Візантійський вектор України
Події, що відбуваються в сучасній українській політиці, надзвичайно нагадують середньовіччя, Східну Римську Імперію (Візантію).
Держава, що утворилася внаслідок розпаду колись могутньої імперії – із культивуванням духу тієї загиблої імперії, з використанням менеджерських традицій Риму та з ностальгією по ще більш давніх часах – напівміфічних часах Ахілла та Геракла.
Велетенська територія, багатомовний народ, брак ресурсів, постійне загравання з сусідами, складні дипломатичні стосунки з державами, які задають тон у світі, намагання втримати єдність земель, постійні питання культурної ідентичності, корумпована структура державного апарату і корумповане суспільство, базоване переважно на спекулятивному капіталі і транзитних можливостях.
Розшарування на верхівку, що потопає в золоті, і низи, що перебувають у стані напівголодного існування. Вся політика зводиться до мистецтва захопити і втримати владу, знищуючи конкурентів.
Політика у всьому світі – це мистецтво боротьби за владу. Візантійщина перетворює боротьбу за владу з мистецтва на грубе ремесло, а це саме грубе ремесло зводиться у ранг повсякденного змісту життя еліти.
Візантійство в Україні проявляється всюди – починаючи з 1991 року. І "Помаранчева революція" утвердила не стільки європейський вибір України, скільки прагнення нової (нової?) еліти долучитися до візантійських політичних цінностей.
Орієнтир на Візантію взяв гору над іншими орієнтирами.
Неправда, що в Україні відбувається боротьба двох векторів – європейського та промосковського. Це все – бутафорія, спекуляція. Насправді в Україні борються два вектори – візантійський та латиноамериканський.
Останні події в українському політичному житті – лише ілюстрація до вищесказаного.
Коаліції військових ватажків, гвардійців командуючих арміями у Візантії не були тривалими – через брак вміння домовлятися і через взаємну недовіру. Влада мислилася виключно як доступ до ресурсів країни, а не як можливість стратегічного планування.
Володарі приходили до влади за принципом "Після нас – хоч потоп!" - і одразу ж намагалися загравати з військовими і з черню, щедро роздаючи їм обіцянки і гроші.
Вам це не нагадує українську дійсність? Просто живемо в більш гуманний вік – не треба вбивати фізично, досить суттєво зіграти на пониженні рейтингів. І не варто для протистояння з політичними конкурентами запрошувати варягів – можна використовувати "Газпром" у якості важкого тарану.
Те, що ми спостерігаємо сьогодні у політичній верхівці України – візантійство вищої проби. Бо як інакше можна оцінити дії президента і його найближчого політичного оточення? А також інших політичних гравців?
Здавалося б, інстинкти політичного самозбереження мали би диктувати двом політичним силам, які входять до парламентської коаліції і формують уряд, умови, за якими вони мали би активно підтримувати одна одну.
Але відсутність стратегічних цілей у самих політичних сил і гіпертрофована роль лідерів у самих політичних силах призводить до активного протистояння всередині коаліції. Іншими словами, в коаліції не діють політичні закони – все визначається протистоянням між особистостями. А особистості живуть за законами джунглів.
Чим характеризується сучасний політичний момент? До чого зводиться порядок денний українського політичного життя?
До двох моментів: а) максимально послабити Тимошенко; б) максимально розколоти Партію Регіонів.
У ситуації, коли основні важелі впливу на ситуацію в країні перебувають у руках секретаріату президента, це можна робити безкінечно довго, з неабияким натхненням і віртуозністю.
Обидва цих моменти можна звести до спільного знаменника: наближаються президентські вибори. Віктору Ющенку важливо втримати владу і не допустити до неї потенційних конкурентів – Тимошенко і Януковича.
Саме цим усе продиктовано – і розкол НУНС, і утворення нової політичної сили, і газові війни з Тимошенко, і відцентрові процеси в Партії Регіонів, і активна критика на адресу прем'єр-міністра…
І тут не можна не згадати діяльність нинішнього секретаріату президента…
У ситуації, коли всі і вся ополчилися проти Балоги – хотілося би сказати кілька слів на його захист. Не дуже приємно підтримувати багатоголосу критику – навіть якщо людина на цю критику заслуговує. Не можна писати портрет політика виключно чорною фарбою.
Балога – продукт політики візантинізму і людина, що усвідомила всі тонкощі гри за візантійськими правилами. Не він ці правила писав. Але він їх підтримує і культивує.
Прийшовши на посаду глави секретаріату, він розуміє: або він, або його. Він чудово пам'ятає досвід Зінченка чи Рибачука – "беззубих" керівників канцелярії, які не проявляли надмірної ініціативності і намагалися дотримуватися всіх правил гри. Де тепер Зінченко? Де Рибачук?
Візантійська політика – політика жорстка. Правила прості: сьогодні маєш владу в руках – роби все, щоби знищити (не обов'язково фізично) потенційних конкурентів. Балога не творець візантинізму. Він – лише елемент цієї політики.
Не мають рації ті, хто хочуть бачити в Балозі другого Медведчука. Медведчук все-таки був всесильним канцлером при Кучмі. Жорстким, цинічним, але канцлером – людиною, що втілювала намічене президентом і радила президенту – іноді заміняючи собою і прем'єр-міністра, і міністра закордонних справ.
Балога – це візир. Це людина, яка втілює від імені монарха владу, при цьому не обов'язково ставлячи монарха до відома про ті чи інші справи. Османська імперія перейняла подібну структуру у Візантії і Арабського халіфату. Ми – в Османської імперії…
Віктор Ющенко протягом тривалого часу думає про те, як залишитися в президентському кріслі на другий термін. Це вже для нього – справа честі. Його мало цікавить влада. Він не та людина, яка відчуває задоволення від процесу здійснення владних функцій.
Владні функції він з радістю передав Віктору Балозі – в оренду. І той постійно демонструє президенту, як можна збільшувати капіталізацію президентського крісла.
Насправді Ющенка цікавить зовнішня атрибутованість влади: візитки з написом "Президент України", можливість телезвернень до "його нації", а також можливість розпускати парламент у передбачених і непередбачених Конституцією випадках. Влада для Ющенка – це насамперед дорогий аксесуар, щось на зразок швейцарського годинника чи ручки "Монблан", але ще більш ексклюзивний.
Але Ющенко зрісся з владою, з посадою президента, і йому би не хотілося, аби хтось зазіхав на його крісло. Ще більше цього не хотілося би Віктору Балозі. Бо якщо Ющенко і на пенсії буде чути звернення на свою адресу "пане президенте", то Балога навряд чи матиме можливість призначати губернаторів і розводити політичних лохів у приймальні нового президента.
Для Ющенка і Балоги дуже вигідною є ситуація, за якою Тимошенко мала би зіштовхнутися з двома типами опозиції: зовнішньої, явної та внутрішньої, прихованої.
Зовнішня опозиція – це Партія Регіонів, комуністи і Блок Литвина. Внутрішня – це колеги по коаліції, представники НУНС. Зрозуміло, що саме з цього табору надходить найбільша загроза для прем'єра і найбільша кількість дошкульних ударів.
У цьому плані навіть розблокування роботи парламенту перетворюється на інструмент послаблення прем'єра. Здається, сьогодні тільки спікер Арсеній Яценюк щиро прагне того, аби парламент розпочав роботу. І йому варто віддати належне – його наполегливості, терплячості та віри в те, що парламент буде працювати.
Для Тимошенко парламент може перетворитися на ще одну загрозу. Це чудово розуміють у НУНС та у ПР – і хочуть продемонструвати прем'єру, що коаліція існує лише де-юре, але де-факто жодне рішення в стінах Верховної Ради пройти не може.
Інструментом візантійської гри стали останні газові події. Автор більше ніж переконаний у штучності "газової війни".
Ющенкові була потрібна невеличка, але переможна війна - її йому інсценували і забезпечили російські колеги, які останнім часом зрозуміли: вести справу з "націоналістом" Ющенком вигідніше, ніж з непередбачуваною Тимошенко.
Принаймні, Ющенко – як професійний бухгалтер – знає закони ділення, а це дуже важливо в енергетичному секторі за умови існування посередників на ринку енергоносіїв. Кремль готовий пробачити Ющенкові його захоплення героїкою ОУН-УПА та артефактами Трипільської культури – аби лише він став гарантом існуючих нині енергетичних схем в стосунках між Україною і Росією.
Саме тому на наступних президентських виборах можна не сумніватися в тому, що Ющенко буде підтриманий – явно або приховано - Росією.
Тимошенко – навіть зважаючи на досить потужне лобіювання її інтересів у Росії – було поставлено перед фактом: газ – бізнес президентів. Станеш президентом – будемо говорити про інші схеми і інші варіанти поставок блакитного палива в Україну.
Саме це стало квінтесенцією і наслідком її переговорів з російською стороною. А Ющенко отримав ще одного козиря в руки.
Для забезпечення проходження Ющенка у президентське крісло на другий термін створюється потужна структура, що об'єднує адміністративний, олігархічний та медійний ресурси.
Що стосується адмінресурсу – Тимошенко поставили перед тим фактом, перед яким свого часу був поставлений Віктор Янукович. Мало бути прем'єром. Мало очолювати уряд. Потрібно ще й мати змогу впливати на органи влади на місцях.
Уряд Януковича намагався втілювати програми соціального розвитку, підвищувати заробітні плати і пенсії, соціальну допомогу. Всі ці ініціативи блокувалися представниками влади на місцях.
Автор може навести сотні прикладів того, як ініціативний і діяльний міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв знаходив кошти для нових проектів Кабміну, а потім розводив руками – він наштовхувався на відвертий саботаж з боку губернаторів.
Та ж ситуація зараз відбувається і з нинішнім урядом. Щоправда, саботаж на місцях доповнюється ще й саботажем центральних структур влади.
Відсутність приватизаційних процесів – це намагання знівелювати виграшний ефект, отриманий Тимошенко від виплат першого траншу заощаджень вкладникам "Ощадбанку". На наступний транш грошей взяти ніде – окрім як від надходжень з приватизації. Тимошенко, яка не виправдає сподівань електорату і не виплатить обіцяні заощадження – не становитиме жодної небезпеки для Ющенка.
Уже сьогодні довкола Ющенка досягається консенсус найбільших олігархів країни – він стає бажаним президентом і для Коломойського, і для Фірташа, і для Пінчука, і для Ахметова.
Звідси і впливи на медіа. Хто тримає найбільші канали? Кому належить телепростір? Ото ж… І тут виникає питання: чи не творить президент (а точніше – його оточення) новий Фонд "Соціальний захист" зразка 1999 року?
Адже тоді також була уніфікація всіх ресурсів заради просування Леоніда Кучми на другий термін. І рейтинги Кучми у 1998 році і Ющенка у 2008 році приблизно рівні – близько 10%.
...Здавалося б: у коаліції є спільний опонент – Партія Регіонів. Але Ющенко швидше знаходить спільну мову з Рінатом Ахметовим і навіть з Віктором Януковичем, аніж з колегою по політичному табору Тимошенко.
Президента і біло-блакитний табір об'єднує набагато більше, ніж роз'єднує – починаючи від спільного бачення газових схем до спільної нелюбові до Тимошенко.
Тому що на кону стоїть головне питання – влада. Влада як самоціль, а не як інструмент здійснення більш далекосяжних програм. Влада як фетиш.
Автор не є великим симпатиком Тимошенко чи Ющенка. І досі вважає "Помаранчеву революцію" якщо не чорною, то сірою сторінкою української історії. Проте переконаний що шлях візантійства – це шлях в нікуди.
І відповідальність за неовізантинізм в українській політиці лежить насамперед на президентові, який не зробив за три роки нічого для того, аби зруйнувати старі системні утворення і перевести Україну на нові рівні розвитку. Шанс у нього був. Він його згаяв, фактично занедбавши і заговоривши обіцяні реформи.
Політика візантійства дає підстави нічому не дивуватися. Вона перестає бути наукою чи мистецтвом. І перетворюється на щось нелогічне, цинічне і прагматичне.
Усі дивуються призначенню нового губернатора Львівської області – мовляв, де логіка? А навіщо там шукати якусь логіку? Для східних деспотій найвища логіка – бажання монарха, а найвища істина – благо монарха.
Нічого дивного не буде, якщо Тимошенко і Янукович з тих чи інших причин не братимуть участі у виборчій кампанії. Не треба дивуватися, якщо Тимошенко чи то добровільно, чи то під тиском обставин буде змушена піти з поста прем'єра.
Чи здивує когось, коли "свої ж" - представники НУНСу – спробують повалити з крісла спікера Арсенія Яценюка. Або якщо завтра відбудеться якийсь переворот і до влади прийде якась "економічна хунта"?
Чи треба дивуватися, якщо завтра по всій Україні почнуться бензинові чи хлібні кризи – які припиняться як тільки зміниться уряд? Або якщо завтра переформатується коаліція… У наших умовах немає нічого неможливого…
Хто сказав, що повторення історії неможливе? Хто сказав, що Ющенко – не Кучма? Копія завжди гірша за оригінал, але все ж! Просто в нашій країні продовжує діяти візантійська система, в якій - яке би значення не підставити – вийде повторення раннього Середньовіччя.
Але не можна жити за принципом "після нас – хоч потоп". Не можна жити у ситуації постійної війни всіх проти всіх, ситуації цинізму, корупції і "кидалова". Бо є ще й стратегічні цілі і стратегічні ризики, які необхідно усвідомлювати.
…Але, на жаль…
 |
Кость Бондаренко, Інститут Горшеніна
