Модернізація або смерть
Кажуть, що за висновками всезнаючого ЦРУ, всі біди благодатної України зовсім не від кількості придурків - насправді у нас їх не більше ніж скрізь. А у тому, що ті напрочуд влучно розставлені.
Коли придурок, скажімо, член уряду, це ще можна пережити, бо у нас ця номенклатура зроду не мала суттєвого впливу на реальне життя. А от тупаки-законодавці псують все - від настрою громадян до їхнього ж травлення.
"Дурне робить – сліпе родить" - переконуєшся у народній мудрості.
Книжечка, яку і раніше особливо ніхто не читав, після доопрацювань грудня 2004 року геть втратила практичну цінність. Тому сьогодні захист Конституції у виконанні коаліції більше змахує на справді героїчну битву за корито.
І ватажок тут – один з творців цієї дивної мішанини слів, єдиним реальним внеском якого у політичний розвиток України є нинішня боязнь журналістів називати його ім’я, щоби потім не тягатись із судами.
Тому головне питання конституційної кризи формулюється без імен: скільки це чмо буде ще труїти собою українську політику? Або більш витончено: коли вже його графоманству не заважатиме депутатський значок?
Про його головну рису прекрасно знають всі, хто пам’ятає методи його влізання на спікерство у 1994 та 2006 роках: перше – через обман безкворумного голосування, друге – шляхом зради.
Підліткове арго кваліфікує людей з такою мораллю якось схоже на "набойщик" – тільки у корені слова порядок звуків навпаки. Хоча демонізувати не варто – він лише перший серед подібних інтелектуальних монстрів постколгоспної еліти.
Споглядання цих облич у напівпорожній парламентській залі наводить на думку, що існуючий правовий безлад - це не спадок радянської системи. Це вона і є.
Лицемірна тяганина із звільненням депутатів опозиції, як і вигадування для цього ідіотських церемоній, змушує згадати природу походження подібних процедур у різноманітних совєтських виконкомах, ЖЕКах, ОВІРах, БТІ та реєстраційних палатах.
І універсальний закон радянського бюрократа "Хто хоче зробити – знаходить способи, хто не хоче – шукає приводи".
Боже, скільки часу ми вже втратили! Професійна армія, приватизація, спрощене оподаткування, можливість продажу землі, європейська перспектива…etc, etc – все це мало бути швидко пройдено 15 років тому, проте по більшості принципових позицій ми ще досі на початковому етапі…
Чому через демагогію кількох тисяч уересерівських дебілів повинні буксувати мільйони? Адже модернізація держави конче потрібна всім українцям. З тими убогими включно.
Від самих початків незалежності хронічно червона (передусім від кольору носів) Верховна Рада турбувалася про людей прийняттям нереальних законів, загальний зміст яких передавався гаслом "Дати людям все", на що фахівці лише руками розводили.
Прориви, які ставалися у фінансовій або фіскальній політиці, переважно робилися нелюдськими зусиллями ентузіастів всупереч волі законодавців.
Коли економіка хоч і кульгаво, але вже прямувала ринковим шляхом, ці ще лицемірно "рятували" вже давно ними ж розкрадені колгоспи та розтягнені промислові гіганти.
Сьогодні як ніколи є актуальною пропозиція винести з політичного життя це старе безбарвне покоління з усіма його "Не": ненавистю до України, непорядністю, непрофесіоналізмом, невихованістю, невіглаством...
Бо немає сенсу навіть обговорювати проблеми державності з людьми, які посилаються на приклад Бельгії та Канади, мовляв, там друга державна мова нікому не заважає. Особливо розвитку бельгійської та канадської мов.
Які завчено повторюють ахінею про "фашистів з УПА" і "геній Сталіна і Жукова". Які обґрунтовують антинатовські тези із компетентністю лекторів товариства "Знання", що розповідали про отруйність кока-коли і недолугість Голівуда. Які не вважають увігнаних у землю у ХХ столітті голодом і каральними операціями 30 мільйонів українців серйозним аргументом для бесіди про геноцид.
Бо стає зрозуміло, що вони тебе ненавидять лише за те, що ти живеш на своїй землі і розмовляєш зі своїми дітьми своєю мовою. Що Ющенко для них урод і завжди буде уродом тільки тому, що він українець. І виключно з цієї причини.
Що для них прийнятно все, що неприйнятно для української нації. Що свою належність до цієї нації вони припускають тільки за умови, що до неї не належатимеш ти і такі як ти.
У такі моменти гостро розумієш безглуздість дискусії і, як у дитинстві, мрієш, щоби прилетів "вдруг валшебнік в вертольотє". Тільки не у голубому, а бойовому, бажано з повним боєкомплектом.
Але, на щастя, на чолі держави справді толерантний чоловік, який розуміє, що не менш емоційні тексти можуть видавати і опоненти, у яких своя правда, і жити з цим все одно треба.
Захід України давно махнув рукою на свою мрію розбудити українців в населенні територій, де досі у моді блатняк, стрижки "а-ля зона" та чорні шкірянки, де міста і вулиці названі на честь кривавих вождів страшних соціальних експериментів, під пам’ятники яким вони досі зносять квіти.
Особливо після повністю проваленого регіоналами тесту на українськість під час голосування за закон про голодомор. Як би ще умовний Схід України навчився б так же нейтрально ставитися до історії УНР і УПА, визнаючи право співгромадян на вшанування своїх героїв.
Така підкреслена байдужість у стилі "робіть, що хочете" є традиційною основою для шлюбів з розрахунку, які, за статистикою, міцніші за шлюби за коханням. Яке там у нас кохання…
Очевидно одне: все у нашій недоробленій державі потребує термінової модернізації. Сьогодні вже коневі ясно, що система, яка припускає легальне існування двох генпрокурорів, параліч державних органів через партійний принцип їх формування, різновекторність як політичну засаду, є нонсенсом.
І справа зовсім не в персоналіях, тому що правовий нігілізм у суспільстві не тепер почався. Просто зараз він став очевидним навіть найтупішим.
Усі роки незалежності (як і всієї радянської доби) замість конституції та верховенства права нами правили наскрізне хабарництво і презирство до закону.
Наші біди – це похідне: хами у владі, менти-садисти, шалена зневага радянського субетносу до української мови і ненависть до самої ідеї незалежності, аморальний політикум, який найбільше любить моралізувати…
Так і живемо, прекрасні, мов ружа в помийниці. Порівняння нас із папуасами, напевно, дуже образливі для папуасів.
Бо це у нас правила дорожнього руху існують лише для того, щоби на них плювали всі – від волоцюг до міністрів. Як, у принципі, і на будь-які правила.
Це у нас у ролі генпрокурора може бути шоумен, який тричі не зміг продемонструвати свій професіоналізм, зате професійно роздає інтерв’ю.
Це наші дипломи про вищу освіту жодним чином не відбивають реальну освіченість людини. Оскільки чомусь більшість викладачів і студентів під час промов про боротьбу з хабарами змовницькі переглядаються.
Це наш міністр освіти заявляє про відбір ліцензій деяких "вишів", не повідомляючи, хто їх видавав і чи повернули міністерські чиновники хабарі ректорам цих півлітражних "академій" і "університетів".
Це у нас потуга правоохоронної системи обвалюється виключно на голови бомжів, дрібних злодюжок та секретарів сільських рад, у нас роль прокуратури та СБУ звелася до формальної присутності у переліку необхідних атрибутів держави, у нас УДО та внутрішні війська за безпорадністю нагадують шахові клуби пенсіонерів.
Це наша інформаційна галузь попри різноманітні проформи, процедури і дозвільні органи перебуває у хаосі диктату російського телерадіосміття.
Це в наших урядах подекуди засідають експонати Кунсткамери. І при цьому нічого екстраординарного не відбувається, що теж дивно.
У нас у мирний час існує ціла героїчно-грізна армія генералів ЗС, УДО, МВС і СБУ.
Але скиглити з цього приводу – марна справа, достатньо того, щоб більшість українців усвідомила власні вади. Перефразувавши кіногероя, можна сказати, що рівень інтелекту нації визначається не наявністю дурості, а здатністю її долати.
Через нові правила політичної гри, виписані у новій Конституції, через нові обличчя у владі, через нову кадрову політику.
Старопопівські страхи з цього приводу надумані: нова Конституція – це зовсім не боляче, надто, коли у ній назріла потреба.
Найуспішніша на сьогодні демократія світу – США – 10 років провела з одною конституцією (під умовною назвою "Статті конфедерації"), а останні 220 років своєї історії святкує прийняття іншої. Досі чинної, що свідчить про інтелект та високу якість роботи її авторів.
Авжеж, не Мороз писав.
Щодо кадрового оновлення, то ця ідея вже перезріла. Ми стільки разів бачили, як з-під синьо-жовтої фарби знамен різних діячів в критичних ситуаціях проступають червоні або триколорні розводи, що вже якось звикли до антиукраїнських кадрів в уряді, радах, ЗМІ і т.п.
Але ж це ненормально?
Напевно, можна не сумніватися, що незнання на 16-му (!) році Незалежності української мови, це вже не "так случілась", а позиція. Що є не криміналом, проте приводом для роздумів при прийнятті на державну роботу.
Бо проблема Цушка, який в історії про політичну кризу найбільше проявив себе повним профаном, не у тому, що він молдаванин. А у тому, що його уява про сучасну Україну надто неукраїнська. І його принципове незнання державної мови весь час на це вказувало.
Є й інші аспекти проблеми: наприклад, випускники різноманітних радянських військових академій і курсів силовиків у столиці Союзу непорушного. Навряд чи варто було сподіватися, що ті не спілкуватимуться з однокурсниками, з якими колись разом квасили та зваблювали москвичок. І це нормально.
Але якщо мова про теперішній військовий генералітет або високих чинів СБУ та відповідно їхніх друзяк, що зараз ходять генералами ФСБ? Чи має право ризикувати українська держава, залишаючи таких людей біля таких важелів впливу та джерел супертаємної інформації?
Чи варто дивуватися, що громадськість про антиукраїнське підґрунтя деяких діячів знає більше за компетентні органи?
Згадується, як у Литві спецслужби не побоялись оприлюднити інформацію про російську допомогу переможцю президентських виборців. А ми роками змушені лише здогадуватися, де це Симоненко та Вітренко беруть гроші та ідеї для постійного гальмування українського розвитку? Або: хто ж отруїв Ющенка?
Нарешті треба чесно собі сказати, чи ми хочемо подальшого існування держави Україна, чи приєднуємось до братів наших менших, що вкотре перетворюються на мілітарне страховисько для всього цивілізованого світу.
Думати треба швидко, і рішення приймати вже, до 30 вересня.
А щоби було легше вирішувати, не треба бездумно піддаватися новітній розробці москальських маніпуляторів "Всє ані одінакови".
Не однакові, навіть якщо затулити очі. Що було очевидно ще за часів Помаранчевої революції: тоді вірменське радіо, на питання, чим різняться між собою деякі українські політичні лідери, дало багатозначущу і досі актуальну відповідь: "Яйцями".
