Ерзац-реформи: як це робиться

Під час двох світових воєн куце слівце "ерзац" користувалося в Європі винятковою популярністю. Рядовий громадянин зіштовхувався з неповноцінними замінниками щодня.

Дефіцит воєнного часу породжував найнезвичайніші сурогати: від кропив'яних тканин і горохових ковбас до рисових окостів з паличкою замість кістки. Турботливі уряди забезпечували населення ерзац-шоколадом, ерзац-милом, ерзац-сигаретами і багатьма іншими сумнівними замінниками...

У ХХІ столітті українська політична еліта пішла ще далі, озброївшись універсальним сурогатом – ерзац-реформами.

Саме так можна назвати заходи, що створюють у населення видимість позитивних зрушень і глибинних перетворень, у той час коли фактично країна тупцює на місці.

Ці замінники пропонуються суспільству замість повноцінних системних реформ – податкової, судової, пенсійної, адміністративно-територіальної та інших.

Породжує сурогатні реформи все той же дефіцит. Гострий дефіцит стратегічного мислення, компетентних кадрів, часу, політичної відповідальності, готовності стримати свої амбіції заради країни і пожертвувати власним рейтингом, зважившись на непопулярні заходи.

На жаль, новий український уряд також пішов протореним шляхом.

Усе більше фактів говорить про те, що Юлія Володимирівна і Ко мають намір зосередитися на фабрикації сурогатів у красивих обгортках. Утім, це й не дивно: не за горами президентські вибори, а ерзац-реформи в передвиборчий період настільки ж незамінні, як сахарин під час світової війни.

Чим же пригощають нас заповзятливі лідери з різних політичних таборів? Наведемо рецептуру найбільш популярних сурогатів:

"Соціальний". Економічно необґрунтовані соціальні виплати – улюблений замінник реформ.

Зовні він виглядає привабливо: країна рухається вперед, жити стає все краще і веселіше! Насправді бюджет тріщить від непосильних навантажень, росте інфляція, в суспільстві панують утриманські настрої.

На початку 2005-го "соціальний" ерзац неприємно розчарував багатьох щирих прихильників помаранчевої революції.

Від нової влади очікували стратегічних реформ, нехай болючих, але необхідних країні – добре, що загальний ентузіазм дозволяв Ющенку і Тимошенко йти на непопулярні заходи. Замість цього президент і прем'єр запустили "атракціон небаченої щедрості". Постфактум могло здаватися, що на Майдані українці стояли за пенсійними надбавками й одноразовими допомогами при народженні дитини.

Соціально-популістська епопея отримала продовження в новому 2008 році. Пост-постфактум з'ясувалося, що на Майдані українські громадяни займали чергу за внесками покійного Ощадбанку СРСР...

"Репресивний". Широко розрекламовані "наїзди" на олігархів, що привласнили народне добро; злісних неплатників податків і т.д.

Спочатку така методика дійсно дозволяє збільшити надходження в держбюджет, але незабаром вона починає пробуксовувати. Кавалерійські рейди не можуть замінити системних реформ.

Для стабільного наповнення скарбниці мало посилити податковий пресинг – необхідно реформувати абсурдну податкову систему, яка змушує вітчизняний бізнес масово відходити в тінь. А горезвісна реприватизація наносить країні набагато більше непрямих збитків, ніж безпосередніх прибутків.

Проте, багато громадян схильні сприймати хаотичну репресивну діяльність як структурні, корінні перетворення. Сильна рука, що карає ворогів трудового народу, завжди виглядає привабливо – нехай у результаті сам народ і не одержує обіцяних золотих гір.

"Інвестиційний". Найпопулярніший сурогат епохи розвинутого кучмізму і засилля "донецьких" у виконавчій владі.

У цьому випадку за стратегічні перетворення намагаються видати лобістську діяльність і відмивання грошей. Ідеальне місце для таких занять – вільні економічні зони і технопарки.

Крім того, з бюджету щедро спонсуются так звані "інноваційно-інвестиційні проекти". Контроль над ЗМІ дозволяє облагородити ці небезкорисливі подарунки дружньому бізнесові. Вони стають кардинальними зрушеннями в розвитку країни і основною надією на світле майбутнє.

Подібна практика процвітала під час першого прем'єрства пана Януковича. Наприкінці 2006-го Віктор Федорович і компанія спробували взятися за старе. Однак цього разу інноваційно-інвестиційний спектакль довго не протривав.

"Конституційний". Знущання над багатостраждальним Основним законом, які видавались за щось епохальне, здатне вивести країну на нові ступені розвитку.

Зрозуміло, за добрими намірами "упорядкувати", "оптимізувати" і "розмежувати функції" ховаються спроби конкретних політиків монополізувати владу. Маскування банальної бійки за повноваження під стратегічну реформу виглядає досить жалюгідно.

Як правило, сурогат приготований настільки невміло, що сприймати його серйозно відмовляються навіть найнаївніші громадяни. І як не оспівував історичну роль політреформи Сан Санич Мороз, на виборах-2007 це йому не допомогло.

Проте, ми не застраховані від нових спроб перекроїти Конституцію під виглядом доленосного для України рішення.

"Програмний". Рецептура цього ерзацу дуже проста. Суспільству з великою помпезністю підносять план дій, буквально переповнений амбіційними завданнями.

У людей створюється враження, начебто країна стоїть на порозі великих звершень, і вожді точно знають, що робити. Забезпечивши належний піар-ефект, програма благополучно залишається на папері.

Думаю, мало хто пам'ятає колись гучний план реформ "Україна-2010". З більш свіжого – президентська програма "10 кроків..." і прем'єрська "Назустріч людям" без надлишку цифр, але з розділами "Віра", "Життя", "Гармонія" і т.д.

На жаль, торік нам так і не встигли презентувати план реформ від заокеанської консалтингової компанії "Мак-Кінсі", невиконанням якого мав зайнятися Кабмін Януковича. Зате тепер є новий хіт сезону – програма "Український прорив". Що ж, на папері вона виглядає навіть дуже непогано!

"Керівний". Створення спеціальних комісій, національних агентств, комітетів або міністерств, покликаних курирувати той чи інший стратегічний напрямок.

Як правило, при цьому дублюються функції вже існуючих структур. Зате в громадян формується ілюзія: якщо незабаром пріоритетну галузь оточили особливим піклуванням, вона неодмінно розцвіте!

Яскравим прикладом може бути посада віце-прем'єра з європейської інтеграції. Олег Рибачук, який займав цю посаду в 2005-му, претендував на окреме міністерство, але Україну до ЄС так і не наблизив. Зараз віце-прем'єрська посада, яка виявилась непотрібною три роки тому, успішно відроджена.

Поки не зрозуміло, які будуть повноваження Григорія Немирі, і як він збирається координувати свою діяльність з відомством Огризка. Але, вочевидь, нас очікує євроінтеграціний прорив – адже цією справою знову завідує спеціальна людина!

"Національно-історичний". Ще один популярний замінник системних реформ. Небажання і нездатність їх проводити компенсується за рахунок звертання до благодатних тем історії, мови etc.

Для цього не потрібне ні стратегічне мислення, ні управлінські таланти, ні кваліфіковані кадри, ні кропітка робота – цілком достатньо одного розчерку пера.

Належачи до розряду т.зв. "медіавірусів", подібні акції відразу завойовують суспільну увагу і здатні створити в багатьох громадян ілюзію доленосних перетворень, відсунувши на задній план велику кількість невирішених проблем.

Яка податкова реформа, які незалежні суди, які енергозберігаючі технології?! Роману Шухевичу присвоїли звання Героя України – ось це дійсно епохальна подія...

Як бачимо, асортимент ерзаців, які пропонують населенню України замість реальних реформ, досить широкий. Однак легше від цього не стає.

При бажанні темну бурду можна приготувати з чого завгодно – з жолудів, цикорію, каштанів, ячменю і т.д. – але отриманий продукт все одно буде далеким від натуральної кави.

Наскільки ефективні ерзац-реформи? З погляду державних інтересів про ефективність говорити не доводиться. Як і будь-який сурогатний продукт, у малих дозах вони не приносять ні користі, ні шкоди.

Якщо ж ними зловживати, можуть спровокувати різкий економічний спад, гіперінфляцію, правовий хаос, розкол у суспільстві та інші малоприємні речі.

Отже, країні ерзац-реформи не обіцяють нічого доброго. А як щодо правлячих кіл? На жаль, найчастіше подібна тактика виявляється ефективною і приносить політичним лідерам бажані бонуси.

Успіх сурогатних реформ як піар-інструменту спонукає вітчизняну еліту продовжувати в тому ж дусі.

Засилля ерзаців – якоюсь мірою наша провина, провина українських громадян. Це ми готові жадібно схопитися за ілюзію змін, це нам дуже хочеться вірити симпатичному політикові або просто вірити в краще.

Поки красиво оформлені сурогати будуть мати попит у населення, справжніх реформ українцям не запропонують.

Усе залежить від нас самих – від того, чи буде українське суспільство і далі підігравати, чи перетвориться на самостійного гравця.

Пригадується старий анекдот про потяг, що зійшов з рейок, і радянських вождів. Леонід Ілліч Брежнєв пропонував таке рішення проблеми: робити вигляд, ніби потяг рухається. Затуркати штори, дружно розгойдувати вагон і періодично оголошувати зупинки...

Сучасні українські лідери теж не проти зімітувати інтенсивний рух уперед. Але чи варто нам розгойдувати вагон разом з ними?

Михайло Дубинянський