Чергові позачергові вибори

Середа, 23 квітня 2008, 14:09

Сьогодні Україною керують сильні та неординарні особистості. Практично всі політичні сили "іменні". Блоки і партії асоціюються виключно з прізвищами їхніх лідерів. З одного боку, це добре, бо історію творять саме такі люди.

Але цивілізації були свідками і трагічних процесів, коли піддавшись масовому психозу, підмінивши розум самими емоціями, громада пропускала момент перетворення лідерів на "вождів" з необмеженими повноваженнями.

Тоді воля народу починала підмінятися політичною доцільністю і примхою однієї людини.

Організатори виборчих перегонів, приймаючи у Верховній Раді фактично незаконне і безпідставне рішення про дочасні вибори у Києві, пішли на поводу окремих політиків, цим самим знівелювавши демократичні цінності і права, гарантовані Конституцією України.

За останні чотири роки українці звикли до думки, що у нас країна перманентних виборів. І ось знову – "шоу почалося": дочасні вибори в Києві. Знову передвиборча лихоманка вихлюпнулася на вулиці міста, втягуючи киян у вир політичних дискусій.

Але у цьому словесному, рекламному, агітаційному карнавалі губиться реальний зміст того, що насправді відбувається в столиці.

Бо нинішні перегони не мають нічого спільного з виборами як нормою демократичного суспільства. Їх проведення стало результатом кулуарних "пакетних" торгів кількох політичних сил у Верховній Раді.

Навіщо Блоку Юлії Тимошенко були потрібні вибори в Києві? Щоб відповісти на це запитання, достатньо знати кінцеву мету цієї політичної сили – абсолютна та нічим не обмежена влада в країні. Звідси випливає уся логіка їх дій.

Першим кроком хитромудрої комбінації на шляху до отримання такої безмежної влади була заміна мажоритарної системи виборів на пропорційну з фактично закритими списками та з "вилученням" норми місцевої прописки для кандидатів.

Якщо раніше до міськрад обиралися депутати, які проживали на цій території, то зараз можна очолювати передвиборчий список до Київради, будучи зареєстрованим у Дніпропетровську.

В наслідок таких змін до місцевих рад проходять не спеціалісти в області місцевого самоврядування, а партійні підлабузники, пріоритетом діяльності яких є не виконання доручень виборців, а спрямування місцевих ресурсів на кормління своїх партійних структур та їх вождів.

Якщо пропорційна система обмежила волевиявлення ВИБОРЦІВ, то другий крок – введення норми імперативного мандату для депутатів місцевих рад – обмежив уже самих ОБРАНЦІВ.

В момент голосування цього закону всі без винятку депутати місцевих рад стали Рабами своїх політичних лідерів. Саме РАБАМИ – оскільки лише раби не мають права на свою, навіть обґрунтовану, точку зору без боязні отримати у відповідь неминучу жорстоку кару Хазяїна. До речі, практично весь світ визнав цю норму несумісну з поняттям демократії. Така норма притаманна лише державам з тоталітарним режимом правлінням.

До того ж, Верховна Рада, приймаючи закон про імперативний мандат, порушила, поряд з іншими, одну з найфундаментальніших статей Конституції України – 58, котра чітко прописує, що закони не мають зворотної дії у часі.

І коли 18 березня 2008 року Верховна Рада під тиском БЮТ прийняла рішення про дочасні вибори у Києві, стало зрозуміло, що всі вищезгадані кроки ув’язуються в єдину схему. Обмеживши виборців і депутатів місцевих рад, підпорядкувавши органи місцевої влади, політики перебрали на себе право одноосібно вирішувати долю громад та самовільно вирішувати, що для цих громад важливо, а що – ні.

За умови тотальної зміни влади на місцях повністю зміщується акцент діяльності міських рад – з суто господарського на виключно політичний. Депутати перетворюються на партійну номенклатуру радянського зразка – такий собі привілейований клас формальних службовців. А номенклатура, як відомо, не працює, а лише вислужується.

2 квітня на засіданні Спілки секретарів місцевих рад Асоціації міст України мої колеги з усіх куточків країни констатували: після того, як Верховна Рада прийняла рішення про перевибори у Києві, на місцях почалася фактична мобілізація та підготовка до президентських виборів 2009 року.

Сценарії, подібні до київського, уже починають програватися в Дніпропетровську, Львові, Сумах, Миколаєві та інших електорально привабливих містах.

Тому вибори в Києві – це попередження решті областей про те, що починається великий "біло-червоний" похід. І справа не в окремо взятому мері Черновецькому – справа взагалі не в мері – інакше БЮТ не висував би такого беззаперечно розумного, але заздалегідь непрохідного кандидата у мери.

Крім того, чому питання про перевибори у Києві постало саме зараз, а не ближче до 2009 року? Відповідь на поверхні: економічний "прорив" уряду виявився його "провалом". Популістські рішення Кабміну призвели до надзвичайно високого рівня інфляції, подорожчання пального та продуктів харчування.

Добре розуміючи, що рейтинг треба тримати ще мінімум рік, а хліба вже не залишилося, уряд вирішив нагодувати народ видовищами. В цей раз видовищем виставили "перевибори у Києві".

На адресу Блоку Леоніда Черновецького постійно лунають закиди: чому ваша команда погодилася йти на перевибори, не оскаржуючи в суді очевидну незаконність постанови Верховної Ради України?

Відповідь проста: не дивлячись на певне розчарування і сум стосовного всього вище сказаного, ми все рівно віримо, і віримо не лише у підтримку киян, які вміють відрізняти зерна від полови, але й у те, що живемо у суспільстві, яке все ще може стати демократичним, та в якому думка i голос громади є єдиним судом, здатним дати належну справедливу оцінку всім процесам, що відбуваються сьогодні у країні, й у Києві зокрема.

Ми ВІРИМО, що на свідоме волевиявлення народу неможливо вплинути жодним спектаклем або командно-адміністративним тиском.

Ми ВІРИМО, що 25 травня цього року поставить все на свої місця та розставить крапки над всіма "і", навіть якщо це не надто подобатиметься деяким політикам, які вже почали перетворюватися у "вождів"!

Олесь Довгий, заступник Київського міського голови – секретар Київради



powered by lun.ua
Головне на Українській правді