Підсумки виборів, аналіз коаліційного процесу і перспективи нового політциклу в Україні – 2

Середа, 7 листопада 2007, 13:32

Продовження. Першу частину читайте тут Підсумки виборів, аналіз коаліційного процесу і перспективи нового політичного циклу в Україні

Юлія Тимошенко і БЮТ

Якщо у випадку взаємин президента та керівництва НУНС ми бачимо, що їх цілі часто не співпадають, то у випадку взаємин Юлії Тимошенко та однойменного блоку в його нинішній конфігурації, можна на 90% стверджувати, що це єдине ціле.

На це вказує і відсутність будь-яких публічних заяв від представників БЮТ, які б йшли всупереч з офіційною позицією лідера.

Аналізуючи сьогоднішню ситуацію Тимошенко, можна стверджувати, що її сила будується на трьох підставах.

По-перше, це найяскравіший образ, у порівнянні з головними політиками країни.

По-друге, видатні комунікативні здібності та вміння вести політику публічно.

По-третє, це Олександр Турчинов, який виступає одним з основних ідеологів партії, членом розгалуженої релігійної організації та забезпечує безпеку самої Тимошенко та діяльність всієї групи (партії).

Саме тому в новому уряді він претендує на посаду першого віце-прем'єра замість Миколи Азарова, у підпорядкуванні якого знаходиться податкова адміністрація, а в її складі - податкова поліція. Тому БЮТ і погоджується на те, що силовий блок відходить у сферу компетенції президента, оскільки Юлії Тимошенко потрібен не силовий блок, а будь-яке із силових відомств.

Іншими словами, контроль над податковою поліцією та доступ до податкових декларацій будь-якого громадянина України можуть виявитися сильнішою зброєю в боротьбі з політичними конкурентами партії, ніж будь-яке інше силове відомство.

Ключовим завданням для Тимошенко особисто є призначення її на посаду прем'єр-міністра.

Очевидно, що ця посада є для лідера БЮТ настільки важливою, що донедавна - фактично до одержання результатів дострокових виборів з несподіваним відсотком БЮТ - заради прем'єрства вона була готова піти на істотні компроміси з НУНС і особисто з президентом з приводу інших кадрових призначень у структурі виконавчої влади.

Сьогодні ж задекларований розподіл портфелів з НУНС у пропорції 50:50 виглядає рівнозначним тільки на папері, оскільки різниця в кількості набраних голосів дозволяє БЮТ впевнено висувати свої вимоги на найбільш значимі посади. У той же час в даному питанні БЮТ поки йде на поступки, і така тактика є правильною.

Деякі скептики стверджують, якщо віддати сьогодні Тимошенко посаду прем'єр-міністра, то згодом на неї можна буде покласти відповідальність за всі очікувані проблеми в економічному розвитку країни.

Але такі скептики не враховують, що Тимошенко володіє найсильнішим обвинувачувальним дискурсом у країні, і вміння позиціонувати себе в рамках штучно створених конфліктів є однією з основних переваг її діяльності як публічного політика.

Використовуючи колишній опозиційний досвід, саме в рамках конфліктів, Тимошенко може проводити дуже ефективні обвинувачувальні кампанії по дискредитації своїх політичних опонентів.

З іронією можна навіть стверджувати, що для Тимошенко небезпечна ситуація економічної стабільності. У такій ситуації вона не зможе використовувати технології опозиційної боротьби, нападаючи на своїх опонентів і називаючи своїх особистих ворогів ворогами всієї країни, таким чином, підвищуючи свій рейтинг.

Боротьба за посаду прем'єр-міністра виступає для Юлії Тимошенко технологічно вивіреним і правильним кроком.

Саме на посаді прем'єра вона одержить більший медійний та адміністративний ресурс напередодні наступних президентських виборів, а також можливість закінчити свою роботу з "вербування" членів НУНС, які вже сьогодні вбачають у ній більший потенціал для реалізації власних кадрових амбіцій, ніж із президентом...

При цьому однозначно стверджувати, що посада прем'єр-міністра дасть їй більше шансів на перемогу в президентських виборах, все ж таки не варто.

У цьому проявляється сьогоднішня унікальність лідера БЮТ: будь-яка домовленість із приводу розподілу посад між основними політичними силами не зможе призвести до послаблення її позицій.

При неотриманні посади прем'єра вона залишиться лідером парламентської опозиції і саме з цієї позиції почне свою виборчу кампанію до виборів 2009 року.

Об'єктом критики при цьому стане і президент, і майбутній прем'єр-міністр, що особливо зручно, маючи на увазі протестний характер українського електорату.

Загальний висновок: лідер БЮТ залишається сильним гравцем при будь-якому політичному розкладі, але посада прем'єр-міністра все-таки дає їй додаткові шанси на перемогу на президентських виборах 2009 року.

Віктор Янукович і Партія регіонів

Що б не казали аналітики та коментатори від Партії регіонів, ми виходимо з того, що сьогодні партія поділяється на два крила, при чому погляди їхніх представників на тактичні та стратегічні завдання партії не завжди співпадають.

На дострокових виборах 2007 року Партія регіонів провела цікавий електоральний експеримент, який загалом закінчився досить успішно. На найважливіше місце в позиціонуванні Партії регіонів був поставлений не партійний лідер, а бренд партії та набір загальних передвиборчих слоганів.

При цьому набрана партією кількість голосів свідчить про великий потенціал партійного бренду. Це значно підсилило вплив крила партії, яке представляють Ахметов і Колесніков, оскільки показало, що навіть у випадку відмови від посади прем'єр-міністра в електоральному плані партія втратить не так вже й багато, а в межах – не втратить взагалі нічого.

Результатом проведеної роботи з нового позиціонування Партії регіонів стане і більша свобода при пошуках різних політичних компромісів під час формування коаліції та Кабінету міністрів. Крім того, в майбутньому це може призвести до того, що Віктор Янукович не тільки не обійме посаду прем'єр-міністра, але і відмовиться від своїх амбіцій на посаду президента.

Перед яким вибором стоїть Партія регіонів сьогодні? Варіантів як мінімум три.

З одного боку, це так звана широка коаліція з НУНС, що поки є малоймовірною через ідеологічні розбіжності, які залишилися, і позиції багатьох членів НУНС.

Водночас, Партія регіонів може запропонувати наступну конфігурацію: коаліція НУНС і ПР, на посаду прем'єр-міністра призначається людина Ющенка, до того ж Партія регіонів забезпечує підтримку президента на виборах 2009 року - наприклад, виставляючи явно програшного кандидата або не виставляючи взагалі нікого.

Слабкість цієї позиції полягає в тому, що Віктор Янукович – зовсім не та людина, яку можна "попросити" не йти на наступні вибори. Та й немає гарантії того, що у випадку відмови Януковича від участі у виборах східні області України автоматично проголосують за Ющенка.

Другий варіант – відсутність коаліції, Янукович - в. о., і він постійно погоджує свої дії з позицією президента. Це саме той варіант, коли інтереси Януковича та його оточення можуть не співпадати. Крилу Ахметов/Колесніков це може бути вигідно в короткостроковій перспективі, а для Януковича це зниження його шансів у боротьбі за президентське крісло в 2009 році (якщо, звичайно, такі амбіції в нього є)...

Очевидно те, що у даному випадку в. о. уряд Януковича повинен діяти в руслі президентської стратегії.

Третій варіант – відхід Партії регіонів в опозицію. Формується коаліційна угода між НУНС і БЮТ. Юлія Тимошенко - прем'єр-міністр.

У цьому випадку стратегія Партії регіонів буде залежати від того, яка точка зору переважатиме: чи буде Янукович розглядатися як єдиний реальний претендент на посаду президента від партії, або її керівництво вирішить, що під сильним брендом ПР гідним претендентом на посаду президента буде будь-хто з її сьогоднішніх лідерів.

Зараз такий вибір не залежить від поточних домовленостей з Ющенком, і визначатиметься на основі того, як бачить свою економічну стратегію група Ахметова/Колеснікова.

Але варто вказати на можливий політичний поворот у стратегії Партії регіонів, якщо посаду прем'єр-міністра обійме Юлія Тимошенко. Очевидно, що в цьому випадку Тимошенко стає найімовірнішим кандидатом на посаду президента в 2009 році.

Через що Партія регіонів опиниться перед реальним вибором: боротися та програти, повторивши ситуацію 2004 року, або зробити ставку на прохідного кандидата Юлію Тимошенко, заощадивши при цьому нерви і гроші, але домовившись про певні сфери впливу.

Варіант має багато ризиків, проте, вчинивши так само у 2004 році, Колесніков не воював би з Луценком, а сотня-друга активних членів фінансової групи не провела б стільки часу за кордоном України.

Що ж стосується самого Віктора Януковича, то в нього немає іншого шансу, окрім як продовжувати максимально зміцнювати свою популярність і готуватися до виборів 2009 року.

Незважаючи на поточний експеримент із брендом Партії регіонів, саме він є найімовірнішим претендентом на посаду президента.

Крім того, Янукович являється лідером партії, яка перемогла на виборах, і якщо внутріпартійні течії всередині Партії регіонів будуть мінімізовані, то саме зв'язка "Віктор Янукович + Партія регіонів" зможуть підійти до президентських виборів з найбільшими шансами.

Загальний висновок – шанси на широку коаліцію з НУНС у Партії регіонів мінімальні і фактично дорівнюють нулю. З огляду на президентські вибори для Віктора Януковича посада в. о. прем'єра не така вигідна, як позиція лідера опозиції.

Експеримент по брендуванню Партії регіонів може вказувати на те, що головним ресурсом партії її керівництво вважає сам бренд, а не публічний ресурс Віктора Януковича.

Відзначимо, що в цьому криється принципова відмінність між ПР і БЮТ – для БЮТ такі експерименти зі зміною бренду могли б закінчитися жалюгідно.

Це і є основною слабкістю БЮТ, тому Юлія Тимошенко прагнутиме тільки до перших позицій у країні. Тільки в цій ролі вона зможе утримувати в якості своїх прихильників представників бізнесу, чиновників та електорат.

Роль вічного опозиціонера для БЮТ і для самої Юлії Тимошенко в довгостроковій перспективі - це падіння рейтингів, а значить і політичної перспективи, яка поки що залишається найвищою.

Володимир Литвин і Блок Литвина

Для багатьох Блок Литвина постає сьогодні найбільш незрозумілою політичною силою, але це справедливо тільки з точки зору їхньої участі в коаліційних переговорах і майбутньої конфігурації влади.

Якщо ж поміняти кут зору та проаналізувати стратегію Литвина з точки зору президентських виборів 2009 року, то стає очевидним, що Володимиру Литвину не вигідно входити в будь-який з можливих складів коаліції.

Причина в тому, що ціною за надання блокові ряду посад у другому ешелоні влади буде відмова Литвина від реалізації власної політичної стратегії.

Іншими словами, Литвину доведеться погодитися з тим, що набрані 4% голосів є абсолютною межею його політичних амбіцій і вище піднятися він ніколи не зможе.

У цій ситуації багато чого залежить від самого Литвина.

Особливість його становища в тому, що будь-який формат коаліції можливий без необхідності скористатися послугами його блоку.

Крім того, його блок може надати перевагу не президентській боротьбі, а відносній політичній стабільності протягом наступних кількох років за рахунок вступу до коаліції в обмін на посади.

Цей крок – досить прагматичний і свого часу схожим способом від свого політичного майбутнього вже відмовлялися такі політики як Кінах, Зінченко та інші.

Сила Литвина – в тому, що, якщо він розглядає себе як учасника наступного політичного циклу (президентство та конституційний процес), то його позиція на них стає ключовою. Для формування коаліції його 20 голосів не важливі, але для формування конституційної більшості кожний голос буде на вагу золота.

А якщо Литвин вирішить брати участь у президентських виборах, то частина розчарованих політикою Ющенка, Тимошенко та Януковича виборців цілком може підтримати саме його. На щастя, досвід роботи з протестним електоратом і грамотною передвиборчою командою у Литвина є.

А з огляду на те, що мотивація людей на президентських виборах відрізняється від їхньої мотивації на виборах до парламенту, Литвин може одержати до 10-12% голосів виборців.

Загальний висновок – Володимир Литвин може стати стратегічно важливою фігурою на президентських виборах 2009 року.

А політичне майбутнє блоку і самого Литвина багато в чому залежить від того, наскільки довго він зможе зберігати незалежну політичну позицію і чи буде він володіти довгостроковою політичною стратегією.

Конституційна реформа

Попередній аналіз будувався з урахуванням лише одного з факторів, які впливають на основні політичні сили в країні – президентських виборів 2009 року. Але цей фактор впливу далеко не єдиний.

Зокрема, можна також згадати зовнішній вплив на політичні процеси в Україні (Росія, США, ЄС). В різні роки саме цей фактор впливав на український політикум, але в даному аналізі ми його опускаємо, тому, що поки що ми не маємо підстав стверджувати, що будь-хто із глобальних гравців має домінуючий вплив на внутрішні політичні процеси в Україні.

Також істотний вплив на українську політику завжди мали ключові фінансові групи (читай, олігархи), але вони зі своєю думкою поки не визначилися, тому враховувати їхні інтереси при аналізі ситуації 2009 року поки що передчасно.

Окремим фактором впливу на українську політику є латентний інтерес політичних сил до формування нової конституції. На цьому питанні варто зупинитися детальніше. У 2004 році президент сам пішов на початок конституційного процесу і внесення змін до Конституції.

Правильність цього кроку обговорювати даремно. Варто лише зазначити, що на відміну від європейських країн, де існує конкуренція між політичними партіями, а конституція лише створює для них рівні політичні умови, нові зміни в українській конституції зразка 2004 року призначалися для того, щоб збалансувати відносини між галузями влади, які сьогодні функціонують як окремі суб'єкти політичного процесу.

А саме - обмежити повноваження нового президента, хто б ним не став. Результат у наявності – в Україні продовжується перманентна політична криза, і якщо конституцію не довести до ладу, то розраховувати на стабільність не доводиться.

У ході нової конституційної реформи Україні доведеться визначитися з формою правління та обрати між президентською та парламентською республікою. Для такого вибору існує два ключових аргументи. Президентська республіка необхідна в кризові моменти історії, коли потрібна тверда рука, тверда владна ієрархія і дисципліна.

А оскільки в масовій свідомості домінує ідея сьогоднішньої політичної кризи, то і парламентська республіка сприймається як фактор, який підсилює нестабільність у суспільстві.

У свою чергу прихильники парламентської республіки говорять про неприпустимість концентрації влади в одних руках. Крім того, вони з недовірою ставляться до ідеї підвищення рівня незалежності регіонів (місцевого самоврядування, в цілому), яка була би частиною змін у рамках формування президентської республіки.

Зважаючи на все це, українська еліта поки що не готова до жодного з двох варіантів конституційної реформи. Перехід до парламентської моделі керування призведе до істотних змін у виборчому законодавстві, до чого ще не готова жодна з партій (відкриті списки, значне зниження ролі президента).

А перехід до президентської моделі повинен спричинити, наприклад, значне посилення регіонів і місцевої системи самоврядування, а це означає і кардинальне перекроювання державного бюджету на користь бюджетів місцевих.

Враховуючи те, що корупція на місцевому рівні значно перевищує її на центральному рівні, пророчити негативні наслідки такого переходу для місцевого бізнесу і населення зараз дуже складно.

Крім того, самі зміни конституції допускають не тільки формування конституційної більшості, але і реальне партнерство основних партій по цьому питанню.

Сьогодні БЮТ займає нейтральну позицію, Партія регіонів готова підтримати парламентську республіку, але не поспішає представляти своє бачення конституційного процесу, а президент, у свою чергу, повинен бути зацікавлений у президентській республіці, хоча до цього часу і не висловив свою позицію.

Винесення цього питання на всенародний референдум - це просто хитрощі і форма затягування вирішення цього питання, оскільки звичайні люди тим більше не зможуть визначитися, яка ж форма влади для них найвигідніша.

Слід проаналізувати і те, при яких парламентських розкладах у конституційної реформи будуть найбільші шанси. Парадоксально, але сьогодні саме відсутність парламентської коаліції можна вважати найкоротшим шляхом до формування конституційної більшості та внесення змін до конституції.

Насправді, при будь-якому варіанті коаліції парламент буде виразно розділений на два угруповання, які конкурують, які будуть з підозрою ставитися до ініціатив опонентів і не будуть схильні йти на політичний компроміс.

У свою чергу, при відсутності виражених парламентських полюсів робота Верховної Ради будуватиметься на ситуативних підставах, результатом чого може виявитися консенсус по конституційних змінах.

Загальний висновок – конституційний процес виявиться ключовим для політичного майбутнього країни, однак на те, що він завершиться найближчим часом розраховувати вкрай важко.

Також зрозуміло, що той, хто зможе організувати й очолити цей процес, отримає найбільші політичні вигоди в довгостроковій перспективі та додаткові преференції в наступних політичних циклах.

Автор Володимир Грановськи



powered by lun.ua
Головне на Українській правді