Чому Юля переможе, або Пролетарі Сходу і Заходу, об'єднуйтеся!

Четвер, 29 листопада 2007, 10:49

Юлії Тимошенко зараз не позаздриш. Драматична коаліціада – це квіточки. А скільки ще неприємних сюрпризів чекає на амбіційну даму з косою! Президент і регіонали, які категорично не бажають бачити Юлю за кермом держави, лізуть зі шкіри, намагаючись їй перешкодити.

Проте автор, який ніколи не голосував за БЮТ, впевнений: через кілька років Юлія Володимирівна все одно буде торжествувати над конкурентами, зайнявши чільне крісло країни.

І справа не тільки у приголомшливій харизмі та залізній волі. Пані Тимошенко знайшла оптимальну пропагандистську стратегію, здатну об'єднати два береги Дніпра, дві України.

У період виборчої кампанії-2007 вітчизняні політики як і раніше не могли вільно грати на чужих електоральних полях.

Але неприязнь до двох Вікторів і Юлії Володимирівни – це не одне й те саме. Янукович і Ющенко своїми діями постійно провокують у ворожої частини електорату подальше відторгнення.

Головний регіонал під час виборів все-таки підняв затягані теми двомовності та НАТО.

Президент, який прагне повернути втрачені позиції в західних областях, активно експлуатує теми ОУН, УПА та Голодомору (до речі, націонал-демократи, які заявляють, що трагедія 1933-го об’єднує Україну, явно видають бажане за дійсне). Результат закономірний: у чужих регіонах обох Вікторів ненавидять ще сильніше.

Юлію Володимирівну не люблять за інерцією, як одну з керівників "помаранчевого путчу". Тимошенко, яка вчасно відмовилася від помаранчевої символіки, діяла грамотно, намагаючись не дратувати Південь і Схід. І в перспективі може розраховувати на їхні голоси. Прогрес уже намітився: за результатами виборів-2007 БЮТ став єдиною політсилою, яка переборола 3-процентний бар'єр в усіх без винятку регіонах країни. Здається, це – далеко не межа.

Під час передвиборчої поїздки до Криму Юлія Тимошенко ухилилася від підступного питання про пам'ятник "жертвам ОУН-УПА", пояснивши, що її команда сповідує секуляризм і намагається не торкатися тем, які вносять у суспільство розкол.

Що ж, любов Юлії Володимирівни до різних дивовижних "-ізмів" загальновідома. Але насправді все набагато простіше, ніж здається.

По суті, пані Тимошенко взяла на озброєння стару, хоча й досить забуту ідеологію – марксизм. Класичний, первозданний марксизм, давно викинутий на смітник цінителями "Brioni" з фракції КПУ. Позбувшись радянського антуражу у вигляді червоного прапора, серпа та молота, марксистська доктрина проймає навіть найбільш відчайдушних антикомуністів...

Мовне питання, погляд на українську історію, вибір дружніх країн – усі ці болючі проблеми, які Леді Ю намагалася по можливості обходити стороною, тісно пов'язані з національною самосвідомістю. Навпаки, основні теми, підняті на щит пані Тимошенко, носять позанаціональний, класовий характер.

У пропагандистському арсеналі бютівців – гідні зарплати та пенсії, приборкання спекулянтів і зниження цін, реприватизація вкрадених у народу підприємств, повернення загублених внесків, скасування призову (багатеньких синків відкуплять від армії, а нашим дітям йти до казарми!), боротьба за соціальну справедливість.

Дорогоцінний "Patek Philippe" на зап'ясті олігарха однаково ненависний простим трудягам Донецька та Тернополя – на цій простій істині будувалися успішні виборчі кампанії БЮТ у 2006-му та в 2007-му.

Під час останніх виборів пані Тимошенко виступила проти розподілу населення України за мовною ознакою або ставленням до особистості Шухевича, запропонувавши альтернативний варіант.

В одній із телепередач Юлія Володимирівна заявила: "Не на Схід і Захід потрібно ділити Україну. Не на людей, які мешкають на Півдні або в Києві. А ділити Україну потрібно на тих політиків, які беруть, користуючись політикою, все, що погано лежить в державі. Ну, практично, люди які забирають ресурси в держави. І на всіх інших людей. От такий розподіл мусить бути".

Ми бачимо, типово марксистський підхід: суспільство поділяється на дві групи – капіталісти, які нахабно прибрали до рук усі матеріальні ресурси, та широкі маси трудящих. Територія проживання, расова, етнічна та мовна приналежність не мають значення.

Опора команди Тимошенко на класові цінності – не тільки вдалий пропагандистський хід, але по суті єдиний шлях до об'єднання Сходу та Заходу.

Лише ця стратегія враховує реальний ступінь українського розколу. Адже ми – чого гріха таїти! – дійсно дуже різні, і сьогодні назвати Україну мононаціональною державою можна лише з певною натяжкою.

Але класовий підхід універсальний: він здатен об'єднати навіть представників двох абсолютно різних націй. У тому числі націй, які воюють між собою.

В роки Першої світової більшовики з успіхом використовували класову доктрину для антивоєнної пропаганди, закликаючи трудящих обернути зброю проти великого капіталу. "Короткий курс історії ВКП(б)" описує це так: "Буржуазія обманювала народ, ховаючи справжні цілі війни, її імперіалістичний, загарбницький характер.

Кожен імперіалістичний уряд заявляв, що війна ведеться для захисту своєї батьківщини...

Більшовицька партія з перших днів війни дотримувалася тієї установки, що війна розпочата не для захисту батьківщини, а для захоплення чужих земель, для пограбування народів в інтересах поміщиків і капіталістів, що з цією війною робітникам потрібно вести рішучу війну".

У розпал парламентської кампанії-2007 Леді Ю особисто займалася освітою народних мас, одурманених регіональним патріотизмом, і рекламувала свій блок – єдину силу, яка протистоїть брехливим капіталістам: "Ми знаємо, що ви втомилися від політики. Ви думаєте, що ваші обранці б’ються за владу і забули про вас. Так, боротьба справді триває – між нашою політичною командою і кількома кланами, які незаконно прибрали до рук три чверті національного багатства України... Їм байдуже, якою мовою ви розмовляєте, буде Україна незалежною чи увіллється в новий Радянський Союз, будемо ми в НАТО або ні. Їм тільки не байдуже, скільки вони зароблять на Україні".

Представляючи мовне питання й тему НАТО як словесну лушпайку, за якою ховаються меркантильні інтереси олігархічних кланів, Юлія Тимошенко також ішла марксистськими слідами.

"Грабіжницький, імперіалістичний характер війни 1914-1918 років учені лакеї буржуазії намагалися замаскувати ширмою "захисту батьківщини" від нападу іншої країни", - стверджували радянські історики. "Цей референдум – це лише ширма, за якою ховаються справжні наміри – руйнування України шляхом захоплення олігархами безцінних ресурсів країни", - так лідер БЮТ оцінила захист батьківщини від лиховісного НАТО, традиційний козир регіоналів.

Наскільки справедливі тези пані Тимошенко? З одного боку, Юлія Володимирівна, як і більшовики в 1917-му, надто спрощує. Не бажаючи сваритися з Москвою, "донецькі" дійсно перешкоджають вступу України до Північноатлантичного альянсу та не сильно заохочують українізацію. Тобто, голосуючи за Партію регіонів, затяті недруги НАТО та шанувальники російської мови чинять цілком раціонально.

З іншого боку, всі ми розуміємо, що українська політика – це насамперед битва за гроші. За дуже великі гроші. Базис – економічні інтереси олігархів – первинний; надбудова – питання мови, історії, зовнішньої політики – вторинна.

У цьому Юлія Володимирівна абсолютно права. Як і покійний дідусь Карл Маркс. Адже якщо розібратися, в описовій частині доктрина німецького економіста вірна: неспроможною виявилася лише запропонована ним програма дій...

Загалом, громадянам, які бажають глибше ознайомитися з ідеологічною платформою Блоку Тимошенко, не варто шукати в енциклопедії терміни "солідаризм" або "секуляризм". Фактично ЮВТ виступає як стихійний марксист. Навряд чи Тимошенко та її соратники звертали увагу на подібність власних тез до більшовицької риторики часів Першої світової.

Але ж більшовикам здавалося, що їхні гасла – це щось ексклюзивне, вироблене на основі ретельного аналізу праць Маркса й Енгельса.

Гламурна дама з косою торжествує над фанатичними начотчиками з минулого, довівши: щоб виробити аналогічну пропагандистську стратегію, не обов'язково досконало вивчати всі чотири томи "Капіталу". Вистачить інтуїції та практичної кмітливості.

У період парламентської кампанії-2007 марксистська риторика ЮВТ була звернена головним чином проти Партії регіонів.

Воно й зрозуміло: з тактичних поглядів бютівцям доводилося утримуватися від агресивних нападів на президента та потенційних союзників з НУНС.

Але якщо дійде до відкритої сутички між Юлією Тимошенко та Віктором Ющенком, який піднімає на щит Голодомор і Шухевича, класовий гнів Леді Ю цілком може обрушитися і на гаранта.

І, звичайно, Юлія Володимирівна переможе: для більшої частини виборців Заходу та Центру зарплати, пенсії, ціни, корупція, олігархи та соціальна нерівність все ж таки важливіші за національні фетиші. Маркс у наших умовах виявляється крутіше Донцова!

Але повернемося до поточної політичної ситуації. Безперечно, прем'єрське крісло, за яке із завзятістю гладіатора б'ється ЮВТ, – відмінний трамплін до майбутнього президентства.

Але з точки зору пропаганди горезвісна "ширка" без участі Юлії перспективніша. Змова "помаранчевих" і "біло-блакитних" капіталістів, які декларують протилежні ідеологічні погляди, - це справжній подарунок для грамотного піарщика-марксиста!

Юлія Тимошенко може сміливо відкривати простому людові очі на буржуйські інтриги; зупиняти ідейне протистояння Сходу та Заходу, закликаючи донецьких шахтарів і львівських учителів до братання та боротьби проти спільного ворога – олігархічного капіталу.

А потім блискуче виграє президентські вибори, здобувши відчутну підтримку навіть у традиційно ворожих регіонах.

Пані Тимошенко можна не любити; обзивати популісткою й авантюристкою. Але не можна не визнавати очевидного: на сьогоднішній момент Юлія Володимирівна – єдиний український політик, здатний об'єднати Захід і Схід. Хоч і за рецептами покійного Карла Маркса.

Михайло Дубинянський



powered by lun.ua
Головне на Українській правді