Чому мені не хочеться у світле соціалістичне майбутнє

Чи то русифікація в Україні сягнула високої планки, і теза "мы ленивы и нелюбопытны" тепер справедлива і для нас, чи то мав рацію Чехов, коли говорив про "лінивого хохла", маючи на увазі передусім себе, до речі.

Але справедливість одразу обох цих тез підтверджує не те що квола, млява, а, сказати б, НІЯКА реакція журналістської спільноти на оприлюднений напередодні Дня журналіста намір Соцпартії судитися з тижневиком "Дзеркало тижня".

Десяток-другий повідомлень про цей на різних сайтах і в різних газетах – і все. А тим часом йдеться про подію знакову – не тільки в сенсі маркування поточного політичного ландшафту, а у прогнозуванні стратегічної перспективи розвитку Країни.

Нагадаю, що опублікована у "Дзеркалі тижня" стаття Олексія Мустафіна "Соціалістичне змагання" настільки зачепила СПУ, що партійна прес-служба виступила зі спеціальною заявою, в якій на адресу газети й особисто автора статті висловлено чимало інвектив.

Найперше – що "раніше шановне аналітичне видання "Дзеркало Тижня" сьогодні перетворилося в заангажований рупор однієї політичної сили" і в ньому "із завидною регулярністю стали з’являтися "антисоціалістичні матеріали", завдання яких - переконати виборців у політичній та електоральній неспроможності СПУ".

При цьому "матеріали, що стосуються позиції Соціалістичної партії далекі від аналізу фактів, соціологічних даних, об’єктивної ситуації".

Ну, і далі про те, що "дані статті є не авторською роботою, а політичним замовленням, банальною штабною "розробкою", що їхня мета – "вбити клин між членами коаліції, за рахунок провокаційних припущень про роль і місце спікера ВР у майбутніх розкладах, про подвійну гру Партії регіонів", а також "відволікти увагу читачів від скандальних подій так званої опозиції".

Особливо дістається у заяві зазначеній статті Олексія Мустафіна, у якій, мовляв, "екзистенціальні відчуття автора видаються за непорушну істину".

І насамкінець – висока нота: "Резюмуємо: статті, що претендують на аналітичність і неупередженість, насправді є зразком погано замаскованої антисоціалістичної пропаганди. Часом здається, що завдання автора - точно додержуватися девізу міністра пропаганди Геббельса: "Нам потрібна не правда, а ефект".

На жаль, настільки грубі методи не приносять ефекту - занадто помітні "білі нитки", якими вони шиті. Тому СПУ має намір звернутися в судові інстанції для того, щоб у законному порядку довести упередженість і неправдивість матеріалів, пов’язаних з діяльністю Соцпартії і її лідерів".

Щодо неповторної стилістики і мови заяви, то я відсилаю читачів до відповіді журналістів ДТ й особисто Мустафіна,  де лексичні перли соціалістів з належною у цьому разі іронічністю проаналізовані. Справа в іншому.

...Улітку 1994 року, після першого туру президентських виборів, я надрукував у газеті "Вісті з України", де тоді працював зав. відділом, статтю аспіранта-історика Олексія Мустафіна "Феномен Леоніда Кучми".

У цій статті не лише аналізувався шлях Леоніда Даниловича у велику політику, а й містилися численні "екзистенціальні відчуття" автора цієї статті щодо майбутньої діяльності тоді ще не президента, а тільки кандидата в президенти.

Все закінчувалося прогностичним висновком, точність якого можна оцінити тільки з дистанції часу: "Кучма є майстром "гри на суспільних сподіваннях". Усі бачать в ньому "свого хлопця" – і помиляються. Кравчук сподівався знайти слухняного прем‘єра, директори – вправного лобіста, демократична опозиція – реформатора, Гриньов – ліберала і мецената. Але екс-прем‘єр "переграв" усіх. Включаючи і своїх виборців".

Потім розширений (головним чином за рахунок того, що соціалісти називають "провокаційними припущеннями") варіант цієї статті, уже після сходження Леоніда Даниловича на посаду президента, був опублікований у журналі "Генеза", головним редактором якого тоді був автор цих рядків.

І що після цього? А нічого! Ані Мустафін, ані Грабовський не позбулися своїх посад, не були викликані в прокуратуру, не стали об‘єктами критики з боку президентської адміністрації...

Може, згадана стаття пройшла непомітною? Ой, ні, зважаючи хоча б на те, що "Вісті з України" головним чином призначалися для української діаспори; вона не тільки була передрукована у низці україномовних видань Америки й Австралії, а й процитована в масових англомовних виданнях - бо ж у діаспорі є не таке вже й мале число науковців, котрі співпрацюють з пресою країн розселення.

І знов-таки, віддамо належне Леоніду Кучмі: попри на загал авторитарний стиль правління, тодішньому президенту вистачило кебети, щоб не виставляти себе на посміховисько і демонструвати відверто антидемократичні тенденції.

А от нинішня Соціалістична партія, яка ще часом згадує свою непримиренну боротьбу проти кучмізму, поводиться інакше.

З одного боку, демонструючи крайню нефаховість свого апарату (ще раз відсилаю до згаданої вже відповіді журналістів соціалістам, з іншого – демонструючи виборцям не те що авторитарні, а навіть тоталітарні тенденції своєї ідеології і практичної діяльності.

Про що, власне, писав Олексій Мустафін?

Стаття його присвячена значно більш фундаментальним проблемам вітчизняної політики, аніж якась там поточна діяльність якоїсь там Соцпартії.

А саме – безпринципності і цинізму, зажерливості і хамству абсолютної більшості українського політичного середовища, особливо чолівки парламентських фракцій і провідних політичних партій, до якого б із таборів ці діячі не належали.

Просто так сталося за останній рік, що уособленням усіх цих "чеснот", на думку Мустафіна, і не тільки його, стала Соціалістична партія, а особливо – її лідери, включно із сакраментальним Цушком.

Я повністю згоден із Мустафіним, що в ідеології та діяльності СПУ відбувається кардинальна зміна, і з "європейських соціалістів" вони на наших очах перетворюються на друге видання ПСПУ з відповідною ідеологією, а такій партії якраз і потрібен Цушко як суто російськомовний супердемагог a la Вітренко-2 - згадайте його лексичні вправи під час короткотривалого перебування на чолі фракції СПУ у Верховній Раді, хіба це не Наталія Михайлівна в чоловічій подобі? - а, головне, як "жертва режиму".

При цьому один фарс змінюється іншим: згадайте, як під час виборчої кампанії 1999 року Вітренко постраждала від вибуху гранати, яку кинула начебто людина Мороза? А тепер Цушко начебто страждає від начебто отруєння, яке начебто спричинили начебто люди начебто "помаранчевих"...

Ці "начебто" я вживаю тому, що певну інформацію про Цушка в Німеччині ми дістали не з офіційних джерел, а з журналу "Більд".

Офіційно ж не було нічого сказано ані про його місце перебування, ані про реальний діагноз, ані про методи лікування, а всі численні повідомлення про страшні діагнози і наміри лікарів є відвертою маячнею (яке шунтування при інфаркті???), тому що розклеєні по градах і весях України листівки з портретами "отруювачів" Ющенка, Луценка і Тимошенко й текстом, що, мовляв, Цушко порятував Україну від танків, якраз і відповідають усім критеріям Геббельса, у дотриманні яких Соцпартія чомусь звинувачує...

Кого? Не своїх політичних опонентів, а журналістів, котрі мають нахабство писати про СПУ щось, їй неприємне.

O tempora, o mores!

Шановні читачі і колеги-аналітики та журналісти, про що, власне, йдеться?

Про річ елементарну, але від того не менш брутальну і страшну. Про спробу – поки що за допомогою судових процесів – заборонити виборцям публічне обговорення діяльності Соцпартії.

Бо ж засоби масової інформації – це не механічне відображення дійсності, це й інструменти аналітичного осмислення тенденцій розвитку ситуації, це й полігони громадянського суспільства, на яких висловлюється і відпрацьовується суспільна думка.

А якщо йти за логікою, продемонстрованою у згаданій заяві прес-служби СПУ (і далеко не тільки в ній), то обговорювати й аналізувати діяльність партій-членів урядової коаліції нам усім скоро доведеться на власних кухнях. І то – пошепки.

А це вже було.

Тому дуже жаль, що журналістська спільнота, власне, і науково-аналітична також, не відреагувала на заяву соціалістів щодо статті Олексія Мустафіна у ДТ.

Бо ж так непомітно може – крок за кроком – дійти і до того, що вже ні на що буде реагувати, і якщо хтось й осмілиться публікувати статтю з критикою влади, то йтимуться про "окремо взяті недоліки" десь там у "нетиповому районі нашої прекрасної Вітчизни", що під проводом правлячої коаліції впевнено простує у світле майбутнє.