Путін планує та виграє

Понеділок, 3 грудня 2007, 13:42

Отже, росіяни підтримали план президента Путіна, віддавши за його "Єдину Росію" 64 відсотки голосів на парламентських виборах, що відбулися в неділю. План Путіна – вірний, бо він правильний. Так міркували пересічні росіяни, оцінюючи вісім років правління Володимира Володимировича (скорочено – ВВП).

Лідер путінських "єдиноросів" Борис Гризлов вже назвав перемогу його партії перемогою ВВП у "першому турі".

Йшлося, мабуть, про президентські вибори. Але який перший чи другий тур, коли Путін за російською Конституцією не має права обиратися на третій термін? Коли він сам обіцяв, що піде, незважаючи ні на що? Коли казав, що в будь-якому разі в Росії відбудуться чесні та демократичні вибори лідера країни?

Фактор "вісімки"

На початку 2007 року серед експертної спільноти панувала думка, що Путін дійсно піде геть. Зважить на можливий міжнародний резонанс в разі третього терміну та буде займатися іншими справами.

Можливо, Путін сподівався спокійно піти і займатися підготовкою до Олімпіади в Сочі.

Можливо, він розраховував на високу посаду в міжнародних структурах. "Золотий мільярд" мав віддячити ВВП за численні поступки на міжнародній арені, що відбувалися під димовою завісою посилення шовіністичної риторики.

Можливо, він думав, що все само собою владнається і можна буде спокійно відпочивати в Куршевелі, приймати гостей в Костянтинівському палаці Санкт-Петербурга та дивитися як "Зеніт" виграє чемпіонат Росії з футболу.

Для його політичної пенсії були свої причини, про які слід сказати, враховуючи зовнішній контекст.

У світі лунає все більше голосів, що критично оцінюють включення Росії до "вісімки" найрозвиненіших країн світу. Адже, за багатьма економічними показниками, Росія суттєво поступається іншим сімом учасникам цієї політичної прем’єр-ліги. Не кажучи вже про дотримання демократичних свобод.

Щоправда, винятком в цьому переліку зразкових демократій є ще Японія, чия політична система за багатьма ознаками схожа з російською.

Однак, батьківщині синтоїзму можуть пробачити те, що ніколи не пробачать майже європейській Росії.

Для Путіна в такому випадку була б корисною відмова від третього терміну. Таким елегантним кроком він міг би нейтралізувати закиди опонентів про недемократичність режиму. Ось вам, тримайте, зміна влади у встановлений законом час! Вільні вибори спадкоємця та передача влади у мирний спосіб! Підтвердження незворотності демократичних змін у Росії.

"Зарегулирование политического поля" в Росії сталося вже давно, і ніхто не очікував на диво лібералізму в цій країні. Однак, щоб зберегти присутність Росії у провідних клубах розвинених та демократичних країн, Путіну не треба порушувати своєрідні "червоні лінії".

Для ліберального Заходу вибори та ротація керівника держави є неодмінною умовою зберігання залишків демократії в Росії.

Можна закрити очі на переслідування Каспарова та Лімонова, затикання рота Касьянову, Явлінському та Нємцову, ліквідацію вільної преси, але побачити Путіна на третьому терміні – це вже виклик основам західної демократії. Яка тоді "вісімка", якщо ця нахабна людина порушує головні принципи співіснування влади та суспільства (у західному розумінні)?

Путін враховував цей фактор і маючи серйозну зацікавленість у подальшому розвитку економічних відносин з країнами "золотого мільярду", планував свою відставку, обирав спадкоємців, проводив кастинг так, як міг.

На межі громадянської війни

Однак, перебіг подій в оточенні президента Росії змусив його скоригувати власну думку. Весь 2007 рік у силових структурах тривала битва "під килимом". Зрозумівши, що Путін дійсно може піти, силовики почали з'ясовувати, хто з них кращий.

Тому оголошення про спадкоємця було відкладене. Путін не міг припустити втрату влади ще під час свого правління. Адже, назвавши конкретне прізвище, він прирікав себе на зраду оточення. Усі пішли б одразу кланятися та присягати на вірність новому царю.

Залишався і залишається зараз варіант кількох "перевірених" кандидатів, що мали б зустрітися на виборах у березні 2008 року та таким чином з'ясувати хто з них є справжнім спадкоємцем.

Але тоді виникає загроза громадянської війни. Бо коли зруйновані інститути громадянського суспільства, вибори перетворені на фарс, а преса загнана у глухий кут, на перший план виходять силові фактори.

Перемагає сильніший, хитріший, підступніший, той хто контролює армію та МВС, ФСБ та Антитерористичний комітет.

І як там співали земляки російського президента: "Что же будет с Родиной и с нами?". Моторошно стає на душі, коли подумаєш про громадянську війну між провідними силовиками Росії, ядерної країни з населенням, що не позбулося імперських стереотипів.

І якщо доля Батьківщини, можливо не така важлива для Путіна, то він не міг не подумати також про власну безпеку. Залишати владу, не маючи гарантій безпеки для себе та родини?

А що потім? Тікати до друга Джорджа? Це - вихід, але ж треба встигнути це зробити, а можна і не встигнути і потрапити до друга Ходорковського, чи навіть ще далі?

Тож навіщо, якщо все під контролем? Залишається лише вмовити друга Джорджа закрити очі на порушення демократичної процедури.

Є підозра, що це вдасться зробити доволі легко. Захід вів виснажливу психологічну війну з Радянським Союзом не тому, що СРСР порушував права людини, а тому що ця країна кидала виклик Заходу.

Сьогоднішня Росія може кинути виклик хіба що Грузії, і не представляючи ніякої загрози для інтересів країн "золотого мільярду", може спокійно нищити демократію на своїх безмежних просторах.

Ми не знаємо сьогодні чи залишиться Путін президентом, однак є серйозні підстави казати, що він може це зробити. Захід не буде проти, а населення Росії своє слово вже сказало. Навіть якщо мали місце фальсифікації, Путін подобається росіянам і, мабуть, так треба.

Юрій Корогодський, 4Post, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді