"Рік тому українці та українки вийшли на картонкові протести проти спроби влади знищити незалежність антикорупційних інституцій. НАБУ і САП тоді вдалося відстояти, але каток проїхався по кількох десятках людей, частину з яких переслідують і по сьогоднішній день. Найбільше вразили навіть не окремі історії, а повторюваність сценарію", – каже виконавча директорка Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.
Аналітичне дослідження ZMINA "Системний тиск на антикорупційних діячів: практики 2025–2026 років" засвідчує: у 28 з 29 задокументованих випадків були відкриті кримінальні провадження, на двох антикорупціонерів двічі (всього 30 кримінальних проваджень). У 24 випадках проводились обшуки, з яких 20 – як невідкладні, без попередньої ухвали слідчого судді. Водночас частину проваджень зареєстрували за 12–20 днів до обшуків, а деякі існували роками.
У 12 випадках правоохоронці та спецслужбовці обшукували приміщення, де переслідувані фактично не проживали, зокрема помешкання їхніх батьків, братів, сестер, тестя чи тещі. Під час слідчих дій вилучали техніку не лише працівників НАБУ, а і їхніх дружин, дітей і сестер, які не мали процесуального статусу в справах.
"Проти антикорупційних діячів відкривали кримінальні провадження за тяжкими статтями – державна зрада, пособництво державі-агресору, незаконне збагачення, відмивання коштів, шахрайство тощо. Звинувачували у наявності родичів на окупованих територіях і співпраці з Росією. Сам факт такої підозри створював сильний репутаційний тиск", – наголошує Печончик.
Потім було оприлюднення справи "Мідас", підозри Олексію Чернишову, Герману Галущенку та навіть Андрію Єрмаку. Слідство досі триває, "плівки Міндича" продовжують публікувати. Виконавці атаки на антикорупційний сектор не просто не покарані, а отримали підвищення та нагороди. При цьому рік по тому жодне з проаналізованих проваджень проти детективів НАБУ за підозрами в державній зраді чи пособництві державі-агресору не завершилось обвинувальним вироком.
"Більшість окремих епізодів, які ми аналізуємо, вже були відомі з новин. Активно висвітлювала ці випадки й "Українська правда". Новизна нашого дослідження в іншому: ми вперше звели 29 випадків в один масив і перевірили висновок про системний тиск за чіткими критеріями, а не просто заявили про нього", – пояснила співавторка дослідження, проєктна менеджерка ZMINA Ганна Чехович.
Як дослідниці Центру прав людини ZMINA визначили, що всі ці кейси – не окремі історії, а частина системного, політично вмотивованого тиску?
Методологія на основі практики ЄСПЛ
Повторення однакових інструментів у різних, формально не пов'язаних між собою провадженнях і те, що вони не припинилися після липня, а тривали щонайменше рік, свідчить про те, що це не окремі процесуальні порушення, а системна практика впливу.
Щоб оцінка системного тиску ґрунтувалася на обʼєктивних критеріях, у дослідженні використали методологію, засновану на практиці Європейського суду з прав людини. Вона враховує підходи до застосування статті 18 Європейської конвенції з прав людини та критерій "переважної мети". За цією методологією проаналізували 29 випадків за дев'ятьма критеріями.
- Концентрація подій у часі.
- Однорідність цільових груп – зв'язок фігурантів із протидією корупції.
- Повторюваність процесуальних інструментів – обшуків без ухвали суду, активізації давніх проваджень, вилучення техніки.
- Подібність правових кваліфікацій.
- Супровідні інформаційні кампанії.
- Подібність наслідків для фігурантів.
- Одночасна активізація кількох не пов'язаних між собою проваджень щодо однієї групи осіб.
- Те, що людей об'єднує саме їхня антикорупційна діяльність, а не обставини конкретної справи.
- Збіг процесуальних дій у часі з політичними чи законодавчими кроками щодо антикорупційних органів.
Ключовий стандарт застосування статті 18 сформулювала Велика палата ЄСПЛ у справі "Мерабішвілі проти Грузії". У 2017 році Європейський суд визнав порушення Конвенції з прав людини при утриманні під вартою колишнього прем'єр-міністра Грузії Іване Мерабішвілі у 2013-2014 роках, бо з певного моменту метою арешту стало отримання інформації про інших грузинських посадовців. Рішення ЄСПЛ показало: щоб визнати порушення, потрібно довести, що прихована мета переслідування домінувала або принаймні була суттєвою. Суд оцінює це не за окремим епізодом, а за сукупністю обставин. Подібний підхід ЄСПЛ застосовував у справах "Луценко проти України" та "Кавала проти Туреччини", де встановив: формально законні кримінально-процесуальні інструменти переслідували іншу мету – тиск на публічну й професійну діяльність заявників.
Дев'ять критеріїв дослідження ZMINA – це, по суті, застосування на практиці саме цього тесту: перевірка, чи є в 29 випадках та сама сукупність ознак, яку ЄСПЛ визнає показником прихованої мети – синхронність дій, спрямованість на вузьке коло, координація різних інструментів тиску та збіг із політичними рішеннями щодо антикорупційних органів. Жоден із цих критеріїв окремо не є самостійним доказом тиску, масштабне розслідування правоохоронних органів без політичних мотивів також може мати схожі ознаки.
Але, за висновком ZMINA, саме сукупність усіх дев'яти критеріїв, і особливо поєднання спрямованості на антикорупційних діячів, синхронної активізації різнорідних справ і збігу з політичними рішеннями, відрізняє 29 задокументованих випадків від набору випадкових проваджень. Формально законні механізми в сукупності використовувалися не лише для розслідування злочинів, а й для стримування антикорупційної діяльності.
Порушення Європейської конвенції з прав людини та процесуального законодавства України
Одним із найжорсткіших процесуальних інструментів у боротьбі з антикорупціонерами стали затримання та позбавлення волі пʼятьох людей. Кількох із них утримували без жодних процесуальних документів.
Старшого детектива НАБУ Юрія Цвєткова правоохоронці затримали ще до початку обшуку та силоміць доставили до квартири. Заступника керівника підрозділу детективів Іллю Статуру близько трьох годин тримали в авто і не дозволяли вийти. Двох затриманих – детективів НАБУ Руслана Магамедрасулова та Віктора Гусарова – відправили до СІЗО, де вони провели зрештою 5 місяців. Одночасно з детективом Магамедрасуловим затримали та відправили в СІЗО і його літнього батька.
"Уже самі умови утримання в київському СІЗО можуть давати підстави говорити про порушення статті 3 ЄКПЛ про заборону катувань, – каже аналітикиня Центру прав людини ZMINA, моніторка Національного превентивного механізму проти катувань та жорстокого поводження в Україні Марина Демура. – Майже 5 місяців Руслана Магамедрасулова утримували в одиночній камері приблизно 2х3 метри під постійним відеоспостереженням. Після одного з російських обстрілів у камері не лишилося вікна. Не було гарячої води. Затягували з наданням необхідної медичної допомоги".
Крім того, зустрічі з адвокатами відбувалися у приміщеннях під відеоспостереженням, що могло обмежувати конфіденційність спілкування із захисниками.
В одиночній камері утримували й Віктора Гусарова. При цьому освітлення в камері лишалося увімкненим цілодобово. При затриманні його побили, він отримав тілесні ушкодження. Попри наявність судових рішень про необхідність медичного обстеження, належну медичну допомогу Віктору Гусарову не надавали.
Загалом щонайменше в 9 випадках ZMINA зафіксувала непропорційне застосування фізичної сили або інших форм примусу: побиття, силове утримання, застосування кайданок чи пластикових стяжок і примушування до розкриття паролів від телефонів.
Фізичний вплив чинили й на близьких. До прикладу, під час обшуку в Івана Кравчука його дружину силоміць змушували розблокувати телефон через Face ID.
Окремим проявом інформаційно-репутаційного тиску стало використання етнічного походження антикорупційних діячів як інструменту дискредитації та формування підозри. Зокрема, звинувачення щодо "російського сліду" у справі Руслана Магамедрасулова будувалося на дагестанському походженні його батька. Той самий маркер використали й у справі першого заступника директора НАБУ Дениса Гюльмагомедова. Джерела "Української правди" серед керівництва антикорупційних органів прямо вказували на ймовірну причину вибору саме Гюльмагомедова: він, як і Магамедрасулов, має дагестанське коріння.
Схожу логіку ZMINA зафіксувала і в справі свідка Юсуфа Мамешева. Етнічне походження використовувалося як інструмент посилення підозри, а це має ознаки дискримінаційного підходу.
Задокументовані практики містять ознаки порушення статей Європейської конвенції з прав людини про заборону катувань, про право на свободу та особисту та особисту недоторканність, право на справедливий суд, на повагу до приватного і сімейного життя, а також — вже описаної раніше статті 18 про "Обмеження використання обмежень прав".
Політична вмотивованість
Між 5:15 та 5:45 ранку 21 липня з обшуками синхронно прийшли не просто до 19 детективів та працівників НАБУ, а до керівників підрозділів, які розслідували резонансні справи стосовно топ-посадовців, включно з оточенням президента. Задокументовані ZMINA свідчення вказують на те, що найважливішим для правоохоронців було заволодіння інформацією. Вилучалися максимально усі носії — від флешок, до телефонів та компʼютерів. Вимагали надавати й паролі до телефонів рідних.
"Ключовим триґером стали розслідування НАБУ щодо найближчого кола президента Зеленського. Зокрема, повідомлення про підозру ексвіцепрем'єру Олексію Чернишову, обшуки у колишнього заступника керівника Офісу президента Ростислава Шурми, а також готувалося вручення підозри бізнесмену Тимуру Міндічу. На цьому тлі вже 11 липня 2025 року відбулися обшуки у голови правління Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, одного з ключових антикорупційних активістів, який на той час перебував на військовій службі", – підкреслює Тетяна Печончик.
Окрема увага у дослідженні приділена ще одному інструменту, який вдалося зупинити першими "картонковими протестами" – голосуванню за законопроєкт №12414 одразу після масових обшуків – 22 липня. Він мав стосуватися передовсім розслідування зникнень безвісти під час війни. Але прямо перед розглядом до нього внесли поправки, які фактично підпорядковували НАБУ і САП Генеральному прокурору та не мали прямого зв'язку із темою законопроєкту.
Від голосування до повідомлення про набуття чинності – менше десяти годин. Зазвичай саме підписання закону головою Ради та президентом займає близько трьох тижнів. Так швидко все проходило хіба що у виняткових випадках. Наприклад, коли запроваджували воєнний стан 24 лютого 2022 року.
Наприкінці квітня 2026 року журналіст Михайло Ткач оприлюднив нові "плівки Міндіча". Згідно з цим матеріалом, найближче оточення президента обговорювало способи впливу на правоохоронну систему – вже після появи резонансних підозр. У розмовах, за даними журналіста, звучала і така думка: з частиною правоохоронних органів можна домовитися. А от НАБУ – структура, яка такому впливу не піддається.
У травні НАБУ оголосило підозру тоді вже колишньому голові Офісу президента Андрію Єрмаку. Тим часом невідомі почали тиснути на експертів та експерток, які працювали у справі "Мідас": передавали попередження, погрожували наслідками для них і їхніх родин. Через це частина відмовилася проводити експертизи.
Дослідниці аналізують всі ці події, прослідковуючи закономірність. Що ближче антикорупційні розслідування підходили до найвищих посадовців, то різноманітнішими ставали інструменти тиску: кримінальні провадження й обшуки, інформаційні кампанії, прослуховування, зрив спецоперацій, дискредитація керівництва НАБУ, тиск на експертів та експерток. Саме ця послідовність і дозволяє говорити не про окремі епізоди. А про цілісну картину системного протистояння.
Ризики та відповідальні
Задокументовані практики мали наслідки, що виходять далеко за межі індивідуальних випадків тиску і переслідування. Вони створили реальну загрозу інституційній незалежності НАБУ і САП, посилили ризики для тих, хто здійснює антикорупційну діяльність, а також сформували середовище правової невизначеності для всіх, хто працює з чутливими антикорупційними розслідуваннями.
На рівні повсякденної практики це може призводити до самоцензури, відмови від активних кроків у чутливих провадженнях, ослаблення довіри до державних інституцій та зниження спроможності антикорупційної системи виконувати своє базове завдання – забезпечувати невідворотність
відповідальності за топкорупцію. У ширшому сенсі йдеться про структурний вплив на верховенство права, європейський курс України та довіру міжнародних партнерів до незворотності антикорупційної реформи.
Особливість цього тиску полягає в тому, що він реалізується переважно через формально легальні механізми – кримінальні провадження, обшуки, запобіжні заходи, парламентські процедури, публічні комунікації державних органів. Саме це робить його особливо небезпечним: зовні правомірні інструменти починають працювати як засоби стримування, дискредитації та підпорядкування антикорупційної інфраструктури політичній логіці, що становить пряму загрозу верховенству права та демократичному розвитку України.
"Дослідження доводить: такі нібито не повʼязані справи, як справа про "продаж коноплі в Дагестан", або про ДТП чотирирічної давності, або про "сприяння виїзду Боголюбова за кордон", або про наявність у родичів в окупації російських паспортів, чи про "незаконне збагачення" – насправді є шматочками однієї мозаїки. Спробою влади переломити хребет антикорупційній системі (вкупі з намаганням підірвати її незалежність змінами до закону). Через рік після цих подій можна впевнено сказати: атака триває. Хоча справи Юсуфа Мамешева і Віктора Гусарова розвалилися в суді, інші справи (зокрема щодо Руслана Магамедрасулова, Віталія Шабуніна) слухаються і далі, а тиск на антикорупційних діячів триває.
Влада не зробила висновків із попередніх картонкових протестів. І ось – рік потому – вони вибухнули знову. ДБР, СБУ залишаються нереформованими, Офіс Генерального прокурора обслуговує владу. Призначення Олександра Поклада на чолі СБУ, а Максима Цуцкірідзе – Нацполіції – промовистий факт, що це все буде продовжуватися. А єдина причина, чому це усе відбувається - бо так хоче Володимир Зеленський", – каже Тетяна Печончик.
Ана Море, Ганна Чехович