Віктору Ющенку час виходити з тіні Леоніда Кучми

3 перегляди
Віктор Каспрук, для УП
Четвер, 27 березня 2008, 13:41

На сімнадцятому році своєї незалежності і на четвертому році з часу Помаранчевої революції Україна підійшла до критичної межі, котра спровокована затягуванням головного питання української сучасності – демонтажу старої системи влади.

Влади, котра дісталася країні від комуністичних часів і, з невеличкими змінами і модифікаціями, була пролонгована у часи "розвинутого кучмізму".

І якщо, можливо, Віктор Ющенко на початку свого президентства і задумувався над тим, щоб докорінно змінити систему влади, котра йому дісталася у спадок від Кучми, то пізніше, відчувши, що утримати її важче, ніж отримати навіть за критичних обставин, він або відмовився від цього нагального питання, або затягнув його вирішення на невизначений термін.

Таким чином Віктор Ющенко, по суті, продовжив у часі "застій", закладений від початку президентства Леоніда Кучми і не зробив нічого, аби хоча б розпочати в українському суспільстві дискусію щодо зміни системи влади, не кажучи вже про нагальну необхідність її заміни.

Натомість, першим оточенням президента Ющенка, так званими, "любими друзями", було закладено основи фундаменту пролонгації в Україні "неокучмізму", або ж "ліберального кучмізму", котра під вивіскою української демократії функціонує і дотепер.

Можна довго дискутувати з приводу того, чому Віктор Ющенко усунувся від реформування системи влади в Україні. Але час першої каденції його президентства поволі добігає кінця, тож, саме йому б варто було першому ініціювати задекларовані під час Помаранчевої революції зміни.

Адже модель тотального пограбування колишньої державної власності невеликою групою особливо наближених до діючої влади осіб, фактично, вже повністю вичерпала себе. Нових оригінальних ідей і пропозицій нинішня влада не здатна запропонувати суспільству.

Країна фізично вимирає, а її "еліти" не спроможні відмовитись від майже наркотичної залежності від безкарного пограбування України.

Отже, постає термінове питання щодо зміни моделі державного функціонування. Адже досі вся державна машина була заточена і налаштована на те, щоб здобувати надприбутки для обмеженого кола осіб.

А український народ служив лише фоновим статистом, котрий якщо і розумів, що його протиправно визискують і нещадно грабують, нічого не міг з цим подіяти.

Позаяк всі партії і їхні лідери, що приходили до влади під лозунгами захисту політичних, економічних і соціальних інтересів українців, у підсумку дійсно реалізовували свою програму.

Але з невеликою похибкою – вони захищали інтереси тих кланово-олігархічних угрупувань, котрі і "підсадили" їх до влади.

Очевидно, що сьогодні команда президента Ющенка гарячково шукає нові ідеї, котрі б змогли б "реабілітувати" його в очах українського суспільства і виправити той занижений рейтинг, що перекриває Ющенку реальний шлях до другого президентського терміну.

І це логічно і вмотивовано – з погляду цієї команди.

Але український народ, що майже 17 років ходить по колу щедрих обіцянок, які ніхто й ніколи не збирався виконувати, цього разу вже не здатен буде повірити у чергові обітниці влади з досить підмоченою репутацією.

Вихід з цієї патової ситуації може бути лише один – брати на себе посильні зобов’язання і звітувати перед народом про їхнє виконання.

І якщо усі ці роки система влади і народ функціонували ніби відрубно і відособлено один від одного, то нині варто повернути українському народу можливість причетності до вирішення своєї історичної долі.

Демонтаж системи "неокучмізму", скоріш за все, необхідно розпочинати з правоохоронних органів, котрі подекуди в народі називають олігархоохоронними, і судової влади.

Адже фактично під їхнім прикриттям вдалося приватизувати Україну на користь "обраних". Далі, якщо ми дійсно прагнемо стати правовою державою, необхідно виробити чітку систему відповідальності партій і вищих посадових осіб за обіцянки надані під час передвиборчої кампанії.

Приміром, затверджена у Міністерстві юстиції кожною партією, котра йде на вибори, така собі "партійна декларація", яка складалася б з 20-30 пунктів, де чітко зафіксовано і прописано те, що збирається робити партія у випадку приходу до влади.

Усі партійні декларації мусять оприлюднюватися в українських засобах масової інформації і бути доступними для ознайомлення і аналізу найширшим масам населення України.

Таким чином, у разі чергових або позачергових виборів до Верховної Ради, люди матимуть змогу порівнювати, що було зроблено кожною із партій, які пройшли до парламенту, а про що забуто.

Це б спонукало політичні сили бути відповідальними перед громадою за надані обіцянки і надалі якщо вже й обіцяти, то лише те, що в майбутньому може бути реалізовано.

Так само усі кандидати на президентську посаду мали б попередньо подавати "президентську декларацію", де має бути чітко прописано те, що вони збираються робити у випадку обрання на президентську посаду.

Та це, звісно, не головний, хоча й важливий крок. Демонтаж "посткучмівської" системи має розпочатися з припинення фактичного двовладдя в Україні. Не може державна машина успішно функціонувати, коли наявні два центри влади.

У цьому сенсі ймовірно важливо було б прислухатися до пропозицій лідера БЮТ Юлії Тимошенко з приводу відміни посади президента або прем’єр-міністра.

Видається, що за українських реалій у цьому є велике раціональне зерно. Хай або глава держави особисто очолює уряд, або грає роль "британської королеви", приймаючи вірчі грамоти у послів та вручаючи державні нагороди.

Адже продовження і надалі безкінечного протистояння прем’єрів з президентом лише послаблює позиції держави.

Певно, що сьогодні Україна потребує змін. Уникнути колапсу влади можливо лише за умови реальних, а не імітаційних змін в структурі самої державної влади.

З затяжного і небезпечного застою, котрий дістався президентові Ющенку у спадок від "розвинутого кучмізму", необхідно виходити. Адже усі добре пам’ятають, чим закінчився для СРСР застій епохи Леоніда Брежнєва.

Тож українські можновладці мають зробити все можливе, аби уникнути пагубних наслідків пролонгації у часі "неокучмізму", котрий досі практикували в Україні.

А це ще має означати, що потрібно кооптувати до системи влади нових людей, оскільки тасування "кумівської" колоди владного резерву лише призводить до прогнозовано негативних наслідків.

Президенту Ющенку пора вже виходити з тіні свого попередника Леоніда Кучми.

Віктор Каспрук, політолог, для УП



powered by lun.ua
Вище 5%. Що відбувалось у штабах партій-переможниць
Податок на "трубу". По кому вдарять мита на дизель і автогаз з Росії
3 роки без відповіді. Що відбувається у розслідуванні вбивства Павла Шеремета
Обитель Зе! 11 фактів про новий парламент
Усі публікації