"Стоїть розтерзаний Київ…" до порядку денного сесії Київради 27 грудня
"І що дивно: мафія руйнувачів Києва орудує серед білого дня, і немає на них ні законів, ні вищестоящих…"
Олесь Гончар, "Щоденники"
Днями ЗМІ розтиражували новину від київського мера Черновецького: "у столиці можуть пустити (ще не означає – пустять, - Автор) новий вид транспорту - паром по Дніпру між Правим і Лівим берегами.
Власне, кияни ще не встигли як слід "переварити" чергове ноу-хау мера про те, що у планах київської влади – спорудження підземного тунелю, який ніби-то з'єднає метро "Лівобережна" з площею Перемоги по дну (!) Дніпра.
Як і поромну переправу, тунель заплановано на 2010 рік, коли буде (за тими ж задумками) відкрито автомобільний рух Подільсько-Воскресенським мостом. "Або ж, - уточнюють чиновники з мерії, - 2011 року, коли по цій переправі піде метро на Троєщину".
Вибачте, але це нагадує давній анекдот з радянських часів про те, що 1980-го року настане комунізм. Він, як відомо, не настав, зате, кажуть нам, провели Олімпіаду.
Недавно пощастило ознайомитися з цікавим документом – комплексною програмою "В європейський Київ – на європейському транспорті!". Нею, до речі, й передбачено спорудження тунелів. Інший, щоправда, скромніший – від Петрівки – до вулиці Гончара.
Для наших з вами зручностей закладено реконструкцію Ленінградської, Московської і Поштової площ.
Звичайно, автори програми делікатно промовчали про ті додаткові труднощі, які киянам доведеться щодня долати й без того у перевантаженому вщерть місті. Зате з гучною помпою відкрито міст через Гавань.
Щоправда, в один лише бік - зворотній. Як запевнив мер, що особисто прибув "порадувати киян", другу смугу буде відкрито не раніше, ніж у 2009 році.
Це означає, що в наступні три роки Київ потерпатиме від пробок і заторів значно більше, ніж зараз, а проблема Лівого й Правого берегів стане катастрофічно гострою. Мер так і сказав: "Це справжня катастрофа!", - маючи на увазі, що в місті щороку реєструють до 80 тисяч нових авто.
І ця констатація (якщо не брати до уваги примітивних продуктивних наборів) – єдине, на що спромігся "всенародно обраний мер". Воно й зрозуміло: коли серйозно, по-дорослому займаєшся дерибаном київської землі, майна, водоймищ, важливих об'єктів, якось, знаєте, руки не доходять до чогось іншого, увага розсіюється, втрачається почуття реальності.
Відмахнувся, як від набридлих мух: тунель буде, сказано ж! Не хочете тунель – сідайте на паром!
Між тим, повним ходом іде руйнація самого лику, історичного образу Києва. На місці затишних тінистих скверів, дитячих і спортивних майданчиків виростають "київські каскади" під тридцять поверхів.
І групи ентузіастів, намагаючись протистояти реальним власникам земельних ділянок, що приходять сюди з озброєною до зубів охороною, виглядають недолуго й архаїчно. На боці руйнуючих - гроші, сила, суди і закон. Розповідають, коли зібралися підривати Михайлівський собор, добровольців серед киян не знайшлося. Тоді мобілізували людей татарської національності.
Власне, Київ руйнували систематично й уперто давно, ще за совка. Яке щастя, що Кагановичу не вдалося – завадила війна – втілити ідею створення адміністративного кварталу по периметру від Золотих воріт до адмінбудівлі, де нині МЗС, зі знесенням Софійського собору, що не вписувався у формат зловісного задуму.
"25.01.1981. Вчора на парткомі знову виступив про черговий наступ на історичні пам'ятки Києва, про сваволю київських городничих, про розтрощену альтанку на Володимирській гірці, зруйнований будинок Сошенка, а перед тим спалили музей Заньковецької…
Важко було говорити, від обурення дух одразу перехоплює, ось-ось трісне серце… І що дивно: мафія руйначів Києва орудує серед білого дня, і немає на них ні законів, ні вищестоящих…"
Це запис із щоденника великого українського письменника й гуманіста Олеся Гончара. Мало не 40 років минуло з того часу, а ситуація не тільки не змінилася, - загострилася до краю.
Сьогодні ми є свідками (а відтак і співучасниками?) неприкритої, явної і наглої спроби не тільки спотворити архітектурний образ Києва, а й знищити його історичне обличчя.
Не треба бути фахівцем, щоб усвідомити: той хаос і волюнтаризм, що панують зараз у міській забудові – найзлободенніша проблема не лише киян – усієї України. Тільки дилетанту може здаватися, що відбувається все безсистемно, внаслідок збігу обставин.
Насправді, новій київській владі вдалося запустити машину по фактичному знищенню історичної спадщини, загарбанню заповідних київських земель, важливих об'єктів життєдіяльності киян.
І що дивує, мабуть, найбільше: надзвичайна пасивність центральної влади і мовчазне потурання правоохоронних органів. Невже все куплено мером та його посіпаками, на окремих з яких клейма не поставиш?
Команда Черновецького поставила злочинний дерибан на потік. Останній же "номер" - рейдерське захоплення Дніпровської райдержадміністрації – ще одне ноу-хау, яке не обійшлося без кришування зі сторони іншої адміністрації, яку колись писали через велике "А" - Адміністрації верховної.
Проте було б несправедливо не зауважити, що перші паростки масового дерибану зійшли ще за часів іншого улюбленця киян – Омельченка. Саме при Сан Саничі фактично був закладений фундамент зловживань, а за його другої каденції махровим квітом рознеслося нехтування законами, самоуправство, узурпація влади.
Як результат - торпедування Генплану Києва, який, до речі, діє до 2020 року; одноосібний ручний розподіл і тотальний контроль над міським бюджетом (14 млрд. грн. на рік); скасування головного управління капітального будівництва (здійснював контроль забудови міста); ліквідація відділу захисту інвестицій (відкрито шлях для зловживань типу "Еліта-центр", масових захватів дворів, спортмайданчиків, скверів тощо).
Генплан-2020 сьогодні не в форматі. Інакше - як туди впишеться знаменитий дерибан на сесії 1 жовтня 2007 року, коли "з голосу" було роздано землі на суму, що вдвічі перевищує суму, виручену за "Криворіжсталь" - 2 тисячі гектарів, або ж 4 проценти від усієї київської землі?
Промовиста деталь: Уже на сесії 25 жовтня депутати відмовили 12 тисячам киян, які подали заяви про виділення по одній сотці землі для ведення приватного господарства. Формулювання: "Не передбачено Генпланом!". Ось коли він знадобився, Генплан-2020.
Аксіомою стали твердження про те, що при Черновецькому глобальне рейдерство, прихована та відкрита корупція, тотальна брехня і лицемірство в купі з його особистим лицедійством, небезпечними метастазами пронизують наскрізь усю життєдіяльність міста.
Кандидати на посаду мера, вишикувавшись у чергу на дострокові вибори, в один голос заявляють: "Час припинити злочинне свавілля!". Чи не пізно ви прокинулися, шановні?
І де гарантія, що, прийшовши до влади, не наслідуєте приклад Омельченка-Черновецького?
Тим більше, якщо вибори і відбудуться, то в останнього далеко не примарні шанси вибороти посаду мера вдруге – адже роздача секонд-хендівської гречки і премій пенсіонерам по 80 грн. не припинялися.
А пустими обіцянками, як відомо, не нагодуєш.
Тому я особисто, наприклад, скептично ставлюсь до дострокових виборів мера. Перш, ніж їх проводити, на наш погляд, необхідно:
- детально розслідувати діяльність Омельченка і Черновецького, порушивши відповідні кримінальні справи;
-таку ж перевірку провести щодо їхніх заступників, депутатів і держслужбовців, які прямо чи опосередковано сприяли відчуженню важливих для життєдіяльності міста об'єктів та землі;
- повернути всі незаконні приватизовані об'єкти, земельні ділянки, зелені зони, водоймища, заповідники й пам'ятки у власність київської громади;
- скасувати Закон про столицю (ні в якому разі не обмежуватись косметичними поправками!), розробити новий, попередньо обговоривши його в трудових колективах, за місцем проживання;
- скасувати (принаймні, в Києві) вибори за пропорційною системою, як такі, що привели до узурпації влади певними обмеженими кланами, повернувшись до мажоритарних округів;
- повністю переобрати депутатський корпус як такий, що себе зганьбив в очах громади;
- усім кандидатам в мери укласти меморандум з громадою, де чітко обговорити межі своєі відповідальності за зловживання, корупцію та ін., передбачивши можливість дострокового відкликання мера з посади;
- розробити новий Закон про референдуми в м. Києві, маючи на увазі їхнє регулярне проведення.
Для того, щоб обрати нормальну, адекватну людину мером Києва, передусім, нам самим треба попрацювати – і головою, і руками, пожертвувавши часом, розстатися з пасивним спогляданням, скориставшись своїм правом дати зелене світло або ж накласти вето.
Інакше знов пройде який-небудь невідомий, але симпатичний зовні Льоня, Сан Санич або партійний Вася, а ми потім кусатимемо лікті.
Багато можна запропонувати, аналізуючи ситуацію, в яку потрапили кияни.
Пригадується вислів одного з свідків Нюрнберзького процесу: "Люди, які зібралися тут, сходилися на тому, що найбільш вражаючим на цьому процесі було враження не- відповідності між нікчемністю й жалюгідністю обвинувачених з тими діяннями, що вони скоїли".
 |
Автор - Володимир Кулеба
