Готові до бомбардування?
Проінформовані джерела вказують, що політичні сили переважно не підніматимуть питання НАТО в передвиборчій кампанії.
Переважно не підніматимуть. Зокрема, ті, які ми можемо умовно називати демократичними. Тільки політичні маргінали готові вчепитися мертвою хваткою в НАТО, роздуваючи його до білого коління.
Що це гарантує українцям? Небачені за об'ємами викиди дезінформації щодо НАТО, його ролі і місця в сучасній системі колективної безпеки світу.
От тільки такі розумні слова як "система колективної безпеки" навряд чи звучатимуть. Натомість піде, як по накатаній, "агресор", "маріонетка США", "враг у ворот", "війна в Іраці" та інші бздури, які з реальністю мають так само багато спільного як і Вітренко з патріотизмом до України.
Найближчі передвиборчі місяці мали б стати часом критичної рефлексії виборців на виконання передвиборчих обіцянок весни 2006 і оцінки слідування в своїй діяльності стратегічним інтересам України. Однак, все може сповзти в трясовину кліше і ярликів.
Питання Північноатлантичного договору або ж НАТО при цьому може викликати особливі слиновиділення у політиків.
І знову ми маємо шанси почути не про здобутки євроатлантичної інтеграції - а вони будуть очевидні щонайменше 51% населення, якщо детально інформувати його про всі "за" і "проти" приєднання.
Якщо ж ми почуємо від якихось політичних сил про переваги, то на фоні загальної закритості і зазомбованості населення до цих раціональних аргументів, ця тактика - наперед програшна. Любителі парканної ідеології мають всі шанси виграти в такому двобої.
Не зовсім передбачуваною є поведінка Партії регіонів. А тому й цікаво – чи пройде найбільша партія в Україні тест на цивілізованість.
Якщо так – то під тиском демократичної частини партії, питання НАТО в передвиборчій агітації і чорному піарі буде знято. Якщо ж переможуть "червоні директори", Партію регіонів відкине на багато років назад в її внутрішньопартійному зростанні.
Наскільки мені відомо з експертного середовища, невігластво в черговий раз близьке до того, аби взяти вгору. Ну що ж побачимо.
Для Партії регіонів це ще й додатковий тест на холоднокровність, адже вже точно відомо, що їх дрібні конкуренти на електоральних полях Сходу з ціллю увірвати кілька відсотків будуть розвінчувати регіоналів як проНАТОвських запроданців.
До речі, досвід Центральної Європи свідчить: в жодній країні, яка прямувала до вступу до НАТО, на виборах це питання не піднімалося. Адже для Європи це – другорядне питання у порівнянні з соціальними питаннями чи екологією.
У Словаччині свого часу політичні партії заключили негласні домовленості – не торкатися перед черговими виборами цього питання взагалі. Більш того, вони таки дотрималися свого слова. От такі собі центральноєвропейські джентльмени, в словнику яких поняття, подібні до "кидок через плече", відсутні.
До речі, в тій же Словаччині рівень підтримки ідеї приєднання країни до Альянсу в 1997 році коливався на рівні 30%.
Пізніше, завдяки національній кампанії інформування цей показник зріс до 60%. В 2004 році Словаччина приєдналася до НАТО, і невдовзі, через кілька місяців разом з Польщею, Угорщиною, Чехією – до ЄС. Робіть висновки.
Особисто нічого не маю проти підняття тематики НАТО для суспільного обговорення. Двома руками "за". Але ж не у передвиборчий період.
Як співає Бумбокс "Королевам так нужны кумиры, рейтинги чтобы подвысить".
НАТО є допоки таким собі антикумиром. І це вдало беруть на озброєння політичні невдахи. В Києві вже з'явилися розклеєні на парканах листівки із закликом записуватися в штурмові загони антинатівців.
Привід – проведення в липні військових навчань під Миколаєвом та Одесою. Офіційний наклад листівки - 100 000 і розфарбоване, майже гламурне обличчя добре відомої "жєнщіни которая поет" на ній чітко вказують, що це - елемент передвиборчої кампанії.
Можливо, навіть нічого не вийде в рекрутерів. І не знайдуть вони студентів, які б забажали на дурняк пожити і відпочити тиждень-другий на березі Чорного моря. Але ефект є. Священна боротьба проти НАТО продовжується.
До речі, усвідомлюючи джерела фінансування подібного "отдыха на море" хотілося б поцікавитися позицією СБУ. Телефони "рекрутерів" були вказані на листівках.
Але що може зробити в цьому випадку громадянське суспільство? Доносити всіма можливими каналами до верхів щодо небезпечності ігрищ у "велику політику", а саме в розігрування карти НАТО.
Цієї весни українські громадські активісти організували бомбардування факсами офісу президента України з вимогами торкнутися питання прав людини в Білорусі під час ймовірного візиту до Києва Александра Лукашенка. Останній диктатор Європи того разу так і не дістався до Києва.
Цілком ймовірно, завдяки й зусиллям українського громадянського суспільства, спрямованих на актуалізацію питання свободи і прав людини в Білорусі. Як країни, що є нашим найближчим сусідом...
Цього разу, якщо виникне потреба бомбардувати факсами чи телефонними дзвінками чиїсь офіси, то це були б офіси політичних партій. Це безумовно спрацювало б і на рівні областей. Уявіть, в центральні штаби прориваються зі дзвінками місцеві осередки партій..
І замість того, аби розповісти, як класно йде передвиборча кампанія в регіонах, центральному офісу докладають "ну нас вже просто дістали ці громадяни зі своїми дзвінками. Зробіть що-небудь".... І ті кинуться роботи. Якщо дзвінків буде багато. Дуже багато.
Якщо й цього видасться замало, і ми отримаємо гірший з можливих варіантів – озвучення питання НАТО перед виборами, є й інший вихід.
Самі громадяни можуть бойкотувати великі політичні сили.
Просто написати на листку А-1 "НІ спекуляціям щодо НАТО. Я бойкотую партію Х чи Y". І стати з ним на вулиці впродовж 5 хвилин і так щоденно. Такі собі маленькі флеш-моби.
Ідеально, якби були зроблені значки, наліпки і бандани. І якби такі громадські ініціативи координувалися самими громадянами. Через Інтернет, через друзів, в офісах на роботі.
Малі політичні сили, що, найбільш ймовірно, спробують заскочити до парламенту на підніжці антинатовської пропаганди, варто просто ігнорувати. Не помічати їх.
Літо не тільки розслабляє. Спека загострює невдоволення. То ж мудрим політикам варто взяти це до уваги.
 |
Віталій Мороз, політолог, консультант
