосного вибору. Перевибори парламенту — це псевдоротація еліт, а не доленосний вибір. Не ставши в ситуацію вибору, щороку обиратимемо, щороку будемо ковбаситися.

Справжня ситуація вибору — у зміні політичної системи. Для цього необов'язково мати легітимну владу, бо є завжди легітимна громада України. Ситуація вибору — або задіяння сукупного інтелектуального потенціалу громадськості для подолання кризи, або громадянська війна.

За великим рахунком, вже все одно. Федералізм, то федералізм. Війна, то війна. Розкол по Дніпру, то нехай Дніпро і буде умовною межею. Федералізм для перспектив розвитку самоврядування навіть кращий, ніж унітарність.

Громадянська війна, якщо її розв'яжуть політикани, не буде війною територіальних громад між собою, бо народ розумніший за політичну еліту — це буде війна на знищення цієї неспроможної політичної еліти.

Якщо неможливо об'єднати країну в цілісній країні, то її можна об'єднати з двох частин. Іноді, щоб об'єднатися, потрібно спочатку добре розмежуватися.

Багато хто з нас готовий за це загинути. Але загинути можна в ситуації доленосного вибору, а не в політичному говні, яке у нас називають періодичним поверненням легітимності влади.

Так звані політичні лідери в принципі не розуміють нинішню ситуацію вибору. Вони не бояться втратити країну, вони бояться втратити владу. Їх слухати не просто смішно чи сумно. Їх слухати вже неможливо, бо красуючись на телеекранах під час кризи — вони просирають країну.

Ще ніколи неінтелектуальність влади не була настільки очевидною. Ще ніколи відсутність рефлексії не загрожувала нам настільки сильно. Ще ніколи політична еліта не була настільки безпорадною і безперспективною, навіть за умови повторного переобрання в парламент.

Україні не загрожують олігархи, не загрожують комуністи, не загрожують націоналісти. Україні загрожують ідіоти...

Автор не знає, як передати власну лють від бекання цих баранів! Не хочу, щоб при владі були ці люди, що називають себе сьогодні політичною елітою. Не хочу, щоб з моєї країни сміялися через те, що у ній при владі стратегічні імпотенти.

Перезаснування

Все ближче і ближче наближаємося до перезаснування держави. Якби влада не заважала, суспільство давно вже це зробило б.

Відмова від послуг політичної еліти у справі державотворення на користь громади — важке рішення. Але може так статися, що вся нинішня влада просто навколішки проситиме громаду перебрати на себе функції державотворення.

І якщо доведеться це робити, потрібно повністю і абсолютно переводити ситуацію з правової площини відносин партій та органів влади у правову площину Конституційних Зборів та перезаснування Держави наново через Нову Конституцію, яка приймається на всенародному референдумі.

Тільки це дасть можливість створити таку Конституцію, яка зв'язуватиме країну у єдине ціле, описуватиме нову складну систему влади, більш адекватну до складного сучасного світу.

Обмежуватиме повноваження держави на користь самоврядування, вводитиме інститут стратегування, що процедурно пов'язаний з самоврядуванням та іншими класичними типами влади — законодавчою, виконавчою та судовою.

Держава для громади, а не громада для держави! Не влада, а громада вирішуватиме долю країни! Громада не питає права на перезаснування держави, бо вона вже має це право!

Сергій Дацюк, для УП