Справедливий арбітр

"Політика – це мистецтво можливого", стверджував у свій час Отто фон Бісмарк. Очевидно, говорячи про політику як мистецтво, він мав на увазі невід’ємний атрибут цієї сфери людського існування – творчість.

Адже кожен політик є своєрідним творінням як публічна людина. При цьому сам факт того, чи він сам себе створив, чи він є продуктом кропіткої роботи певної когорти технологів, набуває вторинного значення.

Що ж стосується предиката "можливого" (мистецтво можливого), то, цілком імовірно, мова йде про обмеженість творчості. Створити "політика" можливо лише у відповідності до певних умов та обставин.

По-перше, не можливо вийти за межі характерних якостей самої людини, з якої твориться політик.

По-друге, не можливо знехтувати специфікою попиту або очікувань, що домінують в суспільстві.

Як наслідок і самі політики в своєму творенні політичної картини обмежені все тими ж умовами та обставинами.

Їм, як і будь-кому іншому, не під силу підскочити вище власної голови. Тобто вийти за межі власних страхів, пересторог, звичок і інших обмежуючих факторів.

Їм також не до снаги лише силою власного бажання за короткий період трансформувати громадську думку та перетасувати панівні настрої і очікування.

Тому в своїй діяльності, як і будь-яка інша людина, наділена здоровим глуздом, вони вимушені рахуватися з тим, що прийнято називати дійсністю.

А дійсність часто іде в розріз з бажаннями і пересторогами багатьох політиків. Яскравим тому прикладом є влучне зауваження одного з мислителів ХХ століття про те, що в політику приходять зі світлими надіями, а йдуть з неї з брудною репутацією.

Таким чином, можна цілком впевнено стверджувати, що політики лише припускають, тоді як життя визначає. Насправді ж вони є такими ж заручниками обставин як і решта населення, хоча переважній частині з них, швидше за все, і хочеться вірити, що вони щось вирішують в цьому житті відповідно до власних проектів та намірів.

Теперішній же політичний розклад вказує на те, що, наприклад, у Тимошенко нині достатньо високі шанси стати прем’єр-міністром України.

По-перше, самі політики, які водночас є також економічними бонзами, розуміючи всю складність невизначеної ситуації, готові пожертвувати частиною своїх теперішніх привілеїв заради певної стабільності та визначеності, в тому числі у відносинах із Заходом.

Для переважної більшості із них наразі набагато ефективніше здійснити "перепочинок", аби набути змогу провести своєрідну "інвентаризацію" своїх ресурсів, в тому числі рівень реальної електоральної підтримки та надійність соціально-економічних зв’язків.

По-друге, набуття Юлією Тимошенко статусу прем’єр-міністра відкриває нові горизонти для протидії їй з прицілом на знищення її як політика за відносно короткий час.

Цілком імовірно, сценарії її знищення розробляються відразу в декількох групах, адже в сходженні Тимошенко з політичної арени зацікавлена в тій чи іншій мірі значна частина українського політикуму.

І не лише її запеклі вороги та закляті друзі, на кшталт, Януковича та Ющенка, але й її нинішні "побратими", які десь потайки мріють про власні лаври або дуже "жирний" шматочок.

Причиною тому є звичайна людська природа з її численною кількістю огріхів, які набирають ваги з неймовірною швидкістю на доброму ґрунті влади, що остаточно присипляє відчуття сумління та гідності.

До того ж, політична "смерть" Тимошенко швидше за все ознаменує собою завершення епохи героїки або політичного романтизму в Україні, який набув свого виразу разом з проголошенням "Декларації про незалежність України" та грудневим референдумом 1991 року.

А це на руку, умовно кажучи, чистим прагматикам, якими нині є переважна більшість політиків. Адже всі вони є фактично "маленькими українцями" і орієнтовані на "маленького українця" з його чисто утилітарними потребами та споживацьким ставленням до світу.

Тоді як, на відміну від реальних і вдаваних прагматиків, романтики, які чомусь надто часто ставали жертвами "нещасних" випадків, на зразок випадку з В’ячеславом Чорноволом, схильні бачити в людині схильність в своєму житті орієнтуватися на вищі мотиви та тяжіти до самореалізації і саморозкриття.

По-третє, не без активної участі Партії регіонів та інших опонентів БЮТ і Тимошенко особисто сформувалася атмосфера деякого ажіотажу навколо того, настільки ефективним топ-мненеджером або прем’єр-міністром виявиться Тимошенко в явно критичній соціально-економічній ситуації, в якій опинилася Україна, не без активного сприяння все ще владної коаліції в авангарді з ПР.

То ж в даному випадкові для опонентів леді Ю набагато вигідніше мовчазно допустити Тимошенко до крісла прем’єра. А далі, використовуючи різноманітні технології, які безумовно шкодитимуть всьому суспільству, розвінчати її ауру захисника інтересів народу та/або національних інтересів.

Аніж би її кандидатура на пост прем’єра була провалена, що неодмінно сприяло б посиленню її позицій в якості реального "месії", на відміну від лжемесії Ющенка, в якому розчарувалася переважна більшість українців.

При цьому компрометація представників БЮТ чи їх перетягування на бік противників Тимошенко навряд чи завдасть відчутного удару по позиціях Юлії Володимирівни, адже вибори президента України персоналізовані, а статус його навряд чи буде переглянутий до позачергових парламентських виборів.

Останні ж БЮТ блискуче виграє, оскільки це буде єдина надія народу сформувати дійсно стабільну владу.

В разі, коли Тимошенко і БЮТ прийдуть до влади разом з НУНС, їх слабким місцем виявиться необхідність виконати передвиборні обіцянки в досить критичних умовах. Зокрема, це може сприяти розпаду коаліції. Хоча, за умови збігу певних обставин, бютівцям самим вигідне припинення існування демкоаліції.

Тому через дуже короткий період після призначення Кабміну Тимошенко, вона разом з союзними собі політиками активно візьметься за виконання всіх своїх передвиборчих обіцянок попри застороги представників НУНС або Президента, тим самим викликаючи в них роздратування.

Тут лише необхідно витримати міру, щоб при цьому особливо не дратувати, а тим більше не розчаровувати виборців.

До того ж значна частина українського електорату вже тепер прагне "крові" Ющенка, який на їх переконання, ставши причиною в 2006 році приходу до влади Януковича і ПР, винен в усіх наявних і вигаданих гріхах.

Що ж стосується реальних можливостей виконання БЮТ своє передвиборчої програми, то вони викликають значні перестороги.

Тут мова йде не стільки про економічну сторону справи – насправді може виявитися, що необхідні кошти для погашення боргів СРСР перед вкладниками чи переведення армії найближчим часом на контрактну основу знайти досить нескладно.

Однак нейтралізувати певні людські якості навряд чи кому-небудь під силу. У даному випадку на увазі мається вся та ж схильність до заздрості та егоцентризм, яку досить легко, до речі можуть підігрівати опоненти БЮТ і особисто Тимошенко.

Зокрема, як показує досвід, значна частина представників населення свідомо або несвідомо, але буде чинити доступний їй, а в сумі достатньо відчутний спротив будь-яким спробам покращити умови життя кому-небудь раніше, аніж їм.

Як наслідок уникнути низки соціальних конфліктів практично не можливо.

Наприклад, як можна допустити, щоб навіть, якщо це вільні кошти, вони пускалися на погашення боргів, якщо бідують десятки тисяч першокласних вчителів, страждають славні ветерани, знаходять в скрутній економічній ситуації бог його-знає ще які бідні, але чесні і сумлінні громадяни.

Тому Тимошенко також безумовно перебуває в розпорядженні життя. І якщо її дії не відповідатимуть теперішній ситуації, то її старання і ідеї виявляться марними.

Зрештою, життя справедливе, бо кожен отримує саме те, на що заслуговує; народ - відповідну владу, політики – визнання народу.

З повагою, Калуга Володимир, політолог, доцент кафедри політології НАУ