Партія регіонів: як бути капіталістичним соціалістом по-українськи
Її визначні діячі підтримують розвиток вільних профспілок, втілення принципів соціальної співпраці й поліпшення довкілля. І взагалі – під червоним чи, принаймні, рожевим прапором мають виступати не комуністи чи соціалісти, а достойники Партії регіонів.
Хтось насмілюється не вірити? Хтось згадує слова віце-прем‘єра, одного з речників тієї самої ПР Дмитра Табачника про те, що це – партія великого капіталу, відтак і сформований нею уряд служить інтересам цього капіталу?
А ще хтось візьметься перераховувати кількість мільярдерів та мультимільйонерів у виборчому списку партії, а на додачу згадає про вартість "прикидів" Ганни Герман чи Віктора Януковича-молодшого, плюс ціну скромних "хатинок" і не менш скромних авто "регіонерських" діячів? Киньте! Вся Європа знає, що парламентарії з Партії регіонів – це переконані соціалісти, а вам це досі невідомо? Провінція...
Отож: відкриваєте офіційний портал Парламентської асамблеї Ради Європи, знаходите там веб-адресу Соціалістичної групи, читаєте, якщо хочете, про цілі цієї групи та проглядаєте список її членів.
І кого ж ви бачите серед запеклих європейських соціалістів?
Ось Яновський Микола Андрійович, № 15 нинішнього виборчого списку ПР; ось №19, Тихонов Віктор Миколайович; ось скромний №90 – такий собі Янукович Віктор Вікторович; ось, нарешті, №173 – Попеску Іван Васильович (у разі формування партією уряду – місце цілком прохідне).
Одне слово, соціалісти чистої води. Особливо молодший Янукович із його ленінсько-сталінською скромністю у поведінці та побуті.
Утім, хіба якийсь путній бізнесмен складає всі яйця в один кошик, навіть у соціалістичний?
І тому вся Європа знає, що українські "регіонери" – це послідовні консерватори й правоцентристи. Вони виступають за плюралістичну парламентську демократію й права людини (а ви не помітили?).
І взагалі, Європа – це континент національних держав, усі головні проблеми розв‘язуються на рівні націй (так ось хто у нас справжній націоналіст, попри всі слова про боротьбу з націоналізмом!).
Головне – це вільна ринкова економіка, вільне підприємництво, мінімальне державне втручання в економічні процеси. А от освіта, охорона здоров‘я, зайнятість, захист старості – все це має бути результатом ваших приватних зусиль, держава тільки створює для них належні умови.
Такі погляди сповідує у ПАРЄ Європейська демократична група. Її цілі та статут викладені на власному сайті. І входять до ЄДГ такі визначні депутати від ПР, як Юхим Леонідович Звягільський (№9 нинішнього списку), Борис Вікторович Колесніков (№10) та Сергій Петрович Клюєв (№ 62). Справді, всі як один – українські буржуазні націоналісти і прихильники народної моралі, чи не так?
Іншими словами, "регіонери", виявляється, одночасно виступають і ліво-, і правоцентристами, одночасно будують демократичний соціалізм та розвивають ринковий фундаменталізм, одночасно поборюють націоналізм й обстоюють його.
Якби йшлося про одну людину, котра б щиро обстоювала весь цей букет ідеологій, можна було б сміливо діагностувати тяжку шизофренію.
Якби йшлося про політичну партію нормальної цивілізованої країни, то не менш сміливо можна було б констатувати, що такої партії немає і бути не може.
Але ми, як завжди, маємо те, що маємо. Конкретно – не реальну політичну партію, а певний "проект", призначений для завоювання голосів виборців всередині країни і лояльного ставлення з боку європейців поза нею.
Постмодерний філософ сказав би, що перед нами такий собі симулякр. Ульянов-Ленін назвав би її "винаходом буржуазії для одурювання трудящих мас".
Бравий вояк Швейк назвав би таких депутатів "найсправжнісінькими гідрами".
Та як би воно не було, це один із тих елементів побудови вітчизняною урядовою партією своєї політики, і кожен виборець, якщо він голосує не за "своїх хлопців", не за "фюрера", не за "знищення хохлов", а за якісь раціональні і зрозумілі речі, може зробити зі сказаного певні висновки. Які саме?
А це вже залежить від самого виборця. Не таємниця, що десь близько чверті виборців вважає, скажімо, що кримінальне минуле і сучасне не є ґанджем для народного обранця, лише він ділився із своїм електоратом часткою вкраденого.
Ймовірно, що намагання надурити Європу (а заодно й тих хохлів, котрі залюбки підставляють свої вуха для розвішування на них ідеологічної локшини) також викличе захват у певних груп виборців.
Що ж, тоді капіталістичний соціалізм таки вартісна річ...
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
