Бої з тінями

Понеділок, 15 жовтня 2007, 15:03

Как по улицам Киева-вия
Ищет мужа, не знаю чья, жинка,
И на щеки ее восковые
Ни одна не скатилась слезинка.
Мандельштам

Київ - дуже дивне явище природи. Це одночасно і досить піднесене, навіть містичне місце, і обласний центр, що волею долі знехотя перетворюється на мегаполіс, який безуспішно намагається видавити із себе провінційність.

Але відбувається зворотне - "ті, що приїхали", включаючи південно-східних гастарбайтерів, додають цьому місту свою конкурентну енергетику, формують дивні, але реально діючі горизонтальні соціальні зв'язки зі своїми законами.

А "ті, що лишилися" кияни в четвертому поколінні, з жахом дивлячись на цей соціально-політичний "Привіз", щось белькочуть про обличчя, що руйнується, про цінність спадщини...

З них впору писати трагічні картини, хоч в дусі часу краще радіо-семпли або рингтони, наприклад : глас Максима Стріхи, що волає у "Глобусі". Хто читає УП, той зрозуміє:).

І до всіх цих системних бід (включаючи інфраструктурну катастрофу, передбачувану Сергієм Дацюком),додається той сумний факт, що Київ - столиця України.

Але тут, як сказав поет, "Печаль моя светла", тому що це акумулює в Києві величезні грошові кошти, і в основному - тіньові. Виходить, є надія на стихійний :) а значить - справедливий перерозподіл цих засобів серед народу. Хоча б у період виборів.

Так, ледве не забув!

У Києві є влада. Її іноді вибирають. Вона не те щоб у Києві, тому що Печерськ з Липками ще менш зрозумілі місця, ніж "Змієві Вали". Там водяться люди, дуже схожі на киян, і живуть поруч з ними.

Але на цьому подібність закінчується. Ці люди називаються "владою", тому складають гармонічне у фінансовому і побутовому відношенні плем'я або субетнос, і періодично водять з киянами різні політичні хороводи.

У черговий політичний хоровод було за взаємною згодою втягнене все населення України. І тепер майже все пучком, але залишився ряд останніх ритуальних "па". Хто не знає - хоровод - узагалі дійство чисто шаманське, сам факт топтання по колу - не самоціль, важливо натоптати головному шаманові досить енергії, щоб він міг умилостивити богів, що стежать за харчовими запасами в його юрті.

Загалом, головним шаманам і шаманисі ми в цей раз натоптали чимало енергетики, але виходить, що Києвом-то рулить шаман не з нашого стійбища. А харчові запаси загальні. І рослинна олія недоречно дорожчає.

Так що начебто і не сезон новому хороводові, але прийдеться.

Повернемося ще до соціально-психологічного портрета киян. Злі язики кажуть, що їх, які реально живуть отут і пашуть, на пару мільйонів більше заявленої норми. Ці люди не мають прописки – реєстрації - своєї житлоплощі, але справно пашуть на печерсько-липську "владу", відсилаючи частину заробленого у свої вінниці і теребовлі.

Точно як наші португальсько-іспанські співгромадяни, що поповнюють відрахуваннями бюджети домочадців і країни в цілому. Вони не голосують, тому що їх немає в юридичній природі, але вони - основа міської вдачі.

З великим ступенем умовності до середнього класу можна віднести сонм чиновників, оскільки Київ - не тільки базари по окраїнах, але і гігантський офіс посередині.

Кияни - найчастіше офісні працівники, а це виробляє такі риси характеру як чиношанування укупі з кухонним дисидентством, але в той же час - освіченість плюс почуття кон'юктури.

Чиновники звичайно голосують за владу, а їхні родичі і домочадці - за революції і люстрації. Родичів завжди багато, тому що чиновник їх годує. У такий спосіб він вигодовує прийдешню революцію – це Фрейд у чистому виді.

Ну і власне "влада", що бореться за київську владу, як у відомому атракціоні "боротьба нанайських хлопчиків". Узагалі ж, це не виключає твердості, і руки актора, що виконує цей номер, можуть надавати собі по ногах для потіхи публіки - але ж не до відриву?

Зараз усе починає потроху мінятися. Але схоже на фінальну сцену з "Вія", коли погань і у вікна вже не в змозі влетіти, і в церкві її ще до фіга.

На нинішнього мера звернули свої убивчі погляди всі політичні наші "вії" "со товарищи", і уже всерйоз прикидають, хто з товаришів цього мера злопає. Політично.

Не гадают цыганочки кралям,
Не играют в Купеческом скрипки,
На Крещатике лошади пали,
Пахнут смертью господские Липки.

Леонід Черновецкий зробив одну з непростимих помилок конкурентної стратегії - переніс успішну модель бізнес-господарювання в політику. У політиці є людський фактор, і з ним потрібно рахуватися, як би це політикам не було в облом.

При всій чудності натури в нього був один могутній козир - Черновецький приходив на мерство зі своєю спрацьованою й успішною банківсько-сімейною командою. За замовчуванням передбачалося, що вони розтрясуть закостенілу систему міського керування і змусять її працювати на поповнення бюджету. Узагалі ж, так і сталося, бюджет безсумнівно зріс.

А от як він перерозподіляється - велике питання. Також невідома ціна цього питання. Наївно думати, що люди, що розуміють користь у заробіткові грошей і, що мають до них доступ, коли-небудь, самі собі скажуть: "ну все, досить!".

Потенційні конкуренти Черновецького, утім, соромливо замовчують той факт, що він не один рік займався реальною добродійністю, що, як давно зрозуміли на Заході, вимагає дуже невеликих витрат при колосальній електоральній віддачі.

І, взагалі ж, усе по-чесному. "Купування голосів" усе-таки краще, ніж "віддай на шару". А політичних гопників в нас і так у надлишку.

Таким чином, чинний мер - представник в основному незаможних киян, з їхнім освітнім цензом, уявленнями про геополітику й образами на всіх, хто їм винен.

Але здригнулося і розслоїлося колись монолітне київське чиновництво як електорат.

По-перше, вони розуміють, що під час будь-якої смути можна заробити, а якщо правильно вгадати переможця - заробити ще більше. Так і з'являється в ринково-базарних умовах громадянське суспільство.

По-друге, ПР, Юля і НУНСИ особистими прикладами це підтверджують.

В-третіх, епоха Кучми дійсно відходить, і вертикально-інтегрований механізм керування при відсутності горизонтальних зв'язків сьогодні викликає, на прикладі Черновецького, більше питань, ніж відповідей.

Тому що спеціально навчені люди, покликані готувати такі відповіді, зайняті разом з мером рішенням актуальних міських питань. Землевідведення, наприклад.

Хаос у Київраді, незадоволені претензії колишніх явних і таємних союзників, а головне - земельно-квартирні питання позбавляють Леоніда Черновецького шансів зробити свою майбутню кампанію презентабельною.

Звичайно, агітатори у вигляді працівників соціальних служб - це ще той адмінресурс, але Київ - занадто ласий шматок для того, щоб усеукраїнська влада закрила очі на сантехнічно-ліфтовий потенціал майбутніх агітаторів нинішнього мера.

Банкова зараз досить ідеалістичне місце - і в смислі критичного відриву від реальності, і в смислі благородності і чистоти помислів.

Київ для Ющенка - його Полтавська битва. В іншому випадку столицю краще перенести в Батурин - до речі, на зорі незалежності в моїх колег, що працювали з Кравчуком і Кучмою, такі проекти були. Дотепер шкодують, що не вийшло вмовити.

Виходить, Ющенко за визначенням забезпечить у Києві максимальний демократизм волевиявлення. І можна припустити, що під цими клейнодами на мерський престол рушить Юрій Луценко.

Але так само, як літературознавці говорять, що "усі ми виросли з гоголівської "Шинелі", так і новітні політики виросли - чи то з "шинелі", чи то з "шанелі" - Юлії Тимошенко.

Тимошенко неможливо "наздогнати і перегнати", але вона створює конкурентний простір, у якому всі інші пасіонарії - лише її особисте тло.

Порівняння тла з фігурою не буде виграшним для Луценка. Одна справа - молотити по сім разів на день в райцентрах жарт про зміну "Капіталу" Маркса на капітал Ахметова".

Інше - запропонувати механізм скорочення "пробок" без скорочення доходів киян. До того ж у Луценка ніколи не буде підтримки всіх партій блоку НУ-НС на посаду мера, та й сам він зважиться на цей крок тоді, коли остаточно розсвариться з колишніми союзниками – бо ж ідеологічні й особисті протиріччя нікуди не зникли.

Але своїх кадрів у нього і в країні не так багато - це і було основною причиною відмови "Самооборони" від самостійної виборчої кампанії - 2007 у Раду. А в Києві можуть успішно працювати тільки команди "з місцевих".

Проте, шанси в Луценка пристойні, але й крові він поп'є своїм соратникам і недругам чимало і без особливого розбору. Мером буде таким же, як і міністром. Без коментарів.

Уходили с последним трамваем
Прямо за город красноармейцы,
И шинель прокричала сырая:
"Мы вернемся еще, разумейте!"

Якщо ж Юрій Віталійович усе-таки роздобуде бажане віце-прем'єрство і кураторство над силовим блоком, і цим задовольниться, то є в запасі старий добрий Сан Санич Омельченко, що борозни не зіпсує. Але й нічого особливого не зоре, тому що і немає, чим орати.

У нього є дві могутніх переваги.

По-перше, ті, хто в дикому жахові від "Льоні-Космоса" і його мовного лібералізму, можуть кинутися в іншу крайність - захотіти на царство зрозумілого, як пень, Омельченка. І проголосувати за повернення до старих добрих тротуарних плиток.

По-друге, Омельченко хоч і трохи втомлений, але господарник. Він навряд чи здатний до нанотехнологічних рішень, але де взяти дрантя, клоччя і піарщиків - знає. Досвід спілкування з та-акою кількістю політиків, як талант - його не проп'єш.

Народ це розуміє. Тобто, чим більше буде чудити Черновецкий, тим легше буде вибудувати ультраконсервативну кампанію для Олександра Омельченка - на контрапункті.

Залежно від цього буде формуватися і кандидатура від блоку Тимошенко.

Аналог Луценка в БЮТі - це Томенко, що в силу внутрішніх чвар у блоці перестав бути єдиним яскравим глашатаєм Юлі. Але в київській владі він небагато працював, сам собі відмінний піарщик - але чи підтримає його команда БЮТ, і чи в змозі взагалі БЮТ створити команду на вибори мера столиці?

Про те, як вони створювали свою фракцію в Київраді, як вона розвалювалася і за що голосувала, краще запитати в Бродського. Історія питання дозволяє добре засумніватися.

У масштабі країни Тимошенко свою виборчу машину налагодила. Але екскаватором город не скопаєш, і місто, навіть якщо столиця - це не країна в мініатюрі. Справа навіть не в "прохідному" Томенкові або, наприклад, Вінському.

Дозвіл балотуватися дадуть, і грошей дадуть, а головних відповідей народу не дадуть. Спочатку за призов новобранців прийдеться відповісти.

До речі про Бродського. Михайло Юрійович піде на мерську кампанію - факт. Колоритний київський успішний єврей, що любить Україну, що говорить правду на грані фолу - одного цього досить для стабільної впізнаваності й електоральних симпатій. Частина його "електоральної ніші", щоправда, виїхала - але частина таки і повернулася вже, і з грішми.

Але в Бродського теж дві проблеми.

По-перше, його завжди заносить у промовах, і навіть Медведєв, що пішов до Юлі, не зміг це виправити. Можливо, виправить Видрін, що пішов від Юлі.

Слухати це завжди вкрай цікаво, особливо в частині викриттів, і народу це подобається, але не менш цікаве будуть під час виборів розповідати і про Михайла Юрійовича. Так що тут плюс на мінус.

Друга проблема - це партія Вільних Демократів.

Насправді, це дійсні ліберали, навіть лібертаріанці, мабуть, єдині в Україні. А Київ - місто зі швидко старіючим консервативним населенням. Студентів не рахуємо, вони, як люди психічно здорові, зазвичай на вибори не ходять узагалі.

Команда Бродського - це люди, що вибрали волю замість кар'єри. А часи, коли воля для громадян була пріоритетною цінністю, давно пройшли. Державність і містобудування передбачають, навпаки, добровільне обмеженнясвобод, на кшталт "держава понад усе" - от доведеться увесь час пояснювати, що ти не лузер, а козак-утікач, і що з Подолу видачі немає.

Минула виборча кампанія на київського мера... хотів сказати - "виявила світові Віталія Кличка", але світ його більш ніж знає. Я, подорожуючи Європою, якось допомагав на автозаправці в Німеччині порозумітися шведові, що про Україну знав тільки три слова:" Чорнобиль(пауза), Бубка, Кличко!". Чи знають його кияни як майбутнього мера?

Кампанія Віталія Кличка в київські мери могла б закінчитися більш тріумфально, якби її тодішній керівник не вів одночасно кампанію у ВР і Київську мерію. Поставивши "на двох коней" відразу, він сам виїхав на одній з них у БЮТ, а Кличко залишився "з бубновим інтересом" у Київраді - з реліктовим у політичних відносинах блоком і обмеженою можливістю маневру.

Його безумовний плюс - що напрошується, але теж нерозкручена паралель з нинішнім губернатором Каліфорнії Арнольдом "Термінатором". У Кличка в Київраді немає своєї команди штатних "дерибанщиків", і це ускладнює можливість підкату до нього з боку конкурентів і здійснення "договірних" схем, як у Київраді, так і на прийдешніх виборах. Можливо, тому, що він не командний гравець, а просто чемпіон світу?

За харизматичністю, не цілком розкритою, він нагадує Тимошенко в юності, і це теж загроза для конкурентів - при правильній постановці Кличку "політичного удару", наявності якої-небудь своєї фірмової "коси" або характерного смішку з нахилом голови - впізнаваність і симпатія можуть перейти в обожнювання, хоча це продукт, який швидко псується, і важливо розраховувати час його появи.

При його зрості і вазі він на диво легко пересувається у фізичному просторі, чого не скажеш про простір політичний. Соціальне очікування таке, що від Кличка ждуть "термінаторських" дій або хоча б намірів, але на цю нішу галасливо претендує Луценко (нікого особисто не кривдячи). А він, Кличко, як людина прямої дії, не цілком співвідносить той факт, що і Рейгана, і Шварценегера американці вибирали як акторів, що зіграли улюблених героїв.

Якби Арнольд у реальному житті стрельнув у Каліфорнії не те що з гранатомета, а хоча б з рогатки у вікно кому-небудь - був би йому штраф з кутузкою, а не губернаторство. Політика - це імітація можливостей, а держслужба - їх пошук.

Кличко випадає зі схеми "боротьба нанайських хлопчиків", але соромиться підкреслювати свою "непечерськість". Хоча з огляду на зростаючу нелюбов до народних обранців, дуже доречно було б відсторонитися від такого, що вже погано пахне, бренда за параметрами: всесвітня впізнаваність + політична неупередженість = невразливість на виборах.

Швидше за все минулий електорат Кличка за ним зберігся, але його ще потрібно переконати вмовити інших. Найкраще це робити через висвітлення дій у Київраді - але, що там насправді відбувається, - пітьма кромішня.

Підніміть мені повіки, не бачу! І всім киянам заодно...

Автор - соціальний психолог Олег Покальчук

powered by lun.ua
Головне на Українській правді