Пастка для комуністів
"Праця вже стала вільною в усіх цивілізованих країнах; справа тепер не в тому, щоб звільнити працю, а в тому, щоб цю вільну працю знищити".
Карл Маркс "Німецька ідеологія"
Довгострокові прогнози перспектив Комуністичної партії України на сьогоднішній день розпливчасті і мрячні.
Потерпівши нищівну поразку на минулих парламентських виборах, коли кількість виборців КПУ скоротилася ледве не в три рази, комуністи готуються до реваншу. Вони закликають піти єдиним фронтом на вибори-2007 усі ліві сили.
Але Наталя Вітренко й Олександр Мороз не поділяють оптимізму своїх ідеологічних колег, дорікаючи КПУ. Чи варто говорити, що українське об'єднання лівих – така ж утопія, як і побудова комунізму в одній окремо узятій країні, де кожний тягне ковдру на себе?
Ні, безумовно, кількість послідовників Петра Симоненка до 30 вересня зросте. Але не тому, що КПУ стане реальним всеукраїнським центром лівого руху. Причини поточного росту рейтингу комуністів мають тимчасовий характер.
Вони зв'язані, по-перше, з розчаруванням частини електорату Партії регіонів у проведеному урядом курсі: ні тобі державної російської мови, ні союзу з Росією. Такі "скривджені" будуть шукати розради в партіях з більш радикальними політичними брендами, у тому числі й у КПУ.
По-друге, будучи традиційним виразником інтересів адміністративної машини, КПУ, знаходячись при владі, підбере частину голосів чиновників і державних службовців.
Але все це відбудеться лише в рамках короткострокового історичного періоду, тому що єдина надійна опора комуністів у всі часи одна – пролетаріат. Тобто сила, що повинна, за класичною марксистською теорією, знищити вільну найману працю.
"…пролетаріат являє собою порівняно більш свідому й організовану силу, внаслідок чого він вже не задовольняється роллю придатка буржуазії і як найбільш революційний клас стає на чолі сучасного руху".
Володимир Ленін "Дві тактики"
Варто було б докладніше розібратися, у якому ступені українська праця є найманою, а в якому вільною.
За різними даними, від 30 до 50% нашої економіки знаходиться в тіні. Валовий продукт тіньової економіки не враховується статистикою, а громадяни, що працюють у даному секторі, як правило, не укладають письмових трудових договорів зі своїми роботодавцями.
Цих безправних трудівників важко назвати пролетаріатом. У той же час, мільйони працівників на "офіційних" заводах і фабриках працюють за дідівськими методами на застарілому обладнанні.
Щоб підігнати наші виробничі норми до європейських, доведеться скоротити кількість працівників у 3-5 разів. А поки виробництво залишається неефективним, зарплати для зайнятих на ньому людей – мізерні.
Звідси виникає величезна плинність кадрів і постійне заповнення вакантних місць, що утворюються, вихідцями із сіл і невеликих міст. Маргіналізація українського робітничого класу величезна і не сприяє ні його свідомості, ні організованості.
На жаль, на сьогоднішній день приходиться констатувати: пролетаріату в Україні немає як такого. А з усіма реаліями, пов'язаними з боротьбою неіснуючого пролетаріату за свої права, якісь: масові страйки, штрейкбрехери і локаути, можна ознайомитися лише заочно, почитавши книжки Джека Лондона або Льюїса Сінклера.
Рівень свідомості сучасного українського працівника цілком відповідає свідомості середньовічного посіпаки: очі в землю і ні слова проти хазяйської волі. У той же час, замашки частини номенклатури КПУ відверто панські.
Авторові довелося спостерігати таку картину: якось передвиборча зустріч кандидатів у народні депутати з виборцями збіглася зі святом 8-го березня. Присутньому на зустрічі комуністу хтось передав букет квітів із залу. Сусіди по президії підказують: віддай квіти кому-небудь з жінок-кандидаток. Комуніст їм почав доводити – ви, мовляв, не розумієте, цей подарунок передали мені як вірному ленінцеві...
Справа, звичайно не в квітах, просто осад залишився неприємний. Великий український поет Тарас Шевченко бачив колись Україну без панів і посіпак. Сьогодні для нас ця мрія залишається далеким майбутнім.
"Комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності".
Карл Маркс "Маніфест Комуністичної партії"
Господарсько-судові хроніки газетних смуг нашого часу нагадують зведення з поля бою. Рейдерські атаки йдуть вже не тільки на об'єкти енергетичних і нафтопереробних галузей, готелі і порти.
Захоплюються культурні центри, спортивні школи, дитячі табори відпочинку. Замовлені рішення судів поставлені рейдерами на потік. Колишні власники волають про справедливість і кидаються за захистом до "демократичної" громадськості. Громадськість натужно позіхає, перераховуючи останні мідяки в кишені.
Така гротескна картина стала реальністю в першу чергу тому, що більше 70 років у нашій країні насаджувалася ідея знищення приватної власності як державного інституту і приватних власників як класу.
Розпливчастість прав нових хазяїнів економіки нікому підтвердити, обґрунтувати, захистити, закріпити юридично. Тому, перехід до капіталістичної суспільної формації відкладається на невизначений період.
Якщо немає капіталістів, то немає і пролетаріату, який потрібно захищати. Так комуністи потрапили в завчасно викопану ними самими яму, у пастку, що самі готували ще з часів Великої Жовтневої соціалістичної революції.
І не варто дивуватися тому, що в заявах Петра Симоненка відсутні заклики до знищення в Україні приватної власності, а напроти, лідер комуністів співчутливо відноситься, приміром, до малих приватних підприємств.
Збільшивши ситуацію з правами власників, комуністи підпиляли б електоральний сук, на якому сидять – вони задушили б у корені саму можливість відродження українського пролетаріату.
"Гасло "Влада Радам" у Німеччині депопуляризована. Ми повинні йти на коаліцію з лівими соціал-демократами".
Карл Радек
Але що ж буде, коли повноцінний капіталізм в Україні усе-таки відбудеться? Чи повернеться українська компартія на втрачені рубежі? Відповіді на ці питання потрібно шукати в Європі, з якою Україна останні 15 років неухильно зближається.
Серед європейських лівих украй нечисленні рухи, що сповідають чисто комуністичні догми і поважають як ідеологів Маркса і Троцького.
Коли ми бачимо по телевізору витівки багатотисячного мітингу антиглобалістів, що намагаються зірвати черговий саміт "великої вісімки", варто пам'ятати, що комуністів як таких там майже немає. Основу складають екологічні, націоналістичні і лейбористські партії і рухи.
Розчарування в ідеях будівництва соціалізму в Європі настало давно, і повернення до минулого не передбачається. У випадку входження України в ЄС на правах повноцінного партнера, нашим комуністам буде поставлено мат у два ходи.
Співтовариства української молоді неминуче стануть частиною рухів їхніх європейських однолітків і вже ніколи не поповнять ряди комсомольців. Ну, а щодо старших поколінь – не хочеться повторювати затерту фразу, але комуністичний електорат дійсно з кожним роком вимирає.
Українські комуністи руками і ногами відбиваються від ідеї європейської інтеграції, але не тому, що їм так вже хочеться союзу з Росією.
Насправді, тут виявляється потяг КПУ до ізоляціонізму як засобу самозбереження. Якби з країн – сусідів України в ЄС не входила б тільки Польща, комуністи наполягали б на зближенні з Польщею.
Утім, процеси глобалізації йдуть набагато швидше, ніж реакції на них з боку наших політиків.
І врятувати КПУ від повного політичного забуття може хіба що диво.
Володимир Бондаренко, голова ради директорів Інституту політичних і соціологічних досліджень
