ОУН-УПА = ВКП(б)-РККА, або Історія без подвійних стандартів

П'ятниця, 12 жовтня 2007, 18:56

Долею випадку 65-річчя створення Української Повстанської Армії збіглося з формуванням правлячої коаліції. Є слабка надія, що нова парламентська більшість нарешті зможе вирішити наболіле питання про визнання воїнів УПА і при цьому не збільшить розкол між Сходом і Заходом.

Рік тому авторові натрапив на очі колаж із двох знімків: ветеран УПА з портретом Бандери в руках і ветеран Червоної Армії з портретом Сталіна.

Парадоксально, але якщо абстрагуватися від вождів, що красувалися на портретах, старі недруги могли б зійти за рідних братів. Зрівняти в правах воїнів двох армій, кожна з яких у роки Другої світової воювала за власну Україну, - декому ця ідея видається блюзнірською.

Але як же вони все-таки схожі: і самі ветерани УПА і РККА, і їхні непримиренні нащадки!

Ця подібність стає особливо яскравою, коли мова заходить про насильства й убивства на Волині в 1943-му і в Східній Пруссії в 1945-му. Реакція жителів Москви і Львова, Донецька і Тернополя абсолютно ідентична.

Закляті опоненти з однаковою упертістю захищають непорочний вигляд "своїх" армій; апріорі відкидають сотні достовірних свідчень, списуючи усе на злу ворожу пропаганду. Головний месидж: "наші" не могли вбивати жінок і дітей. Чому? Тому що – "наші"...

Імовірно, прийшов час глянути правді в очі. Тисячі мирних жителів, що стали жертвами УПА і РККА – на жаль, не міф. Вони настільки ж реальні, як і відвага на полі бою, виявлена червоноармійцями й українськими повстанцями. Герої і кати зустрічалися в обох арміях; давати однозначні оцінки багатотисячним збройним формуванням некоректно за визначенням.

Подвиги і звірства в роки війни були так тісно сплетені один з одним, що сьогодні практично нереально відокремити зерно від полови. Але, принаймні, можна відмовитися від подвійних стандартів.

Не можна оцінювати діяльність УПА за одними критеріями, а Червоної Армії – за іншими. Тим більше що зараз ветерани РККА й УПА – старі люди, що однаково потребують підтримки і турботи держави.

Зрівняти бійців різних армій, що боролися за Україну в період Другий світовий, – абсолютно логічний і справедливий крок. Але чи не загрожує він подальшим розколом українського суспільства? Ні, якщо відкинути гучні гасла і спроби ідеологічного реваншу, а натомість запропонувати українцям тверезий погляд на історію і просте людське взаєморозуміння.

Діти й онуки людей, що воювали в складі ворожих армій, повинні знайти в собі сили зрозуміти і пробачити чужих батьків і дідів. Це не так складно, як здається. Треба всього лише усвідомити, що будь-який воїн – у відомому змісті жертва обставин.

Борючись за Родіну, він змушений діяти в рамках політичної концепції, запропонованої йому амбіційними вождями. Саме деспотичні партократы і красномовні ідеологи в першу чергу несуть відповідальність за всі несправедливості, мерзенності і жорстокості військових конфліктів.

Очевидно, тому багато хто з нас співчуває бійцям, що атакували ворога з криком "За Родіну! За Сталіна!", однак не занадто прихильний до самого Батька народів.

Більш того, нікому й у голову не приходить оперувати терміном "ВКП(б)-РККА". У той же час словосполучення "ОУН-УПА" охоче використовують українці діаметрально протилежних поглядів. Хоча серйозні історики неодноразово зауважували, що поєднувати політичну організацію з військовим формуванням як мінімум некоректно.

Хтось може заперечити, що на відміну від РККА, УПА була "армією без держави" і контролювалася певною політсилою. Подібний аргумент малопереконливий. Партійний контроль над радянськими військами в роки війни був нітрохи не слабший.

Про подібність двох армій говорить і значне число безпартійних серед українських повстанців, і "добровільно-примусова" мобілізація селянської молоді в УПА (таки мала місце бути!); а з іншого боку – партквитки ВКП(б), пробиті німецькими кулями, і хрестоматійне: "Якщо не повернуся, прошу вважати мене комуністом"...

Нарешті, у юного жителя Волині, що любив свою Родіну, найчастіше просто не було іншої альтернативи, крім вступу в УПА. Точно так же хлопець з Донбасу міг боротися проти німецьких окупантів, лише поповнивши ряди сталінської армії або комуністичного підпілля.

Старі бійці УПА дотепер славлять Степана Бандеру? Ну так і шановані нами ветерани ВВВ у переважній більшості вірні товаришеві Сталіну і голосують за одіозну КПУ!

Хворобливу проблему ветеранів війни варто було б вирішити на основі розумного компромісу між Сходом і Заходом, без явних перекосів у ту або іншу сторону.

Однак борці за зрівняння бійців Червоної Армії й УПА нав'язують країні ідеологічну "добавку" у вигляді беззастережної канонізації Оун-б, а заодно Оун-м і єдиної ОУН часів Коновальця.

Чи дійсно ультраправі політики 30-х-40х рр. заслуговують більш улесливих оцінок, ніж впливові члени ВКП(б), що стояли за Червоною Армією?

У радянський час оунівців намагалися представити гітлерівськими лакеями, звівши до рівня послужливих старостів і поліцаїв. Нинішні творці історичного офіціозу зображують їхній альянс із нацистською Німеччиною як ситуативний і замішаний винятково на геополітиці.

Друга версія настільки ж кон'юнктурна, як і перша. Орієнтуватися на Третій рейх Коновальця, Мельника і Бандеру змушували не тільки міркування військово-політичного характеру.

Оунівскі лідери поділяли багато ідейних постулатів фашизму і нацизму і вважали досить привабливим "новий порядок", що насаджувався фюрером у Європі.

У промовах і публікаціях діячів ОУН простежується щира переконаність у тому, що тоталітарний лад – основа національного процвітання, а демократія глибоко порочна; що народу необхідна тверда рука Вождя; що свобода слова, друку і зборів підривають єдність нації; що будь-яке інакомислення шкідливе; що "зойки про "гуманізм", "правність" і т.д." недоречні в умовах будівництва національного держави; що "там, де рубатиметься ліс, летітимуть і тріски"...

В принципі, про агресивний тоталітаризм ОУН, цілком порівняний з більшовицьким, знає кожен грамотний історик. Але в українських націонал-демократичних колах звертання до цієї слизької теми настільки ж непопулярні, як у вікторіанській Англії – бесіди про секс.

У кращому випадку від нинішніх апологетів ОУН можна почути соромливе: "Вони діяли за законами свого часу". Однак за законами своєї епохи діяли і Муссоліні, і Гітлер, і Павелич із Квіслінгом, а також Ленін, Троцький і Сталін.

До речі, апологетика Йосипа Віссаріоновича, що процвітає в путінській Росії, саме і будується на аргументах типу "час був такий", "він був змушений" і "у тих умовах це був єдиний вірний шлях".

Знову ж варто відмовитися від подвійних стандартів, визнавши: ліві і праві радикали 1920-1940-х років не тільки діяли за законами свого часу, але і створювали ці закони, однаково заповзятливо розпалюючи ситуацію в Європі і виправдуючи власні нетерпимість і антигуманізм нетерпимістю й антигуманізмом ідейних супротивників.

Так чи варто канонізувати політиків, що віддавали анафемі ледве не всі цінності, пріоритетні для сучасної України?

Заодно пропоную прогресивній інтелігенції відповісти на наступне запитання: за що ми не любимо тоталітарний радянський режим?

Тільки за те, що він був радянським? Або все-таки за те, що він був тоталітарним?

Доречно привести слова українського історика Дмитра Солов'я, одного з перших дослідників Голодомору. Восени 1941-го в Києві, ознайомивши з програмами Оун-м і Оун-б, він заявив: "Я на ці програми не пристаю. Своє чи чуже ярмо – усе ярмо!"

Якщо ми справедливо вважаємо, що бойові успіхи Червоної Армії під командуванням сталінських генералів не роблять менш мерзенним серпневий пакт 1939-го, то і поява УПА не компенсує готовності ОУН створити тоталітарну національну державу, союзну Гітлеру (подібно тодішнім Хорватії і Словаччині).

На щастя для України, влітку 1941-го зарозумілий фюрер поховав надії Бандери і його товаришів.

Виштовхнувши оунівців в опозицію до Третього рейха, Гітлер мимоволі зіграв роль умілого іміджмейкера: адже гнаний і невдачливий борець за незалежність завжди симпатичніший за політика, що не зумів гідно розпорядитися цією самою незалежністю.

Але навіть після 30 червня 1941-го ОУН не перетворилася в антифашистську організацію – як не став антикомуністом Троцький, гнаний Сталіним; як не став антифашистом лідер румунської "Залізної гвардії" Хорія Сіма, ув'язнений німцями в концтабір Беркенбрюк.

Якщо в протистоянні СРСР і Третього рейха Оун-б відігравала роль третьої сили, це ще не значить, що вона виглядала набагато пристойнішою за перших дві. Волинська трагедія 1943-го, прямо зв'язана з тоталітарними установками ОУН, – тому свідчення.

Будучи полум'яними патріотами, лідери ОУН боролися за незалежність України, але навряд чи їх можна назвати борцями за свободу. Тому що Свобода і Диктатура є речами несумісними, і зневажаючи права особистості, не можна зробити вільною цілу націю.

До речі, цього не змогли зрозуміти не тільки Коновалець, Мельник і Бандера, але і патріотичні націонал-комуністи на кшталт Шумського і Скрипника, що зв'язали долю України з лівим тоталітаризмом.

Трагічним помилкам минулого варто протиставити максимально об'єктивний і зважений підхід до історії.

І перший крок у цьому напрямку – розмежувати проблеми солдатів і політиків; не змішувати простих бійців УПА з лідерами ОУН, чиї ідеї неприйнятні для демократичної України.

P.S. Скромна чарівність тоталітаризму. Теоретик ОУН Микола Сциборський про Третій рейх і європейські демократії:

"Надломлені Версалем сили Німеччини знову віднайшли себе в історичній місії націонал-соціалізму. Опанувавши владу, цей рух розпочав нову – від самих коренів – ідейну, політичну й мілітарну перебудову нації, виявляючи у своїй творчості могутній духовний порив, реалізм та далекозорість.

Цим його зусиллям демократія не уміла впродовж низки літ протиставити жодного рівноцінного еквіваленту! Ніби для контрасту, вона робила якраз усе навпаки! Німецькій вірі та ідеї вона протиставила свій скептицизм та релятивізм; жертвенності – аморальний культ найбільших життєвих вигод; тоталітарній зорганізованості нації – суспільні антагонізми та партійні заколоти...

І що найцікавіше для засліпленості і звиродніння демократії: всі ці злочини і безголов'я проголошувалися за ідеал політичної мудрості, моралі і за зразок "поступового" суспільства".

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді