Верховну Раду як політичний бордель України треба знищувати

Враження від вражень

Дратують засоби масової інформації. Насамперед – дратує невміння журналістів на телебаченні ставити запитання по суті. Політики використовують телеефір та всіх недосвічених для свого низькопробного піару по повній програмі.

Штампи з екрану впливають на свідомість глядачів і навіть підхоплюються. Ніколи не думав, що Володимир Чемерис візьме на озброєння коаліціантську "аксіому" про "антиконституційний указ президента".

Саме його "Шість київських вражень" (УП, 26.04.07) примусили взятись за ці замітки. Зрозумілими є дії і штампи регіоналів, соціалістів і комуністів. Вони дружно, як по команді, обминули причини і запустили тези про "антиконституційні дії президента". Їх можна зрозуміти. Це їх методи.

Але як під цей не науковий, не аналітичний, а суто пропагандистський вплив потрапив Володимир Чемерис? Серед політичних проституток його ніколи не було помітно.

Не можна його віднести ні до Азефів, ні до Бродських, ні до Кінахів чи там Головатих. Як об'єктивна людина може говорити: "Вже зовсім смішна річ – розпустити Раду на підставі переходів депутатів з фракції до фракції"?

Говорити так може людина, якій не відомо, що депутатські міграції ігнорують не тільки норми моралі, а ще й напряму порушують конкретну статтю Конституції? Це ж обман виборців.

І справа не в тому, як формувались списки (зрадники були і в оточенні Христа), справа в побудові хамської системи, коли можна купити або шантажувати будь-кого, нехтуючи суспільною думкою виборців. І саме цю систему треба ламати щоб з'явилась інша - більш чесна.

Давайте речі називати своїми іменами. Два явища: систематичне передавання депутатських карток для голосування іншим "колегам" та втеча до інших фракцій від тих, з ким пройшов у парламент – чітко свідчать про торгівлю депутатським голосом, тобто – політичним тілом депутата.

Доречно процитувати Кінаха від середини 2006 року: "Верховна Рада за певними ознаками перетворилась на торговельний майданчик".

Не даремно ж коаліція після першого указу президента продемонструвала, що змінює регламент Верховної Ради стосовно переманювання депутатів.

Тепер вони кажуть, що основа конфлікту вже відсутня. Це точна реакція коаліції та голови Верховної Ради на те, що дратує народ, на відверту корупційну схему. І це можна вітати.

Але що робити з тими депутатами, на яких вже висить табличка "продано"? Мабуть, продано за передові ідеї КПУ, СПУ, ПРУ? Що робити з Кінахом, який сам ступив на "торговельний майданчик"?

За якою юридичною процедурою повернути його в лоно "Нашої України"?

Коаліція визнала свій корінь зла лише частково.

Можливо, суспільство могло б ще зрозуміти коаліцію, якби всі "краплені" депутати написали заяви і пішли геть з парламенту.

Але цього не зроблено, і Мороз каже, що так чи інакше у нас все одно 300 голосів буде. Що робити в цій ситуації, коли волевиявлення виборців так зухвало перетасовується?

Для будь-кого, хто не заангажований, відповідь очевидна: треба розігнати вертеп і дати народу можливість висловитись на дострокових виборах. Це був би прецедент зламу "торговельних майданчиків" і поступ до знищення "політичного борделю".

Це примусило б політиків до більш чесної поведінки. Це було б найдієвішим кроком у боротьбі з корупцією. І, до речі, ліквідувало б необхідність прийняття "не європейського" закону про імперативний депутатський мандат.

Теза Чемериса, що може бути створено "прецедент, коли і в подальшому президент оголошуватиме дострокові вибори тоді, коли депутати робитимуть щось, на його думку "не так", абсолютно правильна, якщо іронічний кінець фрази замінити на "тоді, коли депутати робитимуть щось таке, що порушує Конституцію".

Оздоровча доцільність дострокових виборів Верховної Ради неперевершена для України.

Запитання по суті

Дії коаліції, спрямовані на зміну результатів виборів до Верховної Ради України, викликали два відповідних укази Президента і відому низку бурхливих подій.

Але суспільство завдяки недолугості нашої еліти позбавили обговорення і осмислення головного: хто що робив, хто перший почав, хто що порушив? Тобто ретельно не з'ясовано перше питання інтелігенції – що ж відбулось і відбувається?

Тільки після цього можна вийти на вірні висновки щодо питань: хто ж винний і що робити?

Обговорення першопричин, що призвели до виходу президентських указів про розпуск парламенту – ще й сьогодні актуальне на рівні експертів, на рівні аналітиків, на рівні здорового глузду.

Бо суспільству все ще методично подають варіанти: що робити з президентом, якщо Конституційний суд визнає неправильним його "антиконституційний указ".

Але ми добре пам'ятаємо, як Конституційний суд пошив усіх українців у дурні, коли ухвалив рішення, що Кучма може йти на третій президентський термін. І ми бачимо, як після 8 місяців "сплячки" Конституційний суд несподівано прокинувся на указ президента.

При цьому особи з коаліції повідомляють про такі події в КС, які можна дізнатись тільки з неофіційних контактів. Частина суддів підтвердили, що в КС знову корупційна метушня.

А хто б мав сумнів?! Одночасно поширюється думка, що в суспільстві не можна обговорювати питання компетенції КС, бо це тиск на суддів. Дійсно політикам, які мають фінансовий вплив на КС – таємно контактувати і тиснути на КС не можна.

А всім іншим, якщо це робити у відкритий спосіб?

Брудна політика в Україні та корупція на всіх рівнях тиснуть на кожного українця щоденно, чому ж не можна тиснути розумінням ситуації на "міняйлів" з парламенту, на КС, на кожного із суддів?

Є інтелектуальний шлях. Давайте без політиків спробуємо дати хоча б декілька версій-відповідей на питання, які стоятимуть перед Конституційним судом.

Давайте перегорнемо сторінки Конституції і запитаємо думаючих людей:

1. Чи залишилось ще у президента право бути гарантом Конституції?

2. Якщо так, то чи повинен президент бути гарантом якоїсь окремої статті, чи Конституції в цілому?

3. Чи порушила коаліція і Верховна Рада статтю 83 Конституції?

4. Якщо стаття 90 Конституції реагує на бездіяльність Верховної Ради, а наявними є навмисні порушення у її діяльності, то чи має президент право читати інші статті Конституції і відповідно діяти?

5. Якщо стаття 90 Конституції не містить категоричних обмежень на призупинення діяльності ВРУ, то знову, чи має президент право читати інші статті Конституції і відповідно діяти?

6. Якщо на ці 5 запитань відповідь "так", то чи не найкращий спосіб запропонував президент – хай суддею буде народ, хай він висловить своє нове відношення до всіх політичних сил – учасників конфлікту?

Можна піти іншим логічним ланцюгом.

1. Якщо в січні 2007 року Мороз та інші оголосили про переформатування коаліції, про її нову потужність і в березні продемонстрували нову назву коаліції та дійсно її збільшення, але в спосіб, що порушує ст.83 Конституції, то чи не логічне твердження, що Мороз з колегами не впорались з місячним терміном формування коаліції, як того вимагає ст.90 Конституції?

2. Якщо Мороз і коаліціянти скажуть, що офіційних документів ми не оформляли, нічого не робили і то була звичайна політична балаканина… Тоді логічні запитання: а які такі письмові заяви були від конкретних депутатів з інших фракцій? що це було за призначення Кінаха міністром? і взагалі за кого ви маєте народ, якщо займаєтесь такою балаканиною?

Це прості, логічні запитання від виборців, яких турбують статті Конституції із захисту їхніх прав і свобод. Звичайно, юристи можуть перевести (або перекрутити) все це в свою фахову площину. Але так чи інакше потрібні всі форми обговорень і головне – чесні відповіді. Тільки так можна і треба тиснути на Конституційний суд і на політиків.

На жаль, серйозних обговорень саме у такому контексті так і не було організовано.

11 квітня, наприклад, відбулось розширене засідання Громадянської конституційної асамблеї на тему "Шляхи правового розв'язання політичної кризи в Україні".

Зібрались відомі інтелектуали. З двох десятків виступаючих тільки одиниці торкнувся причинного змісту конфлікту. Борис Олійник чомусь питання про те, хто перший і що саме почав – назвав школярським.

Віктор Мусіяка наголосив: "Нова влада зробила низку порушень законів і далі – як снігова куля… А тому, що відбувається треба присвятити окрему розмову".

Валерій Пустовойтенко: "Ми всі винні в цій ситуації.., в Україні нема політичної культури… щодо дій коаліції, то можна сказати, "жадность фраєра згубила". Далі він розказав про свої передбачення кризи ще кілька років тому.

Тільки Володимир Литвин зробив чітку аналітичну спробу: "Не треба лякати дороговизною виборів… Треба говорити про причини… Причини криються у тому, що фронт холодної війни між РФ і США проходить через Україну. Це говорять всі серйозні аналітики…". На жаль, ця розвідка не знайшла відгуку.

А тим часом президент зі своїм оточенням знову програють інформаційну війну.
Бо оточення всю роботу з роз'яснення та артикуляції поклало на самого ж президента. Він це робити не дуже вміє та й одному це просто не під силу.

Коаліція обговорення першопричин всіляко уникає, чекає підтримки від КС.

Опозиція зайнята розподілом майбутніх посад. Жодного компактного круглого столу за участі фахівців юристів і поміркованих представників громадськості не організовано. Чорнову роботу нема кому робити. Йде війна емоцій та ярликів, а не змагання фаху й розуму.

Проституйовану політику треба знищувати, починати треба з Верховної Ради. Але красиво розвести всіх нема кому.