Імпічмент президенту як черговий сюжет протистояння
19 травня призначений урядом виконуючим обов’язки голови Фонду державного майна Портнов не виключив можливості дострокового припинення повноважень президента, заявивши: "Як складатиметься політична кар'єра президента, ми ще побачимо, чи буде вона закінчена в той термін, який визначений Конституцією, чи це буде раніше".
Правда пізніше Тимошенко більш ніж стримано прокоментувала припущення колеги: "Заява представників БЮТ про можливість дострокових виборів президента – їхня особиста думка".
Проте, майже наступного дня глава уряду, вже на власний розсуд, в ефірі 5-го каналу озвучила свою думку стосовно розслідування справи Vanсо та можливостей імпічменту Ющенку: "Я можу говорити про це після того, як буде завершено міжнародне розслідування, бо афера такого масштабу жодна країна не бачила. Коли цілі моря здаються абсолютно на корупційній основі, а потім це оголошується ще як перемога України".
Відповідні тези були доволі широко висвітлені в російському інтернеті, та потрактовані як чергова кульмінація негативу й протиріч у стосунках прем'єра та президента.
У той же час в Україні традиційно процедура імпічменту є більш ніж складною та багатоступінчастою з точки зору її реалізації. Ця ініціатива виникала й щодо Кучми, й щодо Ющенка часто, але ніколи не розвивалась далі риторики та політичних заяв у парламенті.
Спроби ухвалення супутнього законодавства не призводили до позитивних результатів. Основні зримі причини – відсутність необхідної кількості голосів для реалізації належних процедур, визначених законодавством.
Загалом в українській Конституції, навіть після внесення до неї змін, які втім і не стосувалися питань відсторонення від влади президента в порядку процедури імпічменту, порядок та можливості, легітимність здійснення такого кроку з боку парламенту виписані таким чином, що реалізувати їх на практиці майже неможливо.
Треба зважити на те, що супутнього законодавства, де б регламентувалися технології усунення президента від посади, не ухвалено. Розмитість в цілому притаманна не тільки процедурі, але й визначенню причин, за якими стає можливим імпічмент.
Стаття 111 Основного Закону говорить про можливість імпічменту в разі здійснення президентом державної зради або іншого злочину. Що розуміється формулюванням "під іншим злочином" не уточнюється. Так само незрозумілим виглядає процедура зняття з президента імунітету, процес судового розгляду справи, адже імпічмент фактично сума досудових процедур, а що буде, якщо гіпотетично суд виправдає президента?
Нинішній міністр юстиції Оніщук ще у 2002 році під час однієї з хвиль антипрезидентських настроїв стосовно Леоніда Кучми, аналізуючи особливості імплементації процедур імпічменту, резюмував, що "сучасна конституційна процедура імпічменту має внутрішнє протиріччя, є юридично незавершеною та нелегітимною з правової точки зору, імпічмент в редакції статті 111 Конституції неможливий як такий, що порушує природні та конституційні права людини, зокрема право на справедливий судовий розгляд та захист".
Не має сумнівів, що сьогодні, в разі крайньої потреби, така риторика прозвучала б знову.
Отже, навіть якщо результати "міжнародного розслідування" щодо Vanсо виявляться не на користь президента, для запуску в парламенті процедури відсторонення Ющенка з поста президента, з юридичної точки зору, мало що значитимуть.
Для БЮТ на розламі взаємин з НСНУ та Ющенком це також черговий засіб політичної риторики для того, щоб пов'язати президентські сили та ПР у свідомості "помаранчевого електорату".
Скоріше за все такий сюжет щодо корупційних звинувачень може бути широко використовуваний у виборчих перегонах БЮТ під час чергових позачергових виборів до ВР, якщо вони відбуватимуться.
А на черговому позачерговому полігоні – виборах київського міського голови, Юлія Тимошенко у виступах перед киянами здебільшого говорила не стільки про місцеві проблеми та питання міського розвитку, але про протистояння всередині влади та одвічно корумповану Банкову.
Жодна політична сила в парламенті сьогодні зримо та публічно не озвучила своєї позиції стосовно поодиноких реляцій бютівців щодо імпічменту. Навіть традиційно благосні до цієї теми комуністи не вживають слово імпічмент, окрім появи днями малоприкметних заяв на кшталт "Геть Ющенківщину", які стосуються не стільки проявів начебто корупції, скільки питань історичного минулого та оцінок ролі КПУ в історичних подіях з боку президента.
Правда, в таких заявах, які здебільшого традиційно риторичні, включено сюжети про те, що "Ющенківщина – це фактична втрата суверенітету України" та про перетворення України на американську колонію.
Нинішня перманентна політична криза, яка за великим рахунком триває вже понад рік, спонукає політичних гравців втілювати у життя слоган радянський піонерів – "завжди готові". Кризою у взаєминах та розбалансуванням влади, у політичний обіг, окрім корозії політичної системи держави, введено постійне та дієве популістське очікування на дострокові парламентські вибори.
Звичайно, дострокові вибори не є трагедією для демократичних країн, але у тих випадках, коли окрім виборчих перегонів держава грає свою роль, а не є соціально популістським клубом, в той час, як гілки влади борються за повноваження стосовно впливу на перерозподіл ресурсів економіки.
Питання імпічменту президенту скоріше приурочене не до дострокових президентських, але саме можливих позачергових парламентських виборів. Й сьогодні достеменно ніхто не зможе відповісти на запитання, коли вони можливі – у результаті розпаду коаліції, складання частки мандатів, кулуарних домовленостей, внаслідок конституційної реформи, яка сьогодні ситуативно загальмувала.
Та й БЮТ вигідніше піти з політичної арени не на гребені інфляції, а на економічному підйомі. Проте, сюжет імпічменту, дострокових президентських виборів сьогодні традиційно обертається не стільки в площині права, скільки політичних слоганів.
Одним із свідчень того, що на рівні ВР ця тема поки що серйозно не педалюється політичними силами, може слугувати відсутність чергових законодавчих ініціатив стосовно унормування процедур імпічменту. Наприклад, у ВР із 2002 по 2004 роки можна нарахувати в цілому шість постанов та проектів законів, які теоретично мали на меті запустити механізм імпічменту для Кучми.
Щоправда, вони ніколи не були в ділі, й через відсутність механізмів, і через відсутність необхідної кількості голосів депутатів, які б ухвалили відповідні рішення. З іншого боку, якщо б сьогодні у парламенті хтось з депутатів зареєстрував щось подібне, у політичних сил не вистачило б людських ресурсів для запуску процедури імпічменту.
Могло б не вистачити голосів для подолання умовного вето на умовний закон про імпічмент. Можна тільки припустити, що БЮТ та ПР можуть домовитися, проте сьогодні вони радше виступають конкурентами. А домовленості в українській політичній практиці, як правило, носять виключно ситуативний характер.
Принаймні критика ПР звучить сьогодні не стільки на адресу президента, але саме уряду, причому висловлювання Януковича дуже подібні у оцінках лідера БЮТ до висловлювань глави президентського секретаріату: "Країні не потрібні артисти, країні потрібні професіонали, які не втратили совість і здатні працювати ефективно на країну", – наголосив лідер ПР у розміщеній на сайті партії заяві.
Більше того, "регіони" фактично підтримали позицію Ющенка стосовно приватизації Одеського припортового заводу: "Ми неодноразово звертали увагу, що об'єкти, які уряд намагається продати, фактично не готові до приватизації. Ці об'єкти недооцінені, і продавати їх за безцінь уряд не має права... Те ж, що робить нинішній уряд, неприйнятне для держави".
Проте, як відомо, в політиці немає нічого неможливого, а особливо українській, і якщо ПР та БЮТ зможуть дійти згоди у питаннях конституційного перезавантаження, то Ющенку доведеться суттєво потіснитися на всіх фронтах повноважень.
Більше того, посада президента втрачатиме політичну вагу.
Натомість є варіанти, що країні не доведеться очікувати на зміни виборчої системи, відкриті списки тощо, адже тоді партійні лідери потісняться у впливі на партію, а політична корупція дасть тріщину.
Варто зазначити, що сьогодні, окрім всього іншого, такий стан речей повністю влаштовує політичні сили. Наприклад, позачергові київські вибори, які трактують за аналогом мукачівським черговим полігоном виборів президентських...
Жодна політична сила відкрито не вивісила на власних сайтах, чи на сайті ТВК виборчі списки до Київської ради, пропагуючи лише приблизно від двох до п'яти облич, і то переважним чином візуально. Це звичайно стосується не імпічменту, але є загальним тлом встановлення правил гри нинішньої української політики.
До речі, одна з незначних, але символічних ілюстрацій навколоконституційних ігор БЮТ та ПР, солідарна неявка на засідання Конституційної ради, яка місяць тому не відбулась у президента.
Поки що немає остаточної ясності стосовно позиції регіоналів щодо їх бачення пріснопам'ятних статей Конституції стосовно Верховної Ради, президента та виборів, побудови оптимальної політичної системи та бачення, якою їй бути.
Та й проект БЮТ не запущено в громадське обговорення.
Та й якщо парламент розпочне розгляд проектів Конституції, де міститимуться норми про зведення функцій президента до ритуальних, відпаде будь-яка потреба розвитку сюжетів стосовно імпічменту.
Проте на межі політичної невизначеності, де тривалий час перебуває український політикум, складно передбачити результати домовленостей та шляхи реалізації інтересів політичних гравців.
Анастасія Смагіна, аналітик УНЦПД, для УП
