Бабин Яр – за три роки до 70-річчя трагедії Голокосту

XX сторіччя принесло народам, що жили на землі України, нестерпні страждання. Одне з них – Голодомор 1932-33 років. Інше – трагедія Голокосту. У той же час, єврейсько-українські стосунки сьогодні, як і багато століть в минулому, далекі від досконалості.

За всі минулі роки на території Бабиного Яру не було створене ані гідного Меморіалу пам'яті на честь безвинно розстріляних тут людей, ані Музею Голокосту. Проблема ж меморіалізації підмінялася безплідними дискусіями, направленими на забалакання суті, створення непереборних технічних перепон, а часто – на послідовне викривлення дійсної історії, підміну її "війною символів", відвертою демагогією, перетворенням Бабиного Яру в "братерську могилу".

За три роки до 70-річчя цієї трагедії, яка відзначатиметься у вересні 2011 року, Україна залишилася одною з останніх європейських держав, на території якої нема відповідного Меморіалу пам’яті жертв Голокосту. А всі спроби вирішити цю проблему, навіть з боку такої всесвітньо відомої міжнародної єврейської організації як American Jewish Committee, натикаються на нерозуміння, штучні перепони. І далі безкінечної дискусії справа не посувається.

***

Нацисти окупували Київ 19 вересня 1941 року. Через 10 днів почалися розстріли в Бабиному Ярі виключно євреїв. Після цього Київ був об’явлений "Judenfrei". Через два дні розстрілів у Берлін було відправлене повідомлення: "розстріляні 33 771 особи". Так починалось масове "остаточне вирішення єврейського питання".

У 70-ті роки письменник Некрасов написав: "Бабий Яр. Чорні дні Києва. Невеличкий буртик квітів. Зараз Яру нема. Він замитий. Його перетинає асфальтована дорога. 30 років тому назад її не було. А був глибокий, до 50 метрів. Яр, яруга...".

Спроби меморіалізаціїї єврейської трагедії мали місце декілька разів з боку різних осіб і організацій. У 1965 році на архітектурний конкурс були представлені роботи Каракіса, Мілецького, Рибачук, Мельниченко, Толкачева, Лекаря, Штейнберга, інших. Переміг прекрасний проект Каракіса та Мілецького. Велике враження залишив проект Рибачук та Мельниченко.

Автором унікального проекту Музею-Меморіала в Бабиному Яру був лауреат державної премії України архітектор Крижопольський. Були і інші проекти. Але жоден не був реалізований.

У 1966 році, до 25 річчя трагедії, влада поставила в Бабиному Яру гранітний камінь з написом: "місце розстрілу радянських громадян в період окупації 1941-43". Ще через 10 років був збудований пам’ятник, на якому не було і слова про Голокост.

У 1991 році в Бабиному Яру була встановлена Менора, в 2001-му - пам’ятний знак на місті передбачуваного Меморіалу пам’яті. Але через рік почалися дискусії навколо запланованого будівництва центру "Спадщина", які закінчилися скандалом. Виявилося, що стосовно меморіалізації єврейської трагедії в Бабиному Яру політика незалежної України, впливової частини її інтелігенції, майже нічим не відрізняється від радянської політики замовчування, відмивання дійсної історії.

Зараз Україна прагне стати членом співдружності європейських країн. Ця обставина обіцяє їй не тільки доступні всім громадянам Європи права і свободи, але і висуває певні вимоги. Особливо – в гуманітарній сфері, де законодавство країн зобов'язане дотримуватися рівних прав для всіх, незалежно від етнічного походження.

На 50 років трагедії, в вересні 1991 року майбутній перший президент незалежної України Леонід Кравчук попросив вибачення у співгромадян-євреїв за те, що трагедія в Бабиному Яру трапилася на землі України. І закликав до меморіалізації по всій Україні, на місцях масового розстрілу євреїв під час окупації.

Через 15 років на Міжнародному форумі третій президент України вже попросив "взаємного прощення" між євреями і українцями. І запропонував створити в Бабиному Яру "державний історико-культурний заповідник".

У той же час, по всій Україні масові поховання євреїв часів Другої світової війни за багато років заросли бур’яном, забудовані, на їхніх місцях ставляться пам'ятники новим героям України. А тема Голокосту стала нестримно дієвідмінюватися у зв'язку з Голодомором, відверто протиставлятися йому, вносячи елемент надзвичайно хворобливої "конкуренції".

І на мій погляд, ця ситуація має явно виражені соціально-політичні цілі.

Усі спроби окремих громадян, українських і міжнародних єврейських організацій, включаючи дії громадської Міжнародної меморіальної ради, вирішити питання меморіалізації трагедії в Бабиному Яру наштовхуються на стабільний опір.

Більше того, міжнародний закритий архітектурний конкурс на проект Меморіалу пам’яті с залученням архітекторів з світовим ім’ям ніяк не може достукатися до уряду України.

Уже кілька років існує в Україні і Комітет "Бабин Яр", очолюваний надзвичайно відомими представниками української інтелігенції, але і він, по суті, безсилий зсунути з мертвої точки проблему меморіалізації трагедії Голокосту.

В багатьох країнах Європи, які були окуповані нацистами під час другої світової війни, вже побудовані меморіали пам'яті і музеї Голокосту. В більшості країн – зусиллями їхніх урядів і політичної еліти. В деяких випадках – з запрошенням великих міжнародних єврейських організацій, залученням їх фінансових можливостей, як це трапилося на запрошення президента Польщі (меморіал Белжец), президента Румунії (меморіал в центрі Букарешту), і.т.д. Україна - мовчить!

AJC вживало дипломатичні кроки для співробітництва в справі меморіалізації Бабиного Яру, неодноразово піднімаючи це питання під час офіційних і приватних бесід з представниками української політичної еліти. У відповідь отримували загальні фрази про безумовну важливість вирішення цієї проблеми, про те, що питання підняте вчасно і буде донесене до президента і уряду.

10-11 квітня 2008 року відбулася планова подорож делегації AJC в Київ. Мали місце зустрічі з прем'єр-міністром, представниками адміністрації президента, членами уряду, опозиції, деякими лідерами єврейських громадських організацій. З'ясувалося, що питання запрошення AJC до процесу меморіалізації Бабиного Яру навіть не стоїть на порядку денному.

Стало ясно, що сьогодні, як і всі попередні роки, ця проблема, як трагедія Голокосту, в Україні не актуальна. Стало відомо, що президент видав розпорядження про створення заповідника "Бабин Яр", але земля в цьому сакральному місці знаходиться в веденні Київської мерії, а вона або не хоче працювати, або не може реалізувати це розпорядження по технічним причинам.

Нарешті, з'ясувалося, що заморожена під час прем’єрства Януковича пропозиція президента підпорядкувати заповідник "Бабин Яр" Українському інституту національної пам'яті, в програмі якого немає і слова Голокост, сталося при прем’єрстві Тимошенко. Таким чином, майже не залишається надій на меморіалізацію єврейської трагедії при нинішньому відношенні до неї політичної еліти України.

Виникає питання, чи розуміє сучасна політична еліта країни, що намагання стерти правдиву історію і пам'ять про минуле нашкодить в майбутньому лише Україні?

До 70-річчя трагедії Голокосту в Бабиному Яру залишилося три роки. Ще є час виправити прикру несправедливість. Якщо не сьогодні, то коли!

Олександр Бураковський