Як змусити владу бути відповідальною?

"Пошук правди не спинити, він не зупиниться"
(з промови президента Ющенка на Михайлівській площі 24.11.2007)


Рік тому, 28 листопада, я звертався до президента України Віктора Ющенка з закликом зробити все можливе, щоб цей день увійшов у історію нашої держави як День Правди.

Саме 28 листопада 2000 року з трибуни Верховної Ради України були оприлюднені факти про злочини Леоніда Кучми, які він вчиняв, перебуваючи на найвищій державній посаді.

Утім, як доводить час, все робиться для того, щоб про це забути. Останні події тому підтвердження: Кучма ситий і задоволений разом з президентом Ющенком в Софійському соборі ставили свічку за жертвами Голодомору.


Кожен, хто каже, що Кучмі треба пробачити, пробачає і сьогоднішню владу

Знаю, Мельниченко, який постійно говорить про суд над Кучмою, кажуть, неактуальний.

Але подивіться на ті факти з кабінету президента Кучми, які стали відомі, не як на моє особисте зведення рахунків з Леонідом Даниловичем. Я казав і кажу, Кучма мені сам по собі був і є нецікавий.

Важливо інше - факти, які є суспільно важливими, які призвели до суттєвих якісних змін в державі, вперто ігноруються владою, яка обіцяла бути іншою. Це ставлення влади не до мене. Це ставлення чиновників до кожного українця зокрема і суспільства в цілому.

Чому політики дозволяють собі безсовісно обдурювати людей, щедро роздаючи все нові обіцянки на кожних нових виборах? Чому люди не отримують бажаних змін в державі та хоч якогось покращення життя вже сьогодні? Бо саме ви, кожен з вас, хто каже, що Кучмі треба пробачити, пробачає і сьогоднішню владу за її злочинну безвідповідальність.

Адже від самого початку я казав: не буде правди, доки не покаране зло. Непокараний Кучма - це не просто певна особа, яка уникла суду і правосуддя, це символ безкарності влади, можливості творити беззаконня навіть на посаді президента України. Власне, це непокаране зло породило відчуття тотальної безкарності й у політиків нового пришестя.

І що Україна, яка не раз піднімалася на акції проти кучмівського режиму, аж до Помаранчевої революції, має сьогодні?

Протягом останнього місяця в країні трапилося чимало катастроф. Вибухнув будинок в Дніпропетровську, сталася величезна екологічна катастрофа в Азовському та Чорному морях, метанове пекло забрало життя сотні шахтарів на шахті ім. Засядька.

А політики підсовують пресі і суспільству свої сюжети, намагаючись переконати, що подія номер один - це створення коаліції. Замість того, щоб нарешті отямитися і почати відповідально керувати країною, політики з мандатами народної довіри затято ділять портфелі і повноваження.

Їм байдуже, що і де вибухне завтра, з яким бюджетом країна увійде в новий рік, якою буде ціна на газ, що з України дивується вже весь світ. У них свій мікрокосмос і свої бюджети. Але це ви дали їм путівки у сите, безвідповідальне життя.


Зрада стала суттю українських політиків

Цинізм, - скаже про українську політику кожен, хто має хоч краплю здорового глузду. Але як тоді назвати вручення "новою владою" грамоти за заслуги на минулих виборах "підрахую" Ківалову? (Тут кожен згадає і орден для екс-Генпрокурора Потебенька, який так відзначився у справі Гонгадзе, "справі честі" президента Ющенка.)

А як розуміти заяви Юрія Луценка про можливу демократичну коаліцію з Володимиром Литвином? Чи це той самий помаранчевий польовий командир Луценко, який казав, що Литвин - це прапор реваншу кучмізму?

"Я готовий блокуватися хоч з чортом, якщо від цього отримає користь вся країна", - говорив свого часу Литвин. Тепер подібне блокування називається "демократична коаліція". І теж "для користі усієї країни". То, може, Юрій Віталійович, ще й вибачиться перед Володимиром Михайловичем, що, будучи заступником голови парламентської слідчої комісії у 2005 році , називав його підбурювачем у вбивстві журналіста Гонгадзе?

Два місяці політики вовтузяться в кулуарах, торгуючись, хто, з ким, за скільки і на скільки блокуватиметься. Змагаються, хто - демократична коаліція, а хто - ще демократичніша. НУНС вже не згадує про відміну депутатської недоторканності і соціальні ініціативи.

БЮТ вже відмовився від частини передвиборчих обіцянок, Партія Регіонів так асимілювалася біля своїх недавніх опонентів, що скоро й за НАТО голосуватиме. Про Литвина і комуністів в парламенті сучасної України навіть не хочеться згадувати.

Кожен політичний сезон демонструє нову політичну зраду. Зраду інтересів суспільства. Зрада стала суттю українських політиків. Не сумнівайтеся, вони знову зрадять вас.

Але це не просто цинізм - це закономірний цинізм. Як наслідок поблажливого ставлення людей до своїх "месійок".

Пам'ятає те, як перелякався режим Кучми, коли люди вийшли на Майдан. Від приголомшення на Банковій на певний час навіть втратили здатність керувати ситуацією. Тоді люди зрозуміли, що коли у народу прорізається голос, влада його чує.

То чому сьогодні ми не питаємо з політиків? Чому забули, що говорячи про європейську Україну, ми розуміли під цим втілення в Україні європейських демократичних цінностей - якості життя й соціальних гарантій держави, прав людини й функціонування правосуддя, усіх інших відносин держави і громадянина, пріоритетом в яких є Людина.

Кожна політична сила, і сьогоднішня не виняток, повинна усвідомлювати: влада - це страшна спокуса. Тому з боку народу обов'язково має бути контроль над владою.

Замість пошуку правди

Чи є перспектива в України на нормальне життя? Якщо відповісти "так", це буде надто наївно, виходячи з сьогоднішніх обставин. Якщо відповісти "ні" - надто безрадісно.

Але однозначно - з колишніми кучмістами при владі і покірним народом - не буде ні перспективи для України, ні нормального життя у її громадян.

Роками я доводжу, що має бути розслідувана вся справа діянь Кучми, названі поіменно і усунуті від влади всі його подільники. Бо сьогодні вони реваншувалися в кожній діючій політичній силі. І всі сьогоднішні українські політики пов'язані між собою, хто старими зв'язками, хто новим бізнесом, хто політичними гарантіями, але всі однаково - відчуттям абсолютної безвідповідальності перед державою і громадянами.

І тут для мене особисто певним показником є розслідування справи Гонгадзе, яка є лише одним епізодом злочинної діяльності колишнього президента. Чи є перспектива розслідування цієї справи?

Відповідь - у наступному питанні : а кому, власне, розслідування справи Гонгадзе потрібне? Мені, який вимагає проведення різноманітних слідчих дій, публічної дискусії, нагляду ПАРЕ заради того, щоб довести Кучму до суду? Президенту Ющенку, задля дотримання слова перед світовою спільнотою? Чи українському суспільству - як встановлення істини і Правди?

Історія сучасної України - це суцільна риторика політиків і риторичні запитання суспільства. Політика тотально втрутилася в усі сфери життя, підмінила собою право і правосуддя, а політична доцільність є вищою, ніж Закон, який ніяк не стане одним для всіх. І це все стається в нових реаліях, вже в Україні без Кучми, тому що, знову повторюся, це суспільство дозволяє владі так розперезатися.

"Ми повинні одягнути Україну у чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму - можливо, нехай не за рік", - заявив президент Ющенко на Михайлівській площі на 75-роковини Голодомору.

Так само, я переконаний, ми повинні прибрати з української політики кучмістів як символ злочинної безвідповідальної влади. Лише дуже хочеться, щоб це стало зрозумілим не через 75 років.

Свічка, поставлена сьогодні з Кучмою, не врятує жодної душі.

Автор Микола Мельниченко, колишній майор управління Держохорони часів екс-президента Кучми