Про закаляні штани українських державотворців

Почну, як казали давні римляни, ab ovo. Точніше, не з яйця, а зі штанів.

"Кандидат на офіцерський чин, ваш кадет Біглер, обробився. Це не холера і не дизентерія, а звичайнісінький собі розлад шлунку... – Доктор Вельфер плюнув. - ...Хай пан командир батальйону дасть дальші розпорядження...

Тобто я відішлю кадета Біглера в лазарет... видам посвідку, що в нього дизентерія. Тяжкий випадок дизентерії... Я не сумніваюся, - вів далі Вельфер з тією ж самою бридкою усмішкою, - що так краще. Бо одна справа кадет, хворий на червінку, а інша – обкаляний кадет".

Так писав Ярослав Гашек у класичних "Пригодах бравого вояка Швейка".

Як бачимо, у 1915 році для офіцерів химерної монархії Габсбургів щось таки значили поняття честі та доблесті, згідно із якими закаляти штани чи то просто так, чи то з перепою вважалося негідним учинком.

Це відобразив навіть сатирично-гротескний роман Гашека, у якому важко знайти хоч краплину співчуття до тієї монархічної держави і до її вищих прошарків.

Але то – якісь занюхані офіцери якихось занюханих Габсбургів. Не даремно вони програли війну зі своїми дурнуватими уявленнями про честь і гідність. Ясна річ, що у дуже й дуже крутих представників парламентського крила "нових українців" немає і не може бути нічого спільного із тією офіцернею.

А тому вся вище означена вітчизняна публіка – від Януковича до Литвина – не вбачає нічого поганого в тому, щоб самим бігати із закаляними штанами і змусити робити це українських офіцерів і солдатів.

Так, я саме про Косово і про місію українських контингентів у ньому. У невеличкій статті немає змоги переповідати всі перипетії трагічних подій у цьому краї під усіма кутами зору.

Але головне в тій ситуації – що є конфлікт, є жорстке протистояння, яке за відсутності стримуючих сил переросте у масштабну різанину, а то й у війну між кількома державами, що, у свою чергу, призведе до страхітливих наслідків. От і все. Видається, обов'язок усіх нормальних держав – докласти максимальних зусиль, щоб уникнути такої кривавої розв'язки чергового балканського вузла.

Тим часом парламентська фракція Партії регіонів, за словами її лідера Віктора Януковича, одноголосно прийняла рішення про те, що буде ставити перед Верховною Радою питання щодо відкликання українського миротворчого контингенту з цього регіону.

"Ми не можемо допустити, щоб наших хлопців там вбивали... Ми ні в якому разі не будемо підтанцьовувати тим світовим політичним силам, які сьогодні роздмухують воєнні конфлікти у світі, і в Косово Україна не повинна бути присутня. Ми будемо зараз ставити це питання в Верховній Раді, внесена відповідна постанова, і ми будемо зараз закликати наших колег, народних депутатів із опозиції і з коаліції підтримати цю постанову", - зазначив у виступі перед журналістами голова парламентської фракції Партії регіонів.

І це всупереч одностайному благанню особового складу бійців та офіцерів МВС, що перебувають у Косово і добре розуміють, що значить для людини в погонах тікати з поля бою.

І це всупереч думці члена фракції ПР генерала Кузьмука, котрий намагався переконати колег, що не можна військовим гордо ходити із закаляними штанами, - але, якщо вірити Януковичу, врешті-решт погодився з тим, що для українців ганебно тікати з бойовиська – це такий собі національний спорт.

А тепер фрагмент з одного цікавого документа, що зветься Статутом ООН.

"Стаття 2

2. Всі Члени Організації Об'єднаних Націй добросовісно виконують взяті на себе згідно з цим Статутом обов'язки, щоб забезпечити їм усім в сукупності права і переваги, що випливають із належності до складу Членів Організації;

5. Всі Члени Організації Об'єднаних Націй надають їй всебічну допомогу у всіх діях, вчинюваних нею відповідно до цього Статуту...

Стаття 43

1. Всі Члени Організації для того, щоб зробити свій внесок у справу підтримання міжнародного миру і безпеки, зобов'язуються надавати в розпорядження Ради Безпеки на її вимогу і відповідно до особливої угоди чи угод необхідні для підтримання міжнародного миру і безпеки збройні сили, допомогу і відповідні засоби, включаючи право проходу.

2. Така угода чи угоди визначають чисельність і род військ, ступінь їхньої готовності і їхнє загальне розташування і характер наданих засобів обслуговування й допомоги".

Місія ООН у Косові створена Радою Безпеки ООН 1999 року. У завдання цієї місії входило "створити у спустошеному війною краї Косово очолювану ООН тимчасову цивільну адміністрацію, під орудою якої його населення могло б поступово почати користуватися істотною автономією".

Мандат місії не менш пафосно наголошував, що "перед міжнародним співтовариством стоїть завдання надати народу Косово допомогу у поверненні до нормального життя і загоєнні спричинених конфліктом ран".

Чи виконана ця місія? І так, і ні, бо "істотна автономія" переросла у незалежність, але ж "загоєння ран" бодай частково відбулося.

Але так чи інакше, в односторонньому порядку виводити сьогодні всі українські сили – і військові, і поліцейські – з Косово означає нехтувати духом і буквою Статуту ООН. Не кажучи вже про все інше, про вояцьку гідність і національну честь. Лише Рада Безпеки ООН може змінити мандат місії чи взагалі скасувати її, а не Янукович та Литвин.

Відтак – вже традиційно для України – значно більш адекватною в плані традиційних чоловічих чеснот виглядає жінка, цього разу секретар РНБО Раїса Богатирьова, яка заявила, що "трагічні події у Косовській Митровиці не можуть, і не мають права вплинути на виконання своїх обов'язків Україною, як члена ООН, у справі підтримання миру та безпеки у світі".

Що ж стосується закидів у тому, що автор цих рядків закликає і далі підставляти під кулі та гранати українських хлопців, то, по-перше, мені як платнику податків не потрібне військо, яке тікає з поля бою і цінує власні шкури понад особисту честь і національну гідність, по-друге...

А по-друге, дозволю собі зацитувати ще одного класичного автора.

"Ніколи і ні перед чим не складайте руки – ніколи і ні в чому: ані у великому, ані в малому, ані в важливих речах, ані у дрібничках – і ніколи нікому не поступайтеся, за винятком тих випадків, коли непоступливість може зачепити вашу честь, чи коли ваші дії суперечать здоровому глузду. І тим більше не поступайтеся силі, навіть якщо йдеться про начебто значно більшу силу ворога".

Це – Вінстон Черчілль. Гадаю, не треба зайвий раз розписувати в деталях життя самого Черчілля, для якого слово було нерозривне з ділом?

Загалом же маємо, як на мене, досить сумну картину, коли, виходячи – на словах! – із якихось "державницьких" і "гуманістичних" міркувань певні політичні сили України насправді щосили підривають обороноспроможність держави та авторитет країни на міжнародній арені - не вищий за реальну обороноспроможність.

А на додачу – активно культивують у суспільстві та у власних лавах зневагу до честі та гідності.

"Його закаляні штани загубилися у вирі світової війни".

Так Гашек писав про кадета Біглера. Можливо, наші славетні державотворці сподіваються, що вихор історії віднесе у забуття і їхні супермодні брюки, а відтак усе забудеться, і можна буде знову у передвиборчій лихоманці позиціонувати себе як "справжніх мужчин"?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, старший сержант запасу