Справа Васілія Кононова: урок для України

"Європейський суд повністю виправдав Васілія Кононова у його судовому позові проти Латвії". Ця дезінформація, поширена РИА "Новости" з посиланням на латвійську російськомовну газету, швидко поширилася інформаційним простором Росії, а далі і по українських сайтах.

Хто ж такий Васілій Кононов і навіщо брешуть сусідські інформагенти?

Позиція Латвії

У 1998 році латвійська прокуратура відкрила кримінальне провадження проти Васілія Кононова, радянського партизана часів 2-ї світової, полковника МВС Латвійської РСР у відставці, громадянина Латвії. Його причина – події 50-літньої давності в невеликому латвійському селі неподалік білоруського кордону, коли загинуло 9 чоловік і ще декількох було поранено.

Латвійське правосуддя кілька разів змінювало свою позицію, то перекваліфіковуючи злочин Кононова на бандитизм, то потім знову займаючи позицію "воєнного злочину". Як результат, 6 років тюрми перетворилися на півтора, уже відбуті протягом періоду попереднього затримання.

Прокурор Стреліс, що вів цю справу, в інтерв'ю Олександру Подрабінеку висловився так: "Ми викликаємо Кононова до суду не за те, що він воював проти німців. Не за те, що він взагалі воював, а за те, що він вчинив військовий злочин. Під його керівництвом група червоних партизан числом близько 20 чоловік вчинила акт помсти – вони ввійшли в село, спалили будинки, вбили шістьох мужчин і трьох жінок".

Позиція Європейського суду

На першому засіданні Європейського суду з прав людини було встановлено такі факти:

Кононова з групою диверсантів у червні 1943 року було закинуто на територію Білорусі. У березні частина групи партизан була знищена німецькими військами в районі села Малі Бати, що дало привід запідозрити місцевих мешканців у зраді.

27 травня 1944 року червоні партизани, перевдягнуті у форму вермахту, вирушили на акцію відплати. Всього в селі Малі Бати було вбито 6 мужчин і трьох жінок з сімей Крупнікс, Булс і Скірмантс. Одну з жертв убили просто у ванній, у іншого стріляли на очах у його дітей і залишили помирати в лісі неподалік села, пригрозивши смертю будь-кому, хто зважиться допомогти.

34-річна Теко Крупнік, дружина одного з убитих, перебувала на дев"ятому місяці вагітності. Її було поранено і вона спробувала втекти, проте її спіймали і вкинули через вікно в палаючу хату. Обвуглений скелет вже ненародженої дитини було знайдено поруч з рештками матері наступного дня.

Спаливши хати вбитих, партизани пограбували село і відійшли в ліс. Факт злочину засвідчено як записом у церковній книзі села, так і безпосередньо 24-ма свідками (дітьми та сусідами убитих), з-поміж яких семеро бачили ці вбивства на власні очі.

Європейський суд з прав людини ще не призначив час наступного засідання у цій справі.

Позиція Росії

Російська інформагенція "РИА НОВОСТИ", кажучи про перемогу Кононова в суді, посилається на російськомовну латвійську газету "Телеграф", котра цитує самого ветерана. Проте чомусь веб-сайт Європейського суду (де оперативно викладаються відеозаписи і розшифровки всіх засідань), по цю подію не повідомляє. За неперевіреними даними, "перемога" - це те, що Європейський суд прийняв рішення розглядати цю справу.

Сам Васілій Кононов, якому зараз 84 роки, також кілька разів змінював свою позицію. На перших судах ще у Латвії він визнав те, що брав участь в такій операції, виправдовуючи це помстою нацистським прислужникам. Проте, уже його свідчення Європейському суду абсолютно інші: і на операцію він не хотів іти, і в саме село не заходив, відмовившись від акції, і керувала нею інша людина.

А от російська пропагандистська машина використала цю ситуацію сповна, розпіаривши суд над "месником-антифашистом" на повну силу. Справа Кононова стала однією з цеглинок міфу про нацистські прибалтійські режими.

12 квітня 2000 року Кононову указом Путіна було надано громадянство Росії. Багатьма прибалтами це трактується як факт опіки сучасного російського режиму над військовими злочинцями, надання їм своєї моральної і ідеологічної підтримки.

Путінське хитреньке звернення у цій справі, видане ще в 2000 році, містить такі слова: "Выражается обеспокоенность, что решение Рижского суда может послужить прецедентом для преследования людей, которые в годы Второй мировой войны воевали на стороне государств антигитлеровской коалиции."

У цій фразі - відвертий страх щодо того, що індульгенція, видана СРСР самому собі, може закінчитися. І прикривання Нюрнберзьким трибуналом і боротьбою з наці, немов фіговим листком ("антифашист ніколи не міг такого вчинити, тому його судять тільки за те, що він - антифашист") вичерпує себе як метод.

Путінська логіка відверто ігнорує події 1940-41 років, злочини радянської влади на окупованих територіях. Після тих подій радянські партизани ніяк не могли бути сприйняті як "свої" - а от радянська пропаганда втовкмачувала протилежне. Вона вкотре підтверджує тезу "хто не за СРСР - нацист".

Український ракурс

"Антинацистський" пропагандистський секонд-хенд, провикористовуваний радянською владою щодо німців та американців, прогнаний вдруге проти прибалтійських держав, уже застосовується і щодо України. Путінська Росія дискредитує антифашизм, перетворюючи його на пішака в своїх імперських іграх.

Тисячі історій, аналогічних подіям в Малих Батах, трапилися в Україні. І українські Кононови все ще чекають свого суду – і вони не мають права на забуття. В іншому випадку безпредметне балакання про "суд над комунізмом" - з того ж розряду, що й російський "антифашизм".

І це – питання не тільки другої світової. Розкуркулювали і руйнували церкви, арештовували і відбирали зерно, розстрілювали і керували процесом конкретні люди. Червоні командири 1920-х, комісари НКВС 30-х, перевдягнуті провокатори МГБ в 40-х - усі ці дані є, всі їхні "заслуги" давно описано в їхніх особових справах. І жертви, і свідки, котрі бачили ці злочини на власні очі, все ще живі, як і поодинокі престарілі кати, котрі уже близькі до природньої смерті, а відтак - до вищої справедливості.

В Європі уже відбулися непоодинокі суди – наприклад, Людмила Брозова-Полудньова, чеська суддя, яка в далекому 1950-му засудила на "справедливому радянському суді" опозиційну лідерку Міладу Горакову до страти через повішення, отримала 6 років тюрми. Вирок було оголошено 1 листопада 2007 року.

Не можна абстрактно засудити процес - такі злочини не мають терміну давності. Без пам’яті про це нам залишиться тільки радянське минуле, причесане і відфільтроване комуністичною пропагандою – і амнезійне покоління, якому боялися розказати правду батьки і діди.

Безумовно, потрібно розслідувати всі воєнні злочини. На лаву підсудних, для прикладу, повинні сісти і ті, хто причетний до Волинської трагедії - поруч з убивцями з Завадки Морохівської. Історія має позбутися безликості і безособовості.

Друга світова мала двох найбільших злочинців - Гітлера і Сталіна. Першого засуджено. Режим другого все ще чекає свого Нюрнберзького трибуналу.

Остап Кривдик, політолог, активіст