Чи може Європейська політика безпеки і оборони замінити Україні вступ до НАТО?
Ця хвиля не вщухає й до цього часу. В спектрі поглядів і пропозицій прозвучала ідея, що Україні слід приєднатися не до євроатлантичної системи безпеки, а до виключно європейської.
Приєднання України до євроатлантичної системи безпеки означає вступ України в Північноатлантичний Альянс. Інтеграція України до європейської системи безпеки означає приєднання України до Європейської політики безпеки і оборони, тобто вступ до Європейського Союзу.
Обидві цілі проголошено стратегічними для зовнішньої політики нашої держави. Постає питання, чи може Європейська політика безпеки і оборони гарантувати безпеку України на заміну вступу до НАТО?
Відповідь на це запитання слід надати відповідно до двох напрямків: забезпечення безпеки України у випадку загрози агресії і у стримуванні потенційного агресора від дій проти української держави та протидія сучасним загрозам безпеці.
Протидія потенційному агресору
У сучасній міжнародній обстановці загроза глобальної війни проти України, як і проти будь-якої держави, оцінюється як малоймовірна. Однак, розв'язання війни між двома країнами не виключається.
На семінарі "Який світ у 2040 році?" у Франції в лютому цього року його учасники відзначили, що "зростання нерівності між багатими і бідними країнами та потреби доступу до важливих ресурсів можуть викликати міждержавні війни".
Євроатлантична система безпеки може гарантувати Україні захист від будь-якої зовнішньої агресії. У 5 статті Північноатлантичного договору записано, що напад на одну з країн учасниць є нападом на всіх. Тобто, оголошення війни невеликому Люксембургу автоматично ставить агресора в стан війни із Сполученими Штатами Америки й іншими країнами-членами.
Це означає, що кожна країна-член захищена всією потужною воєнно-політичною організацією. Така глобальна безпека є безперечно корисною для України не тільки в плані гарантування недоторканності кордонів і безпеки держави в цілому, але й в плані покращення іміджу держави і створення безпекових гарантій для залучення іноземних інвестицій та стимулювання української економіки.
Потужна військова організація НАТО, яка має в своєму розпорядженні засоби виявлення підготовки агресії чи розв'язання конфлікту, структури планування і управління бойовими діями і операціями, сили швидкого реагування, готові до негайної протидії загрозі, ядерні сили, добре оснащені військові підрозділи, виступає сама по собі фактором утримання іншої сторони від агресії проти Альянсу в цілому і будь-якої країни-члена зокрема.
Військові можливості Європейського Союзу не досягли рівня протидії глобальним загрозам. ЄС також поки що не здатний самостійно здійснювати управління масштабними операціями.
Введений в дію з 1 січня 2007 року Центр операцій ЄС передбачає наявність лише легкої структури, яка включає 8 осіб на постійній основі і до 100 осіб для роботи в повному режимі.
Можливості такого центру обмежуються управлінням операціями із залученням не більше 2-тисячного контингенту. ЄС також не має процедури використання збройних сил країн-членів до відбиття агресії і великих угруповань, які б знаходились у постійній готовності до застосування, подібно до сил швидкого реагування НАТО.
В ЄС створюються бойові групи (Battle Groups) у складі 1500 осіб, які на ротаційній основі перебувають у постійній готовності до застосування. В даний час це дві групи: Nordic Battle Group (Швеція і Фінляндія) і Spanish-led Battle Group (Іспанія).
Однак, розміри і відповідно можливості цих груп не можуть порівнюватись із силами швидкого реагування НАТО чисельністю до 25 000 військових. Бойові групи ЄС можуть бути використані тільки для врегулювання невеликого за розмірами конфлікту на початковій стадії його виникнення, а зовсім не в протистоянні агресору.
Однак, і в найближчій перспективі ЄС розвинути власні військові можливості до рівня протидії агресії проти своїх країн-членів не зможе. У більшості країн-членів ЄС, зокрема у Франції, констатують, що тільки Альянс може виступати гарантом колективної безпеки.
Одною з причин цього є те, що ряд країн-членів і НАТО, і ЄС не бажають подвійних витрат і надають перевагу забезпеченню безпеки в рамках Альянсу. До того ж Європейська стратегія безпеки 2003 року, базовий документ політики безпеки ЄС, не передбачає колективної системи безпеки і спрямовує зусилля на протидію новим загрозам, створенню безпекового оточення ЄС і підтриманню міжнародного порядку.
Таким чином, більші гарантії для національної безпеки України у випадку загрози агресії і для стримування потенційного агресора від дій проти України надає Організація Північноатлантичного договору.
Європейський Союз в даний час таких можливостей не має і вірогідно в найближчий час мати не буде.
Протидія сучасним загрозам
У сучасному світі на перший план постають нові загрози безпеці: міжнародний тероризм, організована злочинність, розповсюдження зброї, нелегальна міграція, регіональні конфлікти.
На протидію таким загрозам і зосереджена Європейська політика безпеки і оборони. Європейська стратегія безпеки 2003 року, на відміну від НАТО, має спрямування переважно на підтримання стабільності і безпеки в світі шляхом врегулювання конфліктних ситуацій: "Протягом останнього десятиріччя жоден регіон світу не уникнув збройного конфлікту... Європа має бути готова взяти на себе свою частину відповідальності за глобальну безпеку і створення кращого світу".
Фактично сили ЄС діють в тих же регіонах, що і сили Альянсу: в Афганістані, на Балканах, в Африці. Але вони були залучені вже на пост-конфліктному етапі, або для врегулювання криз низької інтенсивності.
Європейський Союз не має можливостей врегульовувати кризи середнього і великого масштабів, вести глобальне протистояння проти міжнародного тероризму і самостійно контролювати важливі шляхи нелегального транспортування зброї, наркотичних засобів і нелегальних мігрантів.
Провідні європейські країни переконані, що ЄС і НАТО можуть ефективно діяти тільки за умови взаємодоповнюваності.
Про це зокрема заявив міністр оборони Франції Хевре Морен на 44-й Мюнхенській конференції безпеки в лютому цього року: "Європейський Союз і НАТО обидва потрібні і взаємодоповнюючі... НАТО і ЄС є для нас двома складовими одної політики безпеки і оборони".
Такої ж позиції дотримується і міністр оборони Німеччини Франц Йозеф Юнг: "Співробітництво НАТО-ЄС є більш необхідним в театрах сьогоднішніх операцій, ніж будь-коли".
Військові можливості ЄС і НАТО не є взаємодублюючими. ЄС здатний проводити операції малого і середнього масштабів або діяти на початковому етапі крупномасштабної операції.
Для цього в ЄС є бойові групи з готовністю до негайного використання через 15 днів. Засоби ж НАТО переважно призначені для масштабних і довготривалих операцій з готовністю до залучення через 15-30 днів. Термін дії бойових груп ЄС обмежується 30 днями з можливістю пролонгації до 120 днів.
На початкових етапах врегулювання кризи можуть діяти європейські підрозділи і проводити немасштабну короткотривалу операцію з подальшою їх заміною військами НАТО для проведення масштабної операції.
Якщо на початковому етапі силам ЄС вдається досягнути мети їх залучення і повернути ситуацію до мирного врегулювання без додаткових сил, то нарощування контингенту силами НАТО може і не проводитись. Подібний підхід передбачає одну обов'язкову умову - членство країн-учасниць спільної системи безпеки в обох організаціях.
У протидії новим загрозам Європейський Союз є більш ефективний, ніж Північноатлантичний Альянс.
ЄС має можливість виконувати ширший спектр завдань в операціях, ніж НАТО. На відміну від НАТО, ЄС має і поліцейські сили, європейську поліцію та європейську жандармерію, і цивільні засоби.
У цивільному плані у Косово був впроваджений перший досвід ЄС з використання "команд провінційної реконструкції" для вирішення питань відновлення життєдіяльності в постконфліктному краї.
Такі команди довели свою ефективність і зараз діють в Афганістані. Разом із поліцейською місією ЄС EUPOL Afghanistan вони доповнюють зусилля багатотисячного контингенту НАТО.
Таким чином, розвиток можливостей Європейської політики безпеки і оборони означає не посилення автономності Європейського Союзу, а посилення можливостей європейських країн-членів в рамках НАТО.
Тобто європейська оборонна складова має стати європейською опорою НАТО.
Зважаючи на слабкість Європейської політики безпеки і оборони та прагнення провідних країн Європейського Союзу розвивати її як опору євроатлантичної системи безпеки, Україна не зможе вирішити завдань забезпечення національної безпеки тільки вступом у ЄС і приєднанням до Європейської політики безпеки і оборони без вступу до Північноатлантичного Альянсу.
У цьому випадку вона змушена буде робити свій вклад в операції і місії ЄС з підтримки стабільності в Європі і за її межами без жодних гарантій для власної безпеки в широкому спектрі загроз.
Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД (www.ucipr.kiev.ua), для УП
