Партії та їх списки
Наближення виборів змушує партії та їх провідних діячів задіювати все нові нестандартні ходи, заплутані комбінації, незрозумілі широкому загалу вислови.
Активність окремих політиків, які з об’єктивних причин не дотягують до рівня державних діячів, але прагнуть потрапити у владу, змушує вже сьогодні замислитися над тим, хто представлятиме лідерів електоральних симпатій в майбутньому парламенті.
Оскільки в стані опозиції не передбачається якихось непередбачуваних масштабних змін, дедалі більше ґрунту для роздумів підкидають партії урядової коаліції.
Процеси, які розгортаються там останнім часом, можуть у підсумку неприємно здивувати тих, хто у 2006 році голосував за "Сильні регіони – сильну державу". На виборах 2007 року обличчя і політику ПР та її сателітів можуть визначати зовсім інші люди.
КПУ як найбільш ідеологічна партія досить впевнено почувається напередодні виборів. Певно, Петро Миколайович останні три місяці із особливим задоволенням проглядає результати соціологічних опитувань, в яких комуністам стабільно прогнозують підтримку на рівні не менше 4%. Найбільш "простимульовані" агенції, заплющивши очі, ставлять всі 6%.
Особливо відчувається народна любов до носіїв ідей Леніна-Сталіна у порівнянні з результатами СПУ, якій найбільш оптимістичні контори "малюють" максимум 1,7%. Тому перейматися питаннями пошуку кадрів для комуністів нині неактуально.
Зрештою, комуністи навіть за бажання навряд чи змогли б завербувати у свої ряди хоча б яких яскравих представників нової генерації політичної еліти України. Часи, бачте, вже не ті...
Ситуація із згаданими вже соціалістами є ще менш райдужною. Протягом року перебування в парламенті ця партія не зацікавила жодного поважного і, що більш важливо, авторитетного політика.
Нещодавнє виключення з партії головного редактора "Сільських вістей" Івана Сподаренка лише зайвий раз підкреслило наявність суттєвих кадрових проблем у СПУ. Нині крім "героя" Василя Цушка і незмінного "морального" авторитета нації Олександра Мороза, цю партію немає кому популяризувати.
Читачі, напевно, зауважили, що останні місяці в інформаційному просторі від імені СПУ часто з’являється Василь Волга. Враховуючи цей факт, керівництву СПУ хочеться висловити щире співчуття, оскільки, на думку автора, партія, чиї погляди озвучують подібні достойники, не має морального права перебувати в парламенті.
Врешті-решт, СПУ сьогодні залюбки об’єдналася би з "Регіонами", що дозволило б їй хоч трохи відтягти свій кінець.
От тільки згода – це "продукт непротивлення сторін", а ПР аж ніяк не поспішає підхопити валізу без ручки з маркою СПУ. Своїх проблем вистачає.
На фоні своїх політичних поплічників Партія регіонів на перший погляд виглядає просто політичним курортом.
Незліченна кількість важковаговиків а-ля Азаров, маргіналів в стилі Калашникова та легіони "співчуваючих" з інших партій бажають продовжити своє парламентське довголіття у складі "регіональної" фракції майбутнього парламенту.
Слід визнати, що Партія регіонів у Верховній Раді останнього скликання не мала жодних проблем із донесенням своєї позиції до виборця. Ледь не кожен член фракції вважав своїм обов’язком прокоментувати ту чи іншу подію, потенційно важливу для партії.
Ця перевага, з іншого боку, стала водночас і серйозним недоліком для "Регіонів". Адже в список Партії регіонів на минулих виборах потрапили люди, які впритул не знали (можливо, не знають і зараз), якими є функції парламенту.
Годі сумніватися, що керівництво партії не дозволить собі подібної розкоші вдруге поспіль і на вересневі вибори спробує представити потужнішу команду.
Підтвердженням цього є також і той факт, що останнім часом від імені Партії регіонів перестав виступати Василь Кисельов, чиї епатажні заяви часто виходили за межі можливостей сприйняття інформації людським розумом. Аби не дискредитував добре ім’я партії, його просто позбавили ролі спікерства.
Натомість формально від імені уряду, але фактично від імені партії почали вести агресивну інформаційну кампанію покірні васали Януковича – міністри Папієв і Шуфрич, зобов’язані своїм нинішнім статусом особисто прем’єру. В зв’язку з цим виникає обґрунтована підозра в тому, що СДПУ (о) стане більш, ніж просто ідеологічним побратимом "регіоналів".
Останнім часом все чіткіше проявляється тенденція до відвертого дрейфу "есдеків" у бік Партії регіонів. Це видно не лише з факту самої участі соціал-демократів в уряді Януковича, а в риториці та завзятті, з яким міністри-"есдеки" ретранслюють ключові повідомлення "регіоналів".
Нестор Шуфрич так активно відстоює свого шефа по уряду, що скоро може стати заступником голови Партії регіонів. Кравчук особисто вже давно отримав високе місце (ймовірно, у першій 20-ці) у списку "Регіонів" – і не приховує цього.
Ці публічні прояви є відображенням внутрішніх процесів "есдепізації" ПР, які у свою чергу пов’язані з проблемами самої ПР і її стосунків із світом.
Як свідчить внутрішня інформація, ідею з імплантацією "есдеківських" кадрів активно просувають добрі порадники керівництва ПР з Москви, де від Медведчука небезпідставно очікують служіння інтересам далеко не України.
Наполегливі поради росіян ситуативно збігаються з настроями оточення Віктора Федоровича, чиї непорозуміння з Ринатом Леонідовичем не обговорює нині хіба ледачий. Дається взнаки бажання прем’єра і його оточення мати власну потужну команду в партії для протидії іншим центрам впливу.
Однак, якщо, скажімо, Пригодський, Клюєв чи й сам Янукович справді бажають використати ситуацію із нав’язаним росіянами Медведчуком для досягнення більш вигідних умов поділу влади в ПР з Ахметовим, то, здається, остаточну ціну таких "послуг" вони ще не уявляють.
За даними джерел, наближених до СДПУ(О), Медведчук бажає запросити до 10% (близько 17-20 осіб) списку "Регіонів" в обмін на будь-які гарантії щодо вирішення питань як з Москвою, так і з підрахунком голосів на виборах.
Оскільки керівництво Партії регіонів все більше схиляється до варіанту самостійної участі у виборах, то "есдеки" ввійдуть до списку як безпартійні. І якщо на офіційному майбутньому СДПУ(О) це навряд чи відіб’ється позитивно, то у разі формування біло-блакитної коаліції відкриються надзвичайно широкі горизонти для партійного будівництва.
Оточенню Януковича може здаватися, що від такого повороту подій вони не втрачають майже нічого. Монорегіональність ПР, спільність походження її лідерів наче мають перешкодити "есдекам" скласти гідну конкуренцію головному ядру "партії одного регіону".
Відтак найманцям намагатимуться відвести роль власного ресурсу лідера Партії регіонів і тримати у фаворі до того часу, поки ті якісно виконуватимуть свою роботу.
Вірогідно, до виборів найманці з СДПУ(о) активно підіграватимуть такому сприйняттю – тактично воно збігається з їх власними планами. Їм би лише потрапити до ради, заручитись імунітетом, а там кризотворчі здібності Віктора Володимировича розгорнуться вповні.
Тим більше, конфлікт "старих" і "нових" донецьких відкриває чимало спокусливих можливостей для маніпуляцій і використання гіганта ПР як тарану для реалізації інтересів карлика-СДПУ(о) і її московських друзів.
Потрапляння "есдеків" до списку ПР матиме важливі наслідки.
Цілком ймовірно, що 30 вересня ми станемо свідками масштабної фальсифікації результатів голосування на користь "певних" політичних сил – і почерк цих зловживань нагадуватиме 2004 рік.
У зв’язку з цим політикам і журналістам варто дуже уважно придивитися до процесів усередині ЦВК, КСУ і судової системи в цілому – не виключено, що саме зараз там закладаються механізми для забезпечення есдечих сценаріїв на виборах.
Микола Кравченко, для "УП"
