У чому шукати силу для національної єдності?

9 переглядів
Анатолій Долгальов, для УП
Середа, 9 січня 2008, 11:04

Я – росіянин, мешкаю в Україні з 1957 року. Зрозуміло, що серед моїх дідів-прадідів було немало російських шовіністів, які дивилися на українців, як на окремий народ, і не переймалися, чи й справді росіяни з українцями брати по крові.

Але як же воно так сталося, що я вивчив більш-менш пристойно мову, маю цілу бібліотеку з історії України та всі українські словники, що я зміг придбати, хоча мене до цього ніхто не спонукав? Моя мати просила мене віддавати дітей у Києві у російські класи, але я встояв навіть проти матері.

Та хіба я один з нацменшин ставлюся так до української культури, мови та державності? Хіба не росіянин Морозов, тодішній міністр оборони України, на зорі відновлення української державності перевів українську армію на її мову, а пан Гріньов, що у ті самі часи був провідним українським політиком, обіцяв вивчити мову і вивчив за півроку?

А велика по-справжньому людина, поет-грузин Чилачава? Він є дипломатом та досконально знає українську мову, і навчив своїх дітей українській та грузинській мовам.

Я впевнений, що нікого і ніщо людина або народ не переможе, якщо буде перекладати відповідальність на когось, як більшість українських істориків та сучасних діячів - на росіян чи поляків!

Немає у світі народу, якого б не гнобили сусіди і не колонізували. І завжди це супроводжувалося мовними та церковними утисками з боку завойовників. Але для захисту своєї території, національної ідентичності, релігії та мови має бути у нації міцний стрижень, мужність, кураж, якщо хочете.

А що я бачу кожного дня навколо себе? Виходячи з дому вранці, я вітаюся з сусідами, які десяток років тому переселилися до столиці з сіл: "доброго ранку", - у відповідь чую – "доброе утро".

У магазині "Дари моря" питаю продавщицю, чого вона вже п'ятнадцять років на мої звернення українською відповідає російською, я чую: "я ненавижу этот язык", - тобто рідну мову, адже при цьому вона каже, що є українкою.

Це досить екстремальний приклад, але для більшості таких людей відповідь одна: "а какая разница?".

Не якісь там Петров з Сидоровим, а саме Левченко (відомий діяч в Луганській області) з Табачником (колишній віце-прем'єр з гуманітарних питань) брутально хоронять багатющу, чудову українську мову, повторюючи заяложені імперські тези, що беруть початок від українофоба Белінського про те, що українською користуються надто мало людей і ця мова не особливо потрібна, та і взагалі ставлять під сумнів існування української мови.

В українській мові приблизно на 14 тисяч слів більше, ніж у російській. Це я дізнався, порівнявши кількість слів у своєму 11-томному Словнику української мови видавництва "Наукова думка" (134 тис. слів) з Повним академічним словником російської мови (120 тис. слів). От тобі і "нарєчіє"!

Панове українці! Шануйте українську мову та власну ідентичність, вивчайте, вживайте та розвивайте українську мову. Вона того варта!

Адже багато інших народів, у тому числі – і самі росіяни, не кажучи про євреїв, чехів та навіть англійців, колись пройшли через етап становлення та неодноразового відстоювання власної національної ідентичності, мови та культурних надбань.

Анатолій Долгальов, кандидат хімічних наук, Київ



powered by lun.ua
Слід Зеленського
Як побудувати персональний бренд: план дій від Ярослави Гресь
"Український Єрусалим". Перевернутий Ісус, "Вій" і підземелля в Седневі
Гурт KAZKA: Ми замахнулися на те, чого у нас в Україні ще не робили
Усі публікації