Не залежність, а що?

Суть свободи - у тому, щоб залежати тільки від законів
Франсуа Вольтер

19 серпня 1991 року ми зустріли на висоті 1200 метрів на горі Магура на кордоні Львівщини і Франківщини. Лісник, що йшов назустріч стежкою між старих смерек і папоротей по сивому, трішки туманному лісі, звично привітався "Слава Йсу", і мимохідь додав - "ви знаєте, Горбачова скинули"... Мати сильно переживала тоді - батько був активним учасником національного руху, організовував мітинги і демонстрації під синьо-жовтими прапорами.

Ми відпочивали в крайній хаті села, за якою далі - більше 20 кілометрів диких лісів. Радіоточка на стіні померла років 15 перед тим, телефону не було, та ще й електрика на цілому куті пропала - повноцінна інформаційна блокада...

Про проголошення Незалежності ми дізналися аж через кілька днів по тому - та і не вірилося... Ми ще не знали, що чекає нас у майбутньому, якою буде та нова українська свобода.

Свобода, втім, буває різною. Концепція двох свобод належить британському філософу Ісайї Берліну. На його думку, суттю негативної свободи є відповідь на питання "де та межа, до якої людина чи група людей може щось робити чи кимось бути, не піддаючись впливу інших людей?"

Позитивна свобода - це відповідь на питання "Що або хто контролює чи втручається і змушує людину діяти саме так, а не інакше, і бути саме таким, а не будь-ким іншим?"

Очевидно, симпатичнішою на перший погляд виглядає перша свобода - друга, "позитивна", за суттю - обмеження, та й годі. Яка ж це тоді свобода?

Перекладаючи ці фрази з філософської мови на звичайну, людську, охрестимо їх "свобода від" і "свобода задля". Незалежність - то лише половина свободи, її негативна складова, свобода "від". Від чужої опіки і охорони, від грабунку і промивання мізків, від смерті, від штучного голоду і чужих воєн. Проте ця свобода "від" вийшла у свою гіпертрофовану фазу - свободу від зобов'язань, від обов'язків, від законів. "Свобода щуки - це смерть карасю", як кажуть.

Свобода "задля" - набагато складніша.

Її можна порівняти зі свободою мати дітей - і водночас із масою проблем, пов'язаних з ними, починаючи від особистісних обмежень (більше витрачати часу на сім'ю, наприклад) і закінчуючи проблемами матеріальними (адже діти - це дуже дорого, чи не так?). Свобода "задля" - це відповідальність, це - добровільно взяті на себе самообмеження. І ми, українці, ще тільки пізнаємо цю тяжку науку "задля".

Ті, хто закінчували навчання у вузах, пам'ятають відчуття перед захистом, коли диплом - і уже все, свобода... А по захисті залишається гіркота і ностальгія за часом, коли правила були непростими, але хоча б визначеними... Саме тому для багатьох незалежність не принесла свободи, а навпаки, знищила попередню систему координат. А те, що можливості є, не завжди означає, що всім ними можна скористатися.

Падіння СРСР було піком отієї свободи "від". Для посткомуністичної еліти незалежність стала щасливим лотерейним квитком, а країна - призом по цьому квитку, який можна було прибрати до рук і частково розтринькати, а частково перетворити у власне.

І, по суті, інакше і не могло бути. Для нового покоління незалежність стала подарунком, шансом себе здійснити у новій, хоча й досить совковій, та все ж і достатньо інакшій державі, творити її на свій лад.

Гіркою і солодкою стала наша незалежність для тих, хто мусів покинути Україну в давнішні часи. Солодкою - бо більше не вбивають і не садять до тюрми тих, хто думає і діє по-українськи. Гіркою - бо залишилася руїна в спадок: в економіці, в природі, в душі.

Вони знають ціну власній державі, бо їм довелося втратити все і немало поневірятися на чужині.

Останніми днями свободи "від" були дні Помаранчевої революції. Вона на величезний відсоток відштовхувалася саме від негативу, від заперечення того, що було. Але більше все ж було бажання вийти з зони заперечень і перейти в зону творчості, здійснення, обов'язку.

Якби не було проголошення незалежності, не було б і нашого змагання за свободу. Це - велике свято. Втім, перерісши яке, ми повинні іти далі - до позитивної української свободи.

Остап Кривдик, активіст