Навіщо галлові Астеріксу говорити "по-галицьки"

Вівторок, 5 лютого 2008, 13:15
Колонка Аксиньї Куріной розчарувала автора цих рядків в найкращих відчуттях.

Погодьтеся, сумно бачити фахівця в одній - хай важливій, але вузькій сфері - коли він випускає з уваги контекст подій. Хоча саме він (контекст, не автор) є визначальним для всієї обговорюваної теми.

На жаль чи ні, але тема "українізації" кінопрокату в Україні належить саме до тем, визначуваних "підводною частиною айсберга". Ідеться саме про ту частину, яку п. Куріна не удостоїла щонайменшої уваги, але яка в "айсбергу звичайному" займає 6/7 всього об'єму.

Традиційно прийнято вести дискусію за порядком викладу аргументів опонента. Але, на жаль, це дуже захарастило б даний текст. Аж надто багато довелося б зупинятися на очевидних безглуздостях – на кшталт милих дурничок про можливу еміграцію до Росії 12 мільйонів російськомовних громадян України чисто через українське дублювання кінофільмів.

Ну, ось хоч би одне питання - чому це російськомовні жителі країни не можуть дивитись/слухати аудіовізуальний продукт українською мовою?

Сам автор цих рядків має десятки знайомих і друзів, які в різний час віддали перевагу так званому "національно-патріотичному курсу" над так званою "дружбою з Росією". Серед цих людей є ті, хто вже після отримання українського паспорта принципово вивчив українську мову. Є ті, хто цього не зміг, але не менш принципово виступає за виняткові права українського. Є, нарешті, ті, хто не тільки вивчив (хоча мені вдалішим здається слово "зрозумів") українську мову, але й принципово почав розмовляти тільки цією мовою.

Серед цих людей є не лише журналісти або там літератори, але й відомий на Заході доктор фізматнаук. Є також виховані в СРСР чемпіони з різних видів спорту, є представники бізнесу, що піднялися в пострадянській Росії, є відставні генерали Радянської армії й навіть офіцери радянського КДБ.

Цей аргумент комусь, певно, видасться несерйозним. Але - як очевидно всякому - він не більш несерйозний, аніж посилання пані Куріної на якихось львів'ян, які нібито кричать російськомовним українцям відому кричалку про валізу, вокзал та країну предків...

Інакше кажучи, пані Куріній не слід було б ради красного слівця кидатися такими серйозними звинуваченнями. Я, звісно, вірю, що Аксінья в своїй колонці нічого не вигадала, а тільки наводила факти. Але ж і я в своїй - теж.

Тим паче, що звинувачення тільки затінюють суть. А ця суть, як вже було сказано, набагато ширша за окремо взяте питання про кінодубляж.

Ця суть ширша навіть за те, що певний телемагнат А. Б. має свій маленький "гешефт" зі звукозаписних студій, що займаються українським "озвученням" - а телемагнат А. Т., навпаки, отримує своє з прокату в СНД кіна, знятого російською мовою... Мені казали, що все це факти, але навіть якщо це так, я не вважаю, що вони визначають існуючу ситуацію.

Існуючу ситуацію визначають інстинктивні речі. Наприклад, чітке відчуття українців, що вони є зникаючою нацією. Це відчуття неможливо сформулювати, але можна назвати його найважливішу ознаку - зникнення української мови.

Адже якщо сотні років полонізації й русифікації не знищили українську мову, то це не тому, що вона така велична, або що ідейні окупанти були такі гуманні. Просто тоді не було таких "засобів ураження" мови.

Провідниками "лінгвоциду" за Середнього та Нового часу були священики, бюрократія і, пізніше, армія. Навіть за цих умов українці змогли сформувати свою усну мову, хоча довгий час вона залишалася лише набором діалектів. Літературна українська з'явилася, строго кажучи, протягом неповних 40 років, починаючи з 90-х років ХІХ століття.

І наші патріоти повинні не соромитися цієї молодості - російська літературна мова виникла хоч і трохи раніше, але швидше, та ще й практично без участі народу; а краще б нашим патріотам пишатись тим, що навіть більшовики побоялися ліквідовувати цю мову, хоча і ліквідували практично всіх її майстрів.

Але зараз провідниками лінгвоциду є засоби глобалізації. Особисто я в столиці України не можу купити відеодиск з популярним західним фільмом або мультфільмом в українському озвученні. Не тому, що мені не вистачає коштів, а тому, що цих дисків немає в природі. Винятки - поодинокі, і вже напевно Аксіньї Куріній вони відомі не гірше, ніж мені.

Що стосується книги, і в першу чергу - книги дитячої (це вже я говорю як батько), то її я купити можу. Якщо знати місця. Але більшість моїх співгромадян не можуть. Тому що її ціна, скажімо так, дещо вища за книгу російськомовну.

А ця ціна, всупереч поширеній думці, визначається не тільки і не стільки попитом, скільки податковою політикою Російської Федерації відносно книговидання. Політикою, що вона вельми відрізняється від української.

Про комп'ютерні програми я просто промовчу.

У зв'язку з цим особливо хотілося б наголосити ось на чому: на заклику п. Куріної до того, щоб громадяни України "розібралися" з даним мовним питанням самостійно.

На жаль, практика показує, що такі "розборки" з боку русофілів зводяться до двох аргументів.

1. Російськомовні українці мають право на кіно/літературу/ЗМІ своєю мовою.

2. Якщо ці продукти мас-медіа повністю завоюють українську аудиторію - це буде провиною лише українофілів, які, на відміну від своїх опонентів, не зуміли відстояти свої ж інтереси.

Кумедно, що очевидна суперечливість цих двох тверджень повністю випадає з поля зору обох сторін. Що сприяє тільки розкручуванню спіралі беззмістовних суперечок, де на кожен аргумент знайдеться свій контраргумент, і так до нескінченності.

Тому я докладу зусиль, аби в другій частині довести абсолютно іншу позицію. Моїми свідками будуть провансальська, ірландська, білоруська та інші мови, чиє сьогодення вже, швидше за все, не передбачає майбутнього.

До речі, улюблена вітчизняними русофілами "Європейська хартія прав регіональних мов і мов меншин" говорить саме про такі мови. Мови, серед яких, якщо дослухатися до думки п. Куріної, дуже скоро опиниться і українська.

Олександр Михельсон, 4post



powered by lun.ua
Головне на Українській правді