Київрада-2008: поствиборчі маневри, чи Батурин триста років потому?

Днями мені подзвонив Олесь Довгий. Розмови як такої не вийшло. Суть його сумбурної тиради полягала у пропозиції стрімко приєднатися до Блоку Леоніда Черновецького, щоб вже у п'ятницю запустити роботу Київради.      

Аргументація колишнього секретаря особливою оригінальністю не вирізнялася. Мовляв, "із Пилипишиним і Катеринчуком уже домовилися, тому покваптесь, а то залишитесь в опозиції одні і без нічого".

Я переговорив з Пилипишиним, з Катеринчуком. Набрав Горбаля. Губський – мене. Їм теж дзвонив Довгий. Але у розмові з ними говорив, що "вже домовився із Блоком Кличка". І що перша сесія пройде от-от, "тому часу для ухвалювання рішення вже не залишилось". На кого ще можуть діяти такі примітивні телефонні "розводки" - питання риторичне.

Але, - як зараз модно говорити, - "процеси і тенденції", що на них покладає надії Черновецький і його фаворити, вимальовуються досить чітко.

Команда Черновецького виконує два паралельних завдання.

По-перше, намагається розсварити потенційних союзників. До БЮТ різними парламентерами доводять точку зору про тотальну самотність цієї політичної сили.

По-друге, люди Черновецького створюють штучний брак часу, щоб у "антимерських сил" не було часу зустрітися та спокійно домовитися.

Нас намагаються впіймати на тому самому, на чому ловили і під час виборів: на взаємній недовірі, на звичці вірити шептунам, а не фактам, на невмінні подзвонити, коли того вимагають обставини. Така візантійщина допомогла Черновецькому знов прийти до влади. Але чи допоможе вона йому утримати цю піррову перемогу?

Якщо розібратися, ситуація у Київраді для мера та його оточення є не надто оптимістичною. У Блоку Черновецького –  43 місця.

До беззастережних союзників цієї політичної сили можна віднести хіба що ГАК, який знову підвісив киян на 8 місць.

Загалом виходить 51 депутат. Для створення більшості не вистачає щонайменше 10 багнетів.

Блок Віталія Кличка працювати із Черновецьким не буде за жодних обставин. БЮТ неодноразово декларував аналогічну позицію. Подивимось на інші фракції. Для Миколи Катеринчука будь-яке блокування із Черновецьким принесе миттєву політичну смерть.

Трохи інша історія у Партії регіонів, яка входила минулого скликання в прочерновецьку більшість. Згідно з соціологією, саме ця політична сила стала головним електоральним донором, розчинившись, мов у сірчаній кислоті, в мерській команді.

І якщо "Регіони" продовжать мовчазну підтримку Черновецького, Київ для них закриють назавжди. Тим паче, що на президентських і парламентських перегонах Банкова розраховує на лояльність і поблажливість Черновецького.

Щоправда, якщо Ахметов з Колесниковим поставлять на Ющенка, тоді схема ймовірної співпраці "Регіонів" з Черновецьким зразку-2008 буде принаймні логічною.

Залишається Блок Литвина із 11 депутатами, який у Києві зав'язаний на Віктора Пилипишина.

Моя думка: якщо Пилипишин бачить для себе політичну перспективу, розмінюватися на тимчасові вигоди він не буде. Тому, як не крути, більшості у Черновецького немає. Чи буде? Можливо. Але така більшість стане результатом зради.

У вівторок нас чекає перша сесія, яка має привести до присяги новоспеченого мера. Можливо, одразу після цього буде спроба провести наступну сесію і протягнути рішення по секретарю Київради. Голосування за секретаря відбувається в таємному режимі.

Тут головне просто не брати бюлетені – голосів у Черновецького і ГАКу для поновлення своєї людини, як ми пам'ятаємо, немає. Ті фракції, які візьмуть бюлетені, - голосуватимуть "ЗА" підтримку мерського ставленика. Скільки б на камери вони потім не звітували про те, що голосували "ПРОТИ".

Тож єдиний спосіб покласти край операції по відновленню режиму Черновецького – бойкотувати голосування.

У повітрі бродить ще один привід від Черновецького – бажання скоротити кількість постійних комісій (проводиться простим рішенням Київради), щоб максимально завести в них своїх людей і – для замулювання очей – розбавити їх злегка ГАКівцями. Це теж один з механізмів контролю над Київрадою, без якої будь-який мер є бутафорним.

Диспозиція на першу сесію така: 69 людей, яких можуть об'єднувати ситуативні інтереси і стратегічна мета.

Утім, поки що програючи у математиці, черновецькі знову запросили допомоги у вищих сил. І відповідь не забарилася. Наприкінці тижня майже синхронно сталися дві важливі події.

По-перше, оцінку ситуації у Києві нарешті дав президент, який привітав із перемогою "прагматичні сили" та закликав всіх визнати і привітати Черновецького.

По-друге, Конституційний Суд унеможливив застосування імперативного мандату. Норма закону є, але втілити її у життя на практиці нереально. Цю подію Ющенко теж прокоментував схвально.

Особливого бажання згадувати доісторичні часи нема. Але і забувати не варто. Як Віктор Ющенко, якого обрали у спеціально створеному під нього третьому турі, виступав категорично проти демократичної двотурової системи виборів у Києві. Як без оголошення публічних висновків закінчила працювати президентська комісія з питань розслідування діяльності столичної влади.

Хто старе пом'яне, тому око – геть. Хто забуде – два.

Сьогодні більше цікавить майбутнє. Питання: що чекає на країну, де політика перетворилася на боротьбу за владу, в якій політики бачать не засіб для проведення реформ, а банальний доступ до ресурсів?

Політики стали заручниками ситуації, коли мусять боротися один проти одного, і не знаходять мужності зробити перший крок назустріч. Де всі ті реформи, яких конче потребує країна?

Їх підмінили обман виборців, цинізм та прокрустове ложе популізму. Тактично така поведінка бодай щось приносить (виграшем назвати це не повертається язик). Стратегічно - веде до нищівної поразки. Ющенко 2004-го виграв не тому, що в нього була геніальна програма, а тому, що народ України втомився від брехні та неправди.

Сьогоднішній мінімізований рейтинг президента теж не результат активності його конкурентів, а всього-на-всього наслідок глобального розчарування. Можна знайти приклади і свіжіші.

Достатньо подивитися на зниження результатів БЮТ та Партії регіонів у Києві і на знищення НУНС як політичної сили. Все це – результат розчарування. Суспільство за короткий проміжок часу еволюціонувало, за ефектом маятника, від очікувань змін на краще і рожевих окулярів до електоральної ненависті.

Саме тому я не збираюся вітати Черновецького з перемогою. Адже це не перемога – порівняно із 2006 роком за Черновецького проголосувало майже на 27 тисяч киян менше.

Просто за умов низької явки він привів свій електорат на дільниці, а його конкуренти - ні. Те, що сталося 25 травня, - це поразка для Києва, для киян, для України.

І ті, хто сьогодні підтримують Черновецького, самі витирають своє прізвище з підручників Історії.

Ми могли отримати українське Відродження. Натомість маємо чергову Руїну.

Я не вірю, що Черновецький – це надовго. Тому що я не вірю у його бажання робити щось на користь Києва. Можливо, щоб зрозуміти це, киянам потрібно ще трохи часу. Але їхній вирок буде неминучим. І ця віра додає нам сил боротися.

P.S. За Гегелем, історія завжди повторюється двічі. Мало хто з нас знає історію України настільки доконало, щоб проводити паралелі і апелювати до історичних прикладів.

Напевно, наступним поколінням пощастить у цьому більше. І, вивчаючи наш час, плутаючись в Універсалах, як ми, коли йдеться про Універсали двадцятих років, нащадки проводитимуть певні аналогії і казатимуть, що колись до виборів у Києві-2008 столицю України вже віддавали свідомо на розкрадання і знищення - рівно за триста років до цього, 1708 року.

P. P. S. На кожну старуху буває проруха. І на кожний Батурин завжди знайдеться свій Ніс, який винесе ключи від міста загарбникам і зрадникам. Чи не так, шанувальники гетьманщини?

Дмитро Андрієвський, начальник виборчого штабу блоку Кличка на виборах до Київради, депутат Київради від цього блоку